Ухвала суду № 57372027, 26.04.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Волгіна Н.П.

Суддя-доповідач - Гайдар А.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року справа №805/5031/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Приміщення суду за адресою: м. Краматорськ, вул.Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією в складі

головуючого судді Гайдара А.В.

суддів Василенко Л.А.

Ханової Р.Ф.,

при секретарі судового засідання Томах О.О.

за участю прокурора Сущенко В.А. (відповідно до посвідчення)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 р. у справі № 805/5031/15-а за позовом ОСОБА_3 до Маріупольської місцевої прокуратури № 1 про визнання незаконними дій, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року у справі № 805/5031/15-а у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Маріупольської місцевої прокуратури № 1 про визнання незаконними дій, зобов'язання вчинити дій - відмовлено в повному обсязі. (арк.справи 150-154)

Позивач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. (арк.справи 168,169).

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін.

За правилами частини 1 статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, думку прокурора, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги та встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 3 жовтня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області із запитом щодо надання інформації про відстань між автостанціями АС-2 Маріуполь та АС пос. Мангуш. Запит позивача отриманий Костянтинівською РДА 3 жовтня 2015 року, вх. № 1690/01-44 (арк.справи 93).

Листом від 9 жовтня 2014 року Костянтинівською РДА (вих. № 1690/01-44) позивачу повідомлено про перенаправлення його запиту відповідно до п. 3 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" до Маріупольської міської ради для розгляду у встановленому порядку (арк.справи 91).

Згідно супровідного листа від 10 жовтня 2014 року № 01-44-0444, підписаного головою Костянтинівської РДА, запит ОСОБА_3 направлено Маріупольському міському голові Хотлубею Ю.Ю. (арк.справи 92).

Листом від 25 листопада 2014 року (вих. № 13-359303) за підписом заступника міського голови Маріупольської міської ради Клименка В.С. голову Костянтинівської РДА повідомлено про те, що рада не володіє запитуваною інформацією. Суд зазначає, що відповідно до штампу, що міститься на вказаному листі, видавник листа - Виконком Маріупольської міської ради (арк.справи 90).

В матеріалах справи міститься надана позивачем суду першої інстанції копія листа, адресованого ОСОБА_3 і підписаного заступником міського голови Маріупольської міської ради Клименком В.С. (арк.справи 85).

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що вказана копія не засвідчена належним чином на відповідність оригіналу, не містить відображення кутового штампу органу, який надавав інформацію, вихідного номера листа та дати його складання, тобто не є доказом в розумінні ст..70 КАС України..

Ухвалами суду першої інстанції від 18 лютого 2016 року та від 3 березня 2016 року зобов'язано позивача надати суду для огляду у судовому засіданні оригінал отриманого ним вищевказаного листа із конвертом, у якому він надійшов.

У судовому засіданні в суді першої інстанції позивач зазначив, що повідомити про точну дату отримання цього листа він не може, як не може надати суду для огляду його оригінал; також зауважив, що лист, підписаний Маріупольським міським головою, отримав після звернення до суду із даним позовом. У письмових поясненнях, що надійшли до суду 29 лютого 2016 року та 12 березня 2016 року, позивач зазначив про неможливість виконати ухвали суду від 18 лютого 2016 року та від 3 березня 2016 року через те, що відповідь виконавчого комітету Маріупольської міської ради він спеціально не зберігав, оскільки вказаний лист, на його думку, не містить ніякої суттєвої інформації та не надає відповідь на поставлені ним питання (арк.справи 133); що конверт, у якому надійшов цей лист, він викинув за непотрібністю (арк.справи 115-116).

4 грудня 2014 року позивач звернувся до прокуратури м. Дружковки Донецької області із заявою (зареєстрована адресатом 8 грудня 2014 року), в якій повідомив, що ним на адресу Маріупольської райдержадміністрації 9 жовтня 2014 року (вих. № 1690101-44) направлений запит щодо визначення відстані між автостанціями АС-2 Маріуполь та АС пос. Мангуш, але станом на 4 грудня 2015 року відповідь на свій запит він не отримав. Просив прокуратуру зобов'язати співробітників Маріупольської РДА направити на його адресу відповідь на його запит; осіб, які винні у порушенні Закону України "Про звернення громадян", притягти до суворої дисциплінарної відповідальності (арк.справи 71).

