Ухвала суду № 57370824, 21.04.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/4086/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

21 квітня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Загороднюка А.Г. Полотнянка Ю.П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Мартинюк В.В.,

позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Рудницький В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокуратури Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до прокуратури Вінницької області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення,

В С Т А Н О В И В :

15.12.2015 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до прокуратури Вінницької області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В судовому засідання предстаник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, позивач, в совю чергу, заперечив проти апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних підстав.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом прокурора Вінницької області №251к від 31.03.2015 року ОСОБА_2 призначено на посаду начальника відділу інформатизації прокуратури Вінницької області.

Наказом Генерального прокурора України № 38ш від 15.07.2015 року у структурі та штатному розписі прокуратури Вінницької області були ліквідовані окремі управління, відділи та посади, а загальну штатну чисельність ліквідованих одиниць - 134 з відповідним фондом заробітної плати зараховано до резерву Генеральної прокуратури України. Зокрема, згідно п. 1 цього Наказу, з поміж інших, було ліквідовано відділ інформатизації.

Пунктом 2 цього ж Наказу у штатному розписі прокуратури Вінницької області скорочено 104,5 одиниці та зараховано їх до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати

Натомість, пунктом 13 Наказу № 38ш від 15.07.2015 року у структурі та штатному розписі прокуратури Вінницької області утворено відділ ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, інформаційно - аналітичної роботи та інформаційних технологій з штатним розписом 6 одиниць: начальник відділу, заступник начальника відділу, прокурор відділу, головний спеціаліст ( 3 одиниці).

На виконання вимог вищезазначеного наказу Генеральної прокуратури України 16.07.2015 року позивача було повідомлено про ліквідацію відділу інформатизації прокуратури Вінницької області, в тому числі й скорочення посади начальника цього відділу яку обіймав позивач.

Відповідно до інформації відділу роботи з кадрами прокуратури області, у період з 15.07.2015 року по 21.10.2015 року вільних вакансій не було, оскільки починаючи з 15.07.2015 року перепризначались працівники ліквідованих управлінь та відділів у новостворені структурні підрозділи прокуратури області. Позивачу не було запропоновано іншу посаду в зв'язку з тим, що вільних вакансій на день його звільнення (20 жовтня 2015 року) в прокуратурі Вінницької області не було ( а. с. 142).

Наказом прокуратури Вінницької області №1464к від 20.10.2015 року, прийнятим на підставі наказу Генеральної прокуратури України № 38ш від 15.07.2015 року, ОСОБА_2 звільнено із займаної посади начальника відділу інформатизації прокуратури Вінницької області в зв'язку із реорганізацією та скороченням у структурі та штатному розписі прокуратури Вінницької області на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

На думку позивача вище вказаний наказ прокуратури Вінницької області №1464к від 20.10.2015 року є протиправним та порушує його законні права та охоронювані інтереси, що стало підставою звернення до суду.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Кодексу законів про працю України, Закону України "Про прокуратуру", прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до п. 9 ч. 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" однією з умов звільнення прокурора з посади є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.

В силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої та другої статті 49-2 цього ж Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частина третя статті 49-2 КЗпП України встановлює, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно довідки 11-44вих-16 від 22.01.2016 року вакансії у новоствореному відділі ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, інформаційно-аналітичної роботи та інформаційних технологій заповнювались одразу після прийняття до виконання наказу Генерального прокурора України від 15.07.2015 року №38ш. Як вбачається з довідки, у період з 15.07.2015 року по 21.10.2015 року вільних вакансій не було, оскільки починаючи з 15.07.2015 року перепризначались працівники ліквідованих управлінь та відділів у новостворені структурні підрозділи прокуратури області.

Аналізуючи вище викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що починаючи з 16.07.2015 року вільні посади які в новоствореному відділі ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, інформаційно-аналітичної роботи та інформаційних технологій так і в інших управліннях та відділах прокуратури Вінницької області існували та поступово заповнювалися, проте будь-яких доказів як б підтверджували неможливість запропонувати позивачу вакантну посаду відповідачем надано суду не було як і не спростовано ту обставину, що останній не мав можливості перевести позивача за його згодою на одну із цих посад.

Таким чином, в період між попередженням позивача про звільнення із займаної ним посади - 16.07.2015 року до самого звільнення - 20.10.2015 року, в прокуратурі Вінницької області існували вакантні посади у новостворених структурних підрозділах прокуратури області та проводився добір працівників для їх зайняття, а відтак існувала можливість для працевлаштування позивача на нову посаду, яку роботодавець - відповідач всупереч ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України не реалізував, вимоги статті 42 КЗпП України щодо преважного права на залишення на роботі також не врахував, а тому таке звільнення ОСОБА_2 не можна вважати законним.

