Ухвала суду № 57384472, 18.04.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/1011/14 Головуючий у 1 інстанції: Дзеньдзюра С.М.

Провадження № 22-ц/783/1947/16 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Богонюка М.Я., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

представника ОСОБА_4- ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 грудня 2015 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики від 12.08.2013 року в сумі 403378,11 грн., 11749,14 грн. - 3% річних від простроченої суми та 4033,87 грн. судового збору.

ОСОБА_4 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання неукладеним договору позики грошей від 12.08.2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та визнання розписки від 12.08.2013 року недійсною.

Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу - відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору позики неукладеним - відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_2, вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції було встановлено в судовому засіданні, що розписка від 12.08.2013 року була власноручно ОСОБА_4 Дана розписка встановлює обов"язок повернення коштів після продажу земельної ділянки, що складає зміст позикового зобов"язання і саме на основі такої у позивача виникло право звернутись в суд з даним позовом. Також апелянт зазначає, що наявні у справі докази свідчать про укладення між сторонами договору позики, сума якої своєчасно повернута не була. Такий висновок відповідає обставинам справи та правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 18.09.2013 року, у справі № 6-63цс/13, відповідно до якої письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факти укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, а тому суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, ухвалив незаконне та необгрунтоване рішення про відмову у задоволенні його позову. З наведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким поданий ним позов задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням осіб, в межах заявлених ними вимог. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Рішення суду в частині відмови ОСОБА_4 в задоволенні зустрічного позову про визнання неукладеним договору позики грошей від 12.08.2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та визнання недійсною розписки від 12.08.2013 року, не оскаржується, а відтак його законність та необгрунтованість судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення коштів за розпискою, суд першої інстанції виходив з того, що розписка, складена 12.08.2013 року, не містить умови отримання ОСОБА_4 у борг 18000.00 дол. США грошей із зобов»язанням їх повернення та не підтверджує факт передання грошової суми ОСОБА_4

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобовязаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобовязання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов»язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967 цс 15.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обовязки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від встановлених результатів робити відповідні правові висновки.

З розписки, складеної 12 серпня 2013 року, вбачається, що ОСОБА_4 зобов»язався повернути грошові кошти після продажі земельної ділянки ОСОБА_2 в сумі 18000 дол.США.

Зі змісту розписки вбачається, що така розписка не містить умови отримання ОСОБА_4 у борг 18000.00 дол. США, про передачу цих коштів. В розписці міститься умова лише про зобов»язання повернення грошових коштів в розмірі 18000.00 дол. США після продажі земельної ділянки.

Разом з тим, як вбачається зі змісту розписки, у ній не уточнено, після продажі якої земельної ділянки ОСОБА_4 повинен повернути 18000.00 дол. США.

Крім цього, зважаючи на те, що повернення грошей обумовлене настанням певної події, а саме, продажем ОСОБА_4 земельної ділянки, позивач всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надав доказів на підтвердження продажі ОСОБА_4 земельної ділянки.

З»ясувавши справжню природу розписки від 12.08.2013 року, встановивши фактичні обставини справи, обставини написання розписки, суд першої інстанції з врахуванням відсутності у розписці умови про отримання ОСОБА_4 в борг 18000.00 дол. США, прийшов до вірного висновку про те, що розписка не підтверджує факту передачі та отримання ОСОБА_4 у позику грошової суми, а відтак не є підтвердженням укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договору позики.

А відтак правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_4 на його користь 403387.11 грн. заборгованості за розпискою від 12.08.2013 року.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно з"ясував обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуюча: Шеремета Н.О.

Судді: Богонюк М.Я.

Цяцяк Р.П.