Також позивачем 11 грудня 2014 року надані прокуратурі м. Дружковки додаткові пояснення, в яких зазначено, що скарга позивача стосується дій посадових осіб виконкому Маріупольської міської ради, які порушують вимоги Закону України "Про звернення громадян" в частині ненадання відповіді на звернення (арк.справи 70).

Із супровідним листом від 11 грудня 2014 року прокуратура м. Дружковки на виконання вимог ст. 7 Закону України "Про звернення громадян" заяву ОСОБА_3 направила до прокуратури м. Маріуполя, яка отримана останньою 23 грудня 2014 року (арк.справи 69).

Листом від 26 грудня 2014 року № 133-220-14 прокуратурою м. Маріуполя позивачу надано відповідь, в якій зазначено, що п.п. 33 п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" виключено ст. 29 Закону України "Про звернення громадян", яка передбачала здійснення прокурорського нагляду за додержанням законодавства про звернення громадян, а отже такі повноваження прокурорів скасовано. Відповідно до ст. 28 Закону України "Про звернення громадян" у переліку суб'єктів, що відповідно до своїх повноважень здійснюють контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян, органи прокуратури відсутні. Крім того, відповідно до п. 1 розділу ХІІІ Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року прокуратура виконує функції нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадян або держави в суді (арк.справи 6, 68).

Не погодившись із отриманою відповіддю, вважаючи, що прокуратура, не перенаправивши його заяву за належністю, порушила вимоги Закону України «Про звернення громадян», 2 грудня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом (арк.справи 4-5, 9).

Колегія суддів зазначає, що спірним у даній справі є наявність або відсутність порушень норм Закону України «Про звернення громадян» відповідачем при розгляді заяви позивача.

Відповідно до преамбули Закону України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 3 зазначеного Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. При цьому, пропозиція (зауваження) - це звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства; заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності; клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо; скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Таким чином, заява позивача, первинно надана до Прокуратури м. Дружковки та переадресована згодом до Прокуратури м. Маріуполя - є зверненням у розумінні ст. 3 Закону України "Про звернення громадян".

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням прав особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року № 1789-XII (втрата чинності окремих положень з 15 липня 2015 року) прокурор здійснює нагляд за додержанням вимог законодавства щодо порядку розгляду скарг всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами.

У редакції статті 29 Закону України "Про звернення громадян", яка діяла до 26 жовтня 2014 року, нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами. Відповідно до наданих їм чинним законодавством повноважень вони вживають заходів до поновлення порушених прав, захисту законних інтересів громадян, притягнення порушників до відповідальності.

Разом із цим, підпунктом 33 п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" виключено ст. 29 Закону України "Про звернення громадян" (набрав чинності з 26 жовтня 2014 року), яка передбачала здійснення прокурорського нагляду за додержанням законодавства про звернення громадян; у редакції Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Відповідно до чинної редакції ст. 28 Закону України "Про звернення громадян", яка регулює питання контролю за дотриманням законодавства про звернення громадян, контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень здійснюють Верховна Рада України, народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції стосовно відсутності у переліку суб'єктів, що відповідно до своїх повноважень здійснюють контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян, органів прокуратури.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що станом на час виникнення спірних правовідносин в органів прокуратури були відсутні повноваження щодо проведення контролю за дотриманням законодавства про звернення громадян органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами та щодо здійснення перевірок з цього приводу та внесення відповідного подання про притягнення певних осіб до відповідальності.

Також колегія суддів погоджується з доводами відповідача щодо правомірності відмови у розгляді звернення позивача по суті.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо неправомірності неперенаправленння його звернення до належного органу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону № 393/96-ВР якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Відповідно до матеріалів справи, звернення позивача до Костянтинівської РДА щодо повідомлення йому відомостей про відстань між автостанціями перенаправлено останньою для розгляду до Маріупольської міської ради. При цьому, відповідно до наявної в матеріалах справи копії листа, направленого голові Костянтинівської РДА Черткову С.І., підписаного заступником міського голови Маріупольської міської ради Климента В.С. (арк.справи 90), запит ОСОБА_3 був на розгляді у виконавчому комітеті Маріупольської міської ради.

