Ухвала суду № 57372204, 21.04.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2016 р.Справа № 820/10716/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2016р. по справі № 820/10716/15

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України , Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці

третя особа Головне управління Національної поліції в Харківській області

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач 1, МВС України), Управління МВС України на Південній залізниці (далі - відповідач 2, УМВСУ на Південній залізниці), третя особа: Головне управління Національної поліції в Харківській області (далі - третя особа, ГУНП в Харківській області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Управління МВС України на Південній залізниці від 22.09.2015 року № 193 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Слідчого відділу на станції Основа та зобов'язати МВС України поновити на службі капітана міліції ОСОБА_1, призначивши на посаду слідчого в одному із структурних підрозділів Головного управління Національної поліції в Харківській області, або зобов'язати запропонувати інші посади відповідно до фаху у зв'язку із реорганізацією транспортної міліції, що унеможливлює поновлення на посаді слідчого Слідчого відділу на станції Основа.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2016 р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано наказ Управління МВС України на Південній залізниці від 22.09.2015 року № 193 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 (М-143785) у запас за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).

Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10, ідентифікаційний код 00032684) поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Основа управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці або на іншій рівнозначній посаді в органах Міністерства внутрішніх справ України.

В частині поновлення на посаді постанова підлягає негайному виконанню.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 21.04.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вони є правомірними, обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що з 06.05.2004 року позивач, ОСОБА_1, проходила службу в органах внутрішніх справ, що підтверджується копіями трудової книжки, послужного списку.

Наказом УМВС України на Південній залізниці від 04.04.2013 року № 84 о/с позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Згідно попередження про скорочення посади ОСОБА_1, у зв'язку з наказом МВС України від 22.06.2015 року №741 "Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції", позивач дізналася про скорочення 21.07.2015 року.

Наказом управління МВС України на Південній залізниці від 22.09.2015 року № 193 о/с "По особовому складу" відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, капітана міліції ОСОБА_1 (М-234757), слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Основа, звільнено у запас Збройних сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).

Підставою для звільнення став наказ МВС України від 22.06.2015 року № 741 "Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції", відповідно до якого всі посади УМВСУ на Південній залізниці було скорочено у зв'язку з ліквідацією останнього.

Водночас, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відсутні записи про припинення Управління МВС України на Південній залізниці, що підтверджується спеціальним витягом № 21470936 станом на 27.11.2015 р. Також, згідно вказаного витягу, відомості про юридичну особу підтверджено, з 14.07.2015 року перебуває у стані припинення за рішенням засновників.

02 липня 2015 року прийнято Закон України "Про Національну поліцію". Даний Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

Пунктом 10 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до частини першої 47 Закону України "Про Національну поліцію", призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Згідно із пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Таким чином, у п. 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" відсутня юридична визначеність щодо питання скорочення штатів всіх органів МВС через вказання "можливе майбутнє звільнення", оскільки ним не передбачено остаточне звільнення і не зазначені строки такого звільнення та кола осіб, які підпадають під звільнення в такі установлені строки.

Крім того, механізму скорочення атестованих працівників органів внутрішніх справ спеціальним законодавством не передбачено.

У зв'язку з цим, відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України, згідно якої в разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), при скороченні атестованих працівників органів внутрішніх справ у частині, яка не врегульована спеціальним законодавством, слід застосовувати аналогію закону, тобто використовувати правові акти, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону).

Дана позиція відповідає вимогам рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або посадових осіб), відповідно до якого, при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Враховуючи, що спеціальним Законом не визначено строк попередження працівників органів внутрішніх справ про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, суд першої інстанції дійшов висновку, що працівники відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України повинні бути попереджені про майбутнє звільнення не пізніше ніж за два місяці.

Крім того, відповідно до пункту 17 Положення № 114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Оскільки Закон України "Про Національну поліцію" не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються конституційні принципи і загальні засади права.

Гарантії для даної категорії осіб передбачені Кодексом законів про працю України, зокрема, згідно із частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Зазначене положення відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини.

Згідно з ст. 5 КАС України, яка встановлює, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Крім того, ч. 2 ст. 8 КАС України встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Так, у рішенні ЄСПЛ від 22.03.2012 року по справі "Костянтин Маркін проти Російської Федерації" зазначено, що, по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

По - друге, право на відпустку по догляду за дитиною має мінімальний зміст. Кінцева мета гармонізації праці, особистого та сімейного життя для працюючих батьків та рівності чоловіків та жінок у відношенні можливостей ринку праці та відношення на роботі повинні враховуватися при встановленні форми, тривалості та умов відпустки по догляду за дитиною. В кінці періоду відпустки по догляду за дитиною працівники мають право повернутися на ту ж роботу або, якщо це неможливо, на еквівалентну роботу, сумісну з їхнім трудовим контрактом або відносинами. Права, придбані або такі, що мають бути придбаними працівником на дату початку відпустки по догляду за дитиною, повинні зберігатися до кінця відпустки по догляду за дитиною.

Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) ( 254к/96-ВР) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України) (254к/96-ВР).

Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ), Конституційний Суд України надав у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 (у005р710-05) (справа про постійне користування земельними ділянками), згідно з яким "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". При цьому Конституційний Суд України зазначив, що "загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена" (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини).

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на приписи ч.2 ст.161, ст. 244-2 КАС України, суд зважає на правові висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 17.10.2011 р. по справі № 21-327а11, згідно з якими встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

При цьому, зазначена позиція Верховного Суду України щодо зобов'язання роботодавця (держави) є безумовним при його виконанні, тобто не мають встановлюватися додаткові вимоги щодо працевлаштування такого працівника, що кореспондує вищевказаній у справі позиції ЄСПЛ.

У ході судового розгляду відповідачі не подали до суду ані доказів неможливості працевлаштування позивача в штаті новоствореного органу за професією чи за спеціальністю, ані доказів неможливості надати позивачу іншу роботу в згаданому органі з урахуванням навичок, вмінь та інших професійних параметрів.

Оскільки зобов'язання по працевлаштуванню працівника ліквідованої установи МВС не виконало, то суд констатує, що трудові гарантії позивача як працівника порушені.

З урахуванням викладеного, відповідачами були порушені права позивача в частині звільнення її зі служби в органах внутрішніх справ всупереч вимогам п. 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, статті 49-2 та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України.

За таких обставин, наказ управління МВС України на Південній залізниці від 22.09.2015 року № 193 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 (М-143785) у запас за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів), є протиправним і підлягає скасуванню.

Оскільки відповідачі належними та допустимими доказами не довели правомірності звільнення позивача з органів внутрішніх справ, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

В свою чергу, 19.04.2016 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання від ОСОБА_1 про відмову від позову.

В обґрунтування зазначеного клопотання позивач посилається на таке.

Наказом Голови ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці заступника начальника ГУНП в Харківській області №235 о/с від 22.03.2016 року, на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2016 року по справі №820/10632/15, позивача, ОСОБА_1, під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років поновлено на посаді слідчого відділення лінійного відділу на станції Основа, з 22 вересня 2015 року. Цим же наказом звільнено з органів внутрішніх справ на підставі пунктів 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до п. г ст. 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114-1991) з 06 листопада 2015 року.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини виконання судових рішень розглядається як невід'ємна частина судового розгляду в розумінні ст. 6 Конвенції. Європейський суд неодноразово робив висновок, що це право стало б ілюзорним у разі, коли б правова система держави допускала, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося невиконаним. Це призводить до ситуації, несумісної з принципом верховенства права.

Позивач вважає, що за таких обставин подальше провадження по вказаній справі за апеляційною скаргою МВС України щодо перегляду рішення ХОАС від 16.02.2016 року, яким наказ №193 о/с УМВС на ПЗ від 22.09.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України визнано протиправним, неможливе, оскільки новим наказом №235 о/с від 22.03.2016 року позивача звільнено з ОВС з 06 листопада 2015 року, тобто заднім числом, ігноруючи Конституційні принципи та норми права.

З огляду на викладене, позивач просить закрити провадження у вказаній справі на підставі вищенаведених доводів, оскільки ним оскаржується в суді першої інстанції наказ №235 о/с від 22.03.2016 року та подано скаргу до ЄСПЛ на порушення ст. ст. 6 та 8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції клопотання позивача про відмову від позову підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду.

У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу (ч. 2 ст. 194 КАС України).

Згідно з ч. 4 ст. 112 Кодексу адміністративного судочинства України суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що підстав для відмови в задоволенні клопотання про відмову від позову немає, оскільки це не порушує чиї-небудь права, свободи та інтереси.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 Кодексу адміністративного судочинства України про прийняття відмови від адміністративного позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від адміністративного позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.

Статтею 203 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених ст. 157 цього Кодексу.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі (ч. 2 ст. 203 КАС України).

Згідно з п.2 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом.

Підстав для не прийняття відмови від позову судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 112, 157, 160, 167, 194, 196, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Прийняти клопотання ОСОБА_1 про відмову від позову.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2016 р. по справі № 820/10716/15 визнати нечинною.

Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України , Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, третя особа Головне управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Зеленський В.В. Чалий І.С. Повний текст ухвали виготовлений 26.04.2016 р.