Ухвала суду № 57369536, 19.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" квітня 2016 р. м. Київ К/800/63342/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014

у справі№ 2а-6770/12/2670за позовомПриватного підприємства «Веста-Сервіс»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Веста-Сервіс» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0008072308 від 16.11.2011.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.07.2014 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.07.2014 скасовано та ухвалено нову, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена перевірка позивача, за результатами якої складено акт № 2255/2308/35134978 від 26.10.2011 про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань взаємовідносин з ТОВ «Укртурпром ВС» за травень 2011 року, ТОВ «Компанія Авертус» за травень 2011 року, ТОВ «Астана К» за травень 2011 року, ТОВ «КПТ МІГ» за травень 2011 року, ТОВ «Ріп» за травень 2011 року;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.1 ст.198 п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 293 628 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0008072308 від 16.11.2011, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 293 689 грн. (з яких: 293 628 грн. - основний платіж та 1 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позиція податкового органу полягає в тому, що договори, укладені між позивачем та ТОВ «Укртурпром ВС», ТОВ «Компанія Авертус», ТОВ «Астана К», ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Ріп», є нікчемними, оскільки актами перевірок вказаних контрагентів позивача встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що свідчить про відсутність при укладенні договорів наміру створення правових наслідків.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, за встановлених обставин справи, дійшов висновку, що надані позивачем податкові накладні та акти виконаних послуг не є належно оформленими первинними документами для підтвердження факту правомірності формування податкового кредиту з ПДВ.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки надана позивачем первинна документація чітко відображає операції, які були здійснені між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів касаційної інстанції такі висновки судів попередніх інстанцій вважає передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного встановлення всіх обставин справи, у зв'язку з чим зазначає наступне.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (як замовником) та ТОВ «Укртурпром ВС», ТОВ «Компанія Авертус», ТОВ «Астана К», ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Ріп» (як виконавцями) було укладено договори про надання маркетингових послуг.

Так, суд першої інстанції, встановивши відсутність в актах наданих послуг зазначення детального змісту та обсягу наданих послуг та інформації про посаду, прізвище та ініціали особи, яка їх підписала, дійшов висновку, що такі документи не є належно оформленими первинними документами для підтвердження факту правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вказаних висновків без належного дослідження таких доказів, оскільки мотивувальна частина судового рішення містить лише загальні посилання на назву первинного документу (без зазначення його реквізитів, як то дата первинного документа чи номер за наявності та/або посилання на аркуші матеріалів справи).

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що факт наявності недоліків в актах приймання-передачі сам по собі не може бути єдиною підставою для зменшення розміру податкового кредиту платника податку, а виключно в сукупності з дослідженими обставинами справи та встановленими судом фактами, що ставлять під сумнів реальність відповідної господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, обставини справи щодо фактичного здійснення спірних операції позивача з вказаними контрагентами не були досліджені судом апеляційної інстанції, а тому колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасним висновок про те, що належно складені позивачем первинні документи є беззаперечним доказом підтвердження правомірності формування спірних сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, судом першої інстанції встановлено наявність в матеріалах справи відомостей про те, що підписи в податкових деклараціях з ПДВ за лютий - травень 2011 року ТОВ «КПТ МІГ» не належать директору та засновнику ОСОБА_4, що директор ТОВ «Астана К» ОСОБА_5, засновник та директор ТОВ «Укртурпром ВС» ОСОБА_6, директор ТОВ «РІП» ОСОБА_7, засновник ТОВ «Компанія Авертус» ОСОБА_8, заперечують свою участь у діяльності вказаних товариств.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту платника податків, що виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів цього платника, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 05.03.2012 по справі №21-421а11.

З огляду на наявність у справі відомостей про те, що директори контрагентів позивача заперечують свою участь діяльності цих товариств, то перевірка та встановлення судом на підставі належних та допустимих доказів таких обставин, зокрема, й щодо участі цих осіб у підписанні наявних первинних документів, має значення для правильного вирішення спору.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, при її розгляді суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки та не перевірили вказані фактичні дані.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає обгрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що не можуть слугувати підставою для зменшення позивачу спірних сум податкового кредиту відомості про непричетність директорів та засновників контрагентів позивача до господарської діяльності відповідних суб'єктів господарювання.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 12.10.2012 по справі № 2610/18145/2012 визнано винним керівника ТОВ «РІП» ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України.

Стаття 551 Господарського кодексу України містить ознаки (критерії), за якими юридична особа чи діяльність фізичної особи-підприємця можуть бути визнані фіктивними, тобто, такими, в яких зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті та меті створення. Отже, статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Вказаний висновок узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 1 грудня 2015 року у справа №21-3788а15.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що вирок суду, яким визнано винним керівника ТОВ «РІП» ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України, не має доказового значення при вирішенні даної справи.

Під час здійснення кваліфікації юридичних фактів, які породжують податкову вигоду платника, суди не повинні обмежуватися виключно формальними умовами, а мають оцінити усю сукупність обставин щодо фактичного виконання спірних операцій з надання послуг позивачеві з урахуванням їх змісту та надати оцінку дійсним правовідносинам учасників спірних угод.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій.

Не було досліджено судами і факт виконання спірних маркетингових послуг, наявність ділової мети у позивача під час придбання цих послуг, можливість використання результатів цих послуг у господарській діяльності підприємства.

З огляду на викладене, враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.07.2014 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний