Постанова № 57371043, 18.04.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2016 року №813/730/16

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

представника позивача Рісної Ю.Б.,

представника відповідача Мулика П.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» до Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною і скасування вимоги від 22.02.2016 року №03.3-32/356 про проведення виконавчих дій, -

В С Т А Н О В И В :

29 лютого 2016 року Приватне підприємство «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» (надалі по тексту - ПП «СЦ-Сервіс-Центр Стрий») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області в особі Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області та Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, в якій просить:

-«визнати протиправними дії начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Мулика Петра Ігоровича в частині вчинення вимоги від 22.02.2016 року №03.3-32/356»;

-«визнати протиправною та скасувати вимогу від 22.02.2016 року №03.3-32/356 про проведення виконавчих дій 02.03.2016 року в рамках зупиненого ЗВП №20145278, вчинену начальником Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Муликом Петром Ігоровичем».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскільки оскаржувана вимога не містить усіх передбачених п.1.8 Інструкції про порядок примусового виконання рішень відомостей, зокрема, у ній відсутнє зазначення дати відкриття зведеного виконавчого провадження, не вказано ПІП державного виконавця, який уповноважений вчиняти виконавчі дії у межах ЗВП №20145278 та підписана начальником Відділу примусового виконання рішень Муликом П.І., який не є державним виконавцем, що здійснює виконавче провадження, а тому є такою, що винесена із порушенням законодавчих норм і як наслідок вона підлягає скасуванню у судовому порядку.

Ухвалою судді від 01.03.2016 року було відкрито провадження у даній адміністративній справі.

У судовому засіданні, що відбулось 28.03.2016 року представником позивача було уточнено склад учасників процесу, а саме визначено лише одного відповідача у справі - Головне територіальне управління юстиції у Тернопільській області.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях та просив суд у позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексу адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Як визначено в ч.1 ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Із постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №3 від 13.12.2010 року «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» слідує, що всі справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) з метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі провадження щодо виконання рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів, навіть у разі, коли у зведеному виконавчому провадженні відсутнє виконавче провадження з примусового виконання рішення адміністративного суду.

Виходячи зі змісту позовної заяви, Приватним підприємством «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» оскаржуються дії начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області в частині вчинення ним вимоги, а також і така вимога від 22.02.2016 року №03.3-32/356, які були вчинені (дії й вимога) в межах зведеного виконавчого провадження ЗВП №20145278.

Відтак, розгляд і вирішення цієї адміністративної справи належить до компетенції Львівського окружного адміністративного суду.

Як встановлено ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження», вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Відповідно до п.1.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом винесення, зокрема, вимог, які згідно з п.1.7 цієї ж Інструкції обов'язкові для всіх органів, установ, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Пунктом 1.8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, визначено, що вимога державного виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов'язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання державному виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення.

У вимозі зазначаються (пп.1.8.1 Інструкції):

а) найменування органу ДВС;

б) дата відкриття та номер виконавчого провадження;

в) реквізити виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження (його резолютивна частина у разі потреби);

г) прізвище, ім'я та по батькові державного виконавця;

ґ) перелік дій, які необхідно вчинити;

д) строк виконання вимоги;

е) наслідки невиконання вимоги.

Вимога підписується державним виконавцем та надсилається поштою чи іншими засобами зв'язку або вручається державним виконавцем особі, яка зобов'язана вчинити дії (пп.1.8.2 Інструкції).

При цьому, суд відзначає, що відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про державну виконавчу службу», державними виконавцями є начальник відділу примусового виконання рішень, заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальники відділів примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, їх заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці відділів примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, заступник начальника районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного відділу державної виконавчої служби відповідного управління юстиції.

Таким чином, суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що начальник Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області також є державним виконавцем, а відтак і користується правами, наданими державному виконавцеві законом, у т.ч. й щодо складення відповідних вимог.

З огляду на вказане, суд критично оцінює доводи позивача щодо відсутності в начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області права складати й підписувати вимогу державного виконавця та щодо протиправності таких його дій.

Окрім того, позивач стверджує про недотримання при складенні оскаржуваної вимоги норм п.п.б), д) пп.1.8.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, оскільки в такій вимозі не вказано дати відкриття зведеного виконавчого провадження та не визначено строк виконання вимоги.

