Постанова № 57372590, 19.04.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2016 р. № 820/1360/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Цибульник Г.В.,

представника третьої особи - Державна судова адміністрація України - Акулової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державна Казначейська служба України, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати відмову у розрахунку та виплаті вихідної допомоги при виході у відставку неправомірною, а її право - порушеним;

- зобов'язати Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою Верховної ради України від 12.11.2015 її звільнено з посади судді Апеляційного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови Апеляційного суду Харківської області від 17.11.2015 № 04-03/92-ос ОСОБА_2 відрахована зі штату суду. Після звільнення з займаної посади судді вона звернулась до Апеляційного суду Харківської області з заявою про виплату вихідної допомоги, відповідно до вимог ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Однак, 17.02.2016 відповідач відмовив їй у виплаті вихідної допомоги. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними.

В судове засідання позивач - ОСОБА_2 не прибула, у позовній заяві просила справу розглянути за її відсутності.

Від відповідача - Апеляційного суду Харківської області надійшли заперечення на адміністративний позов, в яких, посилаючись на те, що на час звільнення позивача з посади судді були відсутні правові підстави для нарахування та виплати йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, в задоволенні позову відмовити. Також, у поданих письмових запереченнях відповідач просив розгляд справи здійснювати за відсутності представників Апеляційного суду Харківської області.

Представник третьої особи - Державної судової адміністрації України у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у запереченнях на адміністративний позов, та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи - Державної казначейської служби України в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представника третьої особи - Державної судової адміністрації України, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 21.06.1982 по 29.07.1985 працювала на посаді народного судді Чугуївського районного народного суду Харківської області, а з 19.01.1993 - суддею Апеляційного суду Харківської області.

08 грудня 2014 року позивач подала до Вищої ради юстиції заяву про відставку.

12 листопада 2015 року Верховною радою України прийнято постанову № 788-VIII "Про звільнення суддів", якою відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку ОСОБА_2 звільнено з посади судді Апеляційного суду Харківської області.

На підставі постанови Верховної Ради України № 788-VIII від 12.11.2015 року, наказом голови Апеляційного суду Харківської області № 04-03/91-ос від 17.11.2015 ОСОБА_2 відраховано зі штату Апеляційного суду Харківської області 17.11.2015 у зв'язку з поданням заяви про відставку та наданням відставки.

У зв'язку з фактичною невиплатою їй передбаченої законом вихідної допомоги при виході у відставку, позивач листом від 17.02.2016 звернулась до Апеляційного суду Харківської області з вимогою нарахування та виплати вихідної допомоги, відповідно до вимог ст. 136 Закону України Про судоустрій та статус суддів.

17 лютого 2016 року Апеляційний суд Харківської області листом за вих. № 03-54/3025 відмовив позивачу у проведенні виплати вихідної допомоги, мотивуючи тим, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є дата виходу у відставку. А стаття 136 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", яка діяла до 01.04.2014, була виключена Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання".

Оцінюючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

В статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI чітко зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Частинами 1 3, 4, 5 статті 109 Закону № 2453 передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ст. 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про вихід у відставку подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, а суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про вихід у відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Згідно п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, суддя звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до вимог частини 1 статті 136 Закону № 2453 (діяла до 01.04.2014), судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України за №10-рп/2013 від 19.11.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України ст.ст.103,109,131,132,135,136,137, пп.1 п.2 розділу XII Прикінцеві положення, абз.4 п.3, абз.4 п.5 розділу XIIІ Перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів) чітко та безальтернативно зазначено, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

З врахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про те, що позивач - ОСОБА_2 має право на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.

Відносно доводів відповідача щодо відсутності правових підстав для виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з тим, що станом на день прийняття Верховною Радою України постанови від 12.11.2015 № 788-VIII "Про звільнення суддів", якою ОСОБА_2 звільнено у відставку з посади судді Апеляційного суду Харківської області, стаття 136 Закону №2453 втратила чинність у зв'язку з прийняттям Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", суд вважає, що такі посилання є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Суд звертає увагу на зміст рішення Конституційного Суду України за №1-2/2013 від 03.06.2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України в частині відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 2, абз. 2 п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи, ст.138 Закону України Про судоустрій і статус суддів (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), в якому Конституційний Суд України вказав, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості.

Конституційний Суд України також акцентував свою увагу на тому, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене ст.43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Ради суддів України №6 від 05.02.2015року, де зазначено, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді, як під час здійснення ним своїх повноважень, так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя. Разом з тим, в цьому рішенні, при розгляді питання гарантій незалежності суддів, їх правового статусу, матеріального та соціального забезпечення, посилаючись на рішення Конституційного Суду України, Рада суддів України вказала про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно матеріального та соціального забезпечення.

Отже, належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, в тому числі й виплата вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, забезпечення гідного статусу життєвого рівня суддів є обов'язком держави, оскільки суддя, відповідно до ст. 127 Конституції України та ст. 53 Закону №2453, перебуваючи на суддівській посаді понад двадцять років був обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема: обіймати оплачувані посади по сумісництву, виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу чи входити до правлінь комерційно-господарських чи фінансових товариств.

Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому законодавець не може виокремлювати певну категорію суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку з підстав, не пов'язаних із статусом судді та його двадцятирічною професійною діяльністю, а у зв'язку з прийняттям законів які погіршують раніше надане їм право та гарантії реалізації такого. Таке законодавче регулювання суперечить меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів, як елемента їх незалежності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що незалежно від дати подачі позивачем заяви про вихід у відставку та прийняття Верховною Радою України Постанови про звільнення її у зв'язку з виходом у відставку, вона має право на одержання вихідної допомоги, оскільки набула таке права ще задовго до фактичного виходу у відставку і таке її право було гарантоване Законом України №2453 від 07.07.2010 року.

Судовим розглядом встановлено, що двадцять років необхідного стажу роботи на посаді судді, а отже і право на вихід у відставку з виплатою вихідної допомоги і щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_2 набула 13 грудня 2009 року під час дії ч. 3 ст. 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862 -XII (в редакції Закону від 24 лютого 1994 року № 4015-XII), а в подальшому і ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ (в редакції Закону від 2 грудня 2010 року № 2756 -VІ).

Відтак, суд зазначає, що позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з її відставкою, відповідно до ст. 136 Закону України №2453 від 07.07.2010 року, яка діяла на час набуття позивачем такого права на отримання вихідної допомоги, є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки положеннями статті 22 Конституції України чітко визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд зазначає, що відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до приписів ч. 1 ст.244-2 КАС України (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII від 12.02.2015 року) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача є саме зобов'язання Апеляційного суду Харківської області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню в частині зобов'язання Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Керуючись статтями 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Апеляційного суду Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державна Казначейська служба України, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Апеляційний суд Харківської області (61001, м. Харків, м. Героїв Небесної Сотні, 36, ідентифікаційний код 02894131) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (61085, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 25 квітня 2016 року.

Суддя Р.В. Мельников