Ухвала суду № 57371623, 19.04.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 року Справа № 876/2011/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання - Бадівській О.О.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року у справі за його позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного Товариства «Комерційний банк «Актив-банк» Луньо Іллі Вікторовича та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-банк» (далі - ПАТ) Луньо І.В. (далі - Уповноважена особа-1) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ Шевченко О.В. (далі - Уповноважена особа-2) зобов'язана була внести зміни в реєстр акцептованих вимог кредиторів та подати його на затвердження виконавчій дирекції Фонду, оскільки така вимога виникла на підставі судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначає, що вказана вимога є вимогою кредитора до боржника, а не вимогою вкладника, тому положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон №4452-VI) щодо тридцятиденного строку на пред'явлення вимог кредитора з моменту опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, не підлягає застосуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року у справі №813/5860/15 у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції, і прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує на обставини викладені у позовній заяві, а також зазначає, що виплата відшкодування у межах мінімальної суми, яка гарантована Законом №4452-VI не є заміною боржника у зобов'язанні, в розумінні ст.520 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), не є виконанням за боржника іншою особою в розумінні ст.528 ЦК і не є підставою для припинення зобов'язання за договором банківського вкладу. Тому вказана виплата не може вважатися належним виконанням зобов'язання ПАТ за договором банківського вкладу та належним виконанням рішення Галицького районного суду м.Львова від 14 травня 2015 року.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки такий був завчасно повідомлений про розгляд справи та мав можливість забезпечити явку інших представників чи взяти участь у розгляді особисто. Більше того, позивач та його представник не надали жодних доказів неможливості участі у розгляді даної справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з таких міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що 15.01.2015 відбулось списання ПАТ коштів відшкодованих Фондом, що підтверджується виписками по особовим рахункам, а також меморіальними ордерами від цього ж числа. Відтак, у позивача на рахунку обліковувались у гривневому еквіваленті сума у розмірі 188537,31грн, яка отримана позивачем через банк-агент АТ «ОТП-Банк» в період протягом січня 2015 року. Відповідно, заборгованість ПАТ перед позивачем погашена Фондом у повному обсязі.

Повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 24.07.2013 між позивачем та ПАТ укладено договір №ДФО-36-148061 строкового банківського вкладу «Актив прибутковий» на суму 10000 (десять тисяч) Євро та додатковий договір №1 до нього, відповідно до умов якого датою повернення вкладів є 25.10.2015 (далі - Договір).

На підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23.12.2014 №838 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 24.12.2014 №158 «Про початок процедури ліквідації ПАТ та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб та призначено Уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Шевченка О.В. строком на 1 рік з 24.12.2014 по 23.12.2015 включно.

27.12.2014 в офіційному друкованому органі - газеті «Голос України» №251 (6001) опубліковано відомості про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення Уповноваженої особи Фонду та право кредиторів заявити Уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 14 травня 2015 року у справі №461/3202/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ про стягнення грошових коштів за договором вкладу заявлений позов задоволено повністю. Вирішено стягнути з ПАТ на користь позивача грошові кошти вкладу за Договором у сумі 10000,00 (десять тисяч) Євро, проценти у сумі 1185 (одна тисяча сто вісімдесят п'ять) Євро 78 (сімдесят вісім) Євроцентів, всього 11185 (одинадцять тисяч сто вісімдесят п'ять) Євро 78 (сімдесят вісім) Євроцентів.

Вказане судове рішення набрало законної сили та у встановленому законом порядку не скасовано.

20.06.2015 позивач звернувся до Уповноваженої особи-2 з вимогою про включення в реєстр вимог кредиторів вимоги позивача на суму 11185 Євро 78 Євроцентів у четверту чергу реєстру вимог кредиторів ПАТ на підставі рішення Галицького районного суду м.Львова від 14 травня 2015 року у справі №461/3202/15-ц.

Згідно з відповіддю на вказану вимогу позивачу відмовлено у включенні в четверту чергу реєстру вимог кредиторів та вказано, що заявлені кредиторські вимоги вважаються погашеними, оскільки з вимогою про включення до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_1 звернувся після закінчення строку, передбаченого ст.45 Закону №4452-VI.

Вважаючи такі дії Уповноваженої особи-2 протиправними, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 30.09.2015 №179 «Про заміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ та делегування повноважень ліквідатора банку» відкликано всі повноваження ліквідатора ПАТ у Уповноваженої особи-2 та делеговано їх провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Уповноваженій особі-1 з 01.10.2015.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що цей спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку апеляційного суду, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 3 ст.2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон №2343-XII) передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

У свою чергу, статтею 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон №2121-III) передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

У п.6 ст.2 Закону №4452-VI зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення ст.12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15.

Апелянти в апеляційних скаргах на вказані обставини не посилаються, однак відповідно до ч.1 ст.195 КАС, суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.157 цього ж Кодексу суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

При цьому ч.1 ст.203 КАС визначає, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та постановлення ухвали про закриття провадження у цій справі.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 КАС, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року скасувати та закрити провадження у цій справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 25 квітня 2016 року.