У зв'язку з чим, суд звертає увагу на те, що ст.33 Закону України «Про виконавче провадження», п.3.8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, передбачено можливість об'єднання у зведене виконавче провадження кількох виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника.

При цьому, як слідує з норм згаданих вище закону й інструкції, зведене виконавче провадження не відкривається, а розпочинається в зв'язку з об'єднанням в одне (зведене) інших виконавчих проваджень. Отже, у цьому випадку дата відкриття зведеного виконавчого провадження відсутня як така й не може бути вказаною державним виконавцем із об'єктивних причин. У той же час, на переконання суду, така формальна обставина не повинна позбавляти державного виконавця повноважень щодо надання обов'язкових для виконання вимог із метою реалізації покладених на нього завдань.

Розглянувши ж оскаржувану вимогу від 22.02.2016 року №03.3-32/356, суд відзначає, що нею було зобов'язано посадових осіб і працівників позивача утриматися від дій, що можуть перешкоджати обстеженню держаними виконавцями описаного майна боржника (позивача), а також зобов'язано працівників поліції забезпечити громадський порядок при здійсненні таких заходів. При цьому, в цій вимозі зазначено час та місце проведення відповідного обстеження описаного майна - 11:00 год. 02.03.2016 року у м.Стрий на вул.Шашкевича, 21.

Таким чином, суд приходить до висновку, що зі змісту вимоги від 22.02.2016 року №03.3-32/356 очевидно випливає, що строк її виконання обмежується здійсненням державними виконавцями обстеження описаного майна у визначений у цій же вимозі термін.

Відтак, суд надає критичної оцінки доводам позивача щодо недотримання норм п.п.б), д) пп.1.8.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, й приходить до висновку, що оскаржувані вимога та дії щодо її винесення не можуть вважатися в зв'язку з цим протиправними.

Щодо доводів позивача про те, що вимога від 22.02.2016 року №03.3-32/356 усупереч нормативним приписам не складалася за допомогою програмних засобів Єдиного реєстру виконавчих проваджень, що в свою чергу свідчить про її протиправність та протиправність дій по її винесення, суд відзначає таке.

Згідно з пп.1.12.3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, постанови державного виконавця, а також інші документи виконавчого провадження (крім актів, що складаються за місцем проведення виконавчих дій) складаються за допомогою програмних засобів Єдиного реєстру. У випадку збоїв роботи системи Єдиного реєстру документи виконавчого провадження можуть виготовлятися без використання програмних засобів Єдиного реєстру, про що обов'язково зазначається в документі. Після відновлення роботи Єдиного реєстру такі документи в електронному вигляді негайно вносяться до нього.

Відповідно до п.п.2.1, 2.3 Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.05.2003 року №43/5, дані виконавчих документів, що надійшли до органу ДВС, підлягають обов'язковому внесенню до Єдиного реєстру, до якого вносяться:

- найменування органу ДВС, до якого надійшов на виконання виконавчий документ;

- дата надходження виконавчого документа до державного виконавця;

- назва виконавчого документа, номер та дата видачі;

- найменування органу, посадової особи, що видали документ;

- повне найменування стягувача та боржника, їх адреси і, у разі наявності, - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ для юридичних осіб або реєстраційний номер облікової картки платника податків для фізичних осіб (серія та номер паспорта - для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), номер мобільного телефону, факсу (телефаксу), адреси електронної пошти стягувача і боржника;

- категорія виконавчого документа;

- відомості про стягнення коштів на користь держави;

- дата набрання рішенням чинності;

- резолютивна частина рішення (у тому числі сума грошових коштів, яка підлягає стягненню за виконавчим документом).

Як передбачено п.3.1 Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.05.2003 року №43/5, до Єдиного реєстру обов'язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій.

Пунктом 3.3 Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.05.2003 року №43/5, визначено, що відомості про проведення виконавчих дій вносяться до Єдиного реєстру одночасно з виготовленням документа, на підставі якого вчиняється виконавча дія. У разі здійснення виконавчої дії за межами органу ДВС відомості про таку дію вносяться до Єдиного реєстру протягом двох робочих днів після її проведення або надходження повідомлення про її проведення.

Відтак, виготовлення документа з використанням Єдиного реєстру виконавчих проваджень здійснюється при регламентуванні ним проведення ним відповідних виконавчих дій і пов'язане з одночасним внесенням до Єдиного реєстру відомостей про проведення таких виконавчих дій.