Виходячи з положень КЗпП України, суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомити працівника про наступне вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяці та одночасно запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Із приписів статті 51 Кодексу законів про працю України вбачається, що однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

В свою чергу, звільненню позивача слугував наказ прокурора Вінницької області №1464к від 20.10.2015 року винесений на підставі п. 1 статті 40 КЗпП України.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення (п. 19).

Із матеріалів справи та пояснень сторін судом встановлено, що прокуратура Вінницької області як юридична особа ні ліквідована ні реорганізована не була, відповідних відомостей Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не містить.

Зміна системи органів прокуратури у зв'язку з набранням чинності 15 липня 2015 року Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VІІ "Про прокуратуру", а саме набуття обласними прокуратурами статусу регіональних, не передбачає відмову держави від виконання завдань та функцій такої особи, що є виключною підставою для констатації факту про ліквідацію юридичної особи публічного права, та про що неодноразово висловлювався Верховний Суд України у своїх рішеннях (зокрема, постанова від 27.05.2014р.).

У свою чергу ліквідація відділу інформатизації прокуратури Вінницької області та створення з аналогічними функціями відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, інформаційно-аналітичної роботи та інформаційних технологій, не є ліквідацією або реорганізацією прокуратури Вінницької області, а свідчить лише про зміну її внутрішньої (організаційної) структури.

Відтак, на відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників.

Зазначений висновок узгоджується також із нормою ч. 3 ст. 36 КЗпП України, відповідно до якої в разі реорганізації підприємства, установи, організації (злиття, приєднання, поділ чи перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Із матеріалів справи вбачається, що зміни в організації виробництва і праці відбулось, однак вони не мали жодного відношення до посади яку займав позивач, адже на основі ліквідованого наказом Генеральної прокуратури України №38ш від 15 липня 2015 року відділу інформатизації було утворено відповідним наказом у структурі прокуратури Вінницької області відділ ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, інформаційно-аналітичної роботи та інформаційних технологій. Структурою відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, інформаційно-аналітичної роботи та інформаційних технологій який утворено на підставі вищезазначеного наказу передбачено 6 посад: начальник відділу, заступник начальника відділу, прокурор відділу, головний спеціаліст ( 3 одиниці).

Таким чином, внаслідок прийняття Наказу №38ш від 15 липня 2015 року змін зазнала лише назва структурного підрозділу, у якому працював позивач. Слід зазначити, що загальні засади діяльності вказаних структурних підрозділів, їх завдання та функції, основні напрямки діяльності ліквідованого та новоутвореного відділу фактичних змін не зазнав.

Тому, виходячи із правової природи змін в організації праці прокуратури Вінницької області (у частині, що стосується позивача), такі зміни не можуть вважатися законною підставою для звільнення позивача, оскільки фактично змінилося лише найменування структурного підрозділу у якому працював позивач відділ інформатизації було перейменовано на відділ ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, інформаційно-аналітичної роботи та інформаційних технологій, що також підтверджується порівнянням повноважень відділів зазначених в їх Положеннях.

Такий висновок узгоджується із практикою Вищого адміністративного суду України (Ухвала від 30.09. 2015 року у справі № К/800/20490/15, від 18.02.2014 року у справі № К/800/40453/13).

Крім цього, прокуратурою Вінницької області залишено поза увагою, приписи частини 2 статті 40 КЗпП України якими передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За загальним правилом, таке переведення повинно забезпечуватися на іншу посаду за цією ж трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов'язки).

При цьому, відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Тобто, поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Виходячи із положень трудового законодавства незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство. Проте така підстава у даному випадку відсутня.

Отже, зважаючи, що оскаржуваний наказ про звільнення від 20.10.2015 року №1464к підлягає визнанню протиправним та скасуванню, відповідно, поновлений ОСОБА_2 повинен бути на посаді з якої він незаконно звільнений, а саме на посаді начальника відділу інформатизації прокуратури Вінницької області.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

У відповідності до довідки прокуратури Вінницької області від 15.01.16 року доходи ОСОБА_2 за два останні місяці роботи (серпень та вересень) становлять 17120,10 грн., отже середньоденний заробіток становить 407,62 грн.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, позивачу підлягає виплата заробітної плати за період з 21.10.2015 року по 17.02.2016 року в сумі 33832,46 грн.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 256 КАС України постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про непідтвердженість належними доказами погіршення стану здоров'я та причинно-наслідкового зв'язку погіршення стану здоров'я з звільненням позивача.

В зв'язку з чим вимоги щодо стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановлених обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість заявлених позивачем вимог, які правомірно частково задоволені судом першої інстанції .

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу прокуратури Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 26 квітня 2016 року.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Загороднюк А.Г. Полотнянко Ю.П.