Як встановлено судом першої інстанції, фактично питання про притягнення до відповідальності, яке піднімається позивачем у його звернення до прокуратури, та зобов'язання належних осіб надати йому відповідь на його заяву, стосується саме посадових осіб виконкому Маріупольської міської ради.

Згідно ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон України "Про місцеве самоврядування", Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно абз. 11 ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування" виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами; відповідно до частин 1 та 2 ст. 11 цього Закону виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Згідно абз. 13 ст. 1 Закону № 280/97-ВР посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 71 зазначеного закону територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом. При цьому, згідно ч. 3 цієї ж статті у разі розгляду місцевою державною адміністрацією питань, які зачіпають інтереси місцевого самоврядування, вона повинна повідомити (тобто, лише поставити до відома) про це відповідні органи та посадових осіб місцевого самоврядування. При цьому згідно ч. 1 ст. 72 цього ж закону місцеві державні адміністрації є підзвітними відповідним районним, обласним радам у виконанні програм соціально-економічного і культурного розвитку, районних, обласних бюджетів, підзвітними і підконтрольними у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними, обласними радами, а також у виконанні рішень рад з цих питань.

Статтею 20 Закону № 280/97-ВР передбачено, що державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Відповідно до ст. 74 Закону № 280/97-ВР органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами

Статтею 76 Закону № 280/97-ВР передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність у разі порушення ними Конституції або законів України. З питань здійснення ними делегованих повноважень органів виконавчої влади вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Разом із цим відповідно до ст. 75 зазначеного закону органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами. Територіальна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію або закони України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Законом № 280/97-ВР не передбачено права органу державної влади щодо зобов'язання посадових осіб органів місцевого самоврядування вчинити певні дії - зокрема, зобов'язати надання відповідь на звернення громадян. Зазначені повноваження мають виключно відповідні посадові особи (зокрема, голова) органу місцевого самоврядування.

Щодо притягнення посадових осіб органів місцевого самоврядування до дисциплінарної відповідальності, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 23 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 7 червня 2001 року № 2493-III особи, винні у порушенні законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, притягуються до цивільної, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно із законом.

Відповідно до ст..24 Закону України «Про звернення громадян» особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

Законами України "Про місцеве самоврядування", "Про службу в органах місцевого самоврядування", «Про звернення громадян» не передбачена можливість притягнення службовця (посадової особи) органу місцевого самоврядування до дисциплінарної відповідальності. Можливість притягнення посадової особи органу місцевого самоврядування до відповідальності (крім цивільної, адміністративної та кримінальної) передбачена лише у ст. 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", де зазначено, що підставою припинення служби в органах місцевого самоврядування крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (в тому числі внаслідок неналежних дій, бездіяльності службовця) служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону.

При цьому вказана відповідальність може бути застосована до посадових осіб лише органом місцевого самоврядування (вищою посадовою особою цього органу - головою відповідної ради).

Таким чином, застосувати до посадових осіб Маріупольської міської ради відповідальність у випадку допущення ними неправомірної бездіяльності чи вчинення неправомірних дій відповідно до чинного законодавства має право виключно вищі посадові особи Маріупольської міської ради (зокрема, голова ради).

Згідно ч. 4 ст. 7 Закону № 393/96-ВР забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Враховуючи наведене, беручи до уваги приписи ч. 4 ст. 7 Закону України "Про місцеве самоврядування", ч.ч. 1 та 2 ст. 71 КАС України, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо доведеності правомірності дій відповідача щодо ненаправлення для розгляду за належністю звернення позивача про зобов'язання осіб надати відповідь на його заяву та про притягнення певних осіб до відповідальності, так як належним органом у даному випадку є Маріупольська міська рада, з бездіяльністю посадових осіб виконавчого органу якої позивач не погоджується.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права, тому підстави для скасування постанови відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 р. у справі № 805/5031/15-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 р. у справі № 805/5031/15-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали складені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 26 квітня 2016 року. Повний текст ухвали складений та підписаний колегією суддів протягом п'яти днів.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: А.В. Гайдар

Судді: Л.А. Василенко

Р.Ф.Ханова