У той же час, як вбачається зі змісту оскаржуваної вимоги від 22.02.2016 року №03.3-32/356, вона не є підставою для проведення яких-небуть виконавчих дій, а звернена до боржника (Приватного підприємства «СЦ-Сервіс-Центр Стрий») і підрозділів національної поліції (Стрийського відділу та Головного управління у Львівській області) та спрямована на надання їм певних вказівок (утримання від вчинення певних дій та вжиття певних дій).

Отже, такі обставини вказують на відсутність підстав для внесення відомостей, що містяться у вимозі державного виконавця від 22.02.2016 року №03.3-32/356 до Єдиного реєстру виконавчих проваджень, позаяк вони виключно регламентують дії посадових осіб і працівників боржника та працівників органів національної поліції. Відтак, це обумовлює відсутність можливості складення вимоги саме з використання програмних засобів Єдиного реєстру при внесенні до нього відповідних відомостей.

Отже, суд приходить до висновку, що складення оскаржуваної вимоги без використання програмних засобів Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, жодним чином не свідчать про її протиправність (а також і дій державного виконавця з її винесення), а доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.

Окрім того, позивач обґрунтовує свою позицію й тим, що в зв'язку із зупиненням зведеного виконавчого провадження ЗВП №20145278 за постановою від 03.08.2015 року, державною виконавчою службою не можуть здійснюватися дії й вживатися заходи, на забезпечення виконання яких спрямована оскаржувана вимога від 22.02.2016 року №03.3-32/356.

Водночас, суд відзначає, що дійсно постановою від 03.08.2015 року зведене виконавче провадження ЗВП №20145278 було зупинене, при цьому, його зупинення було здійснене на підставі п.7 ч.1 ст.37, ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».

У той же час, як встановлено ч.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження на підставі, передбаченій п.7 ч.1 цієї статті, зупиняється лише в частині звернення стягнення на майно, реалізацію якого зупинено судом. Більш того, ч.4 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» дозволяє державному виконавцеві здійснювати заходи з перевірки майнового стану боржника й у період зупинення виконавчого провадження.

Виходячи ж зі змісту вимоги від 22.02.2016 року №03.3-32/356, яка була адресована боржнику за зведеним виконавчим провадженням і органам національної поліції, така вимога спрямована виключно на забезпечення можливості проведення 02.03.2016 року державними виконавцями обстеження й перевірки збереженості описаного при здійсненні виконавчого провадження майна Приватного підприємства «СЦ-Сервіс-Центр Стрий».

Таким чином, суд приходить до переконання, що ані перевірка майнового стану боржника, ані обстеження й перевірка збереженості описаного майна боржника, ані вимога державного виконавця на забезпечення таких дій не суперечать зупиненню виконавчого провадження та такі дії можуть вчинятися й у період зупинення виконавчого провадження за п.7 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (що має місце у цьому конкретному випадку).

Підсумовуючи, суд також вважає за необхідне відзначити те, що відповідно до приписів ст.124 Конституції України, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Зокрема, для забезпечення належного виконання судових рішень як завершальна стадія судового провадження здійснюється виконавче провадження.

Отже, здійснення виконавчого провадження як остаточна ланка судового процесу є вкрай важливим елементом забезпечення верховенства права на території держави.

Слід відзначити, що Європейський Суд з прав людини неодноразово в своїх висновках вказував на важливість виконання судових рішень, а зокрема, у рішенні в справі «Горнсбі проти Греції» Суд зазначив, що «право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6».

Таким чином, суд вважає, що навість існування певних формальних недоліків при здійсненні виконавчого провадження не повинно впливати на виконання судового рішення, яке є обов'язковим, якщо це не суперечить змісту закону та не порушує права інших учасників виконавчого провадження, а оспорюючи певні дії та рішення в рамках виконавчого провадження скаржник повинен належним чином і обґрунтовано довести протиправність оскаржуваних дій чи рішень та істотність порушення своїх прав й інтересів.

У даному ж випадку, виходячи з доводів позивача, суд не знаходить підстав для висновку про протиправність оскаржуваних дій начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області і його вимоги від 22.02.2016 року №03.3-32/356, а тому позовні вимоги Приватного підприємства «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.2 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки такі витрати суб'єкта владних повноважень не заявлені та не підтверджені документально, вони не підлягають стягненню на його користь.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 24, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 22 квітня 2016 року.