Ухвала суду № 57369496, 19.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" квітня 2016 р. м. Київ К/800/33544/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі: Бруй О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат»

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року

по справі №808/5853/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» (надалі – ПАТ «Запорізький абразивний комбінат»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжя Міжрегіонального головного управління Міндоходів, Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області (надалі – СДПІ з ОВП у м.Запоріжжі, УДКС України у м.Запоріжжі)

про стягнення пені, -

встановив:

ПАТ «Запорізький абразивний комбінат» звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до СДПІ з ОВП у м.Запоріжжі, УДКС України у м.Запоріжжі про стягнення з Державного бюджету України пені у розмірі 352182,68 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.03.2015 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2015 року та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26.03.2015 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу СДПІ з ОВП у м.Запоріжжі зазначає, що рішення суду другої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом апеляційної інстанції надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції – без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, судами попередніх інстанції встановлено, що 17.05.2013 року ПАТ «Запорізький абразивний комбінат» подано до податкового органу податкову декларацію з ПДВ за квітень 2013 року, якою задекларовано до відшкодування ПДВ в сумі 3462257,00 грн. та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування 3462257,00 грн., визначеної у декларації.

06.06.2013 року СДПІ з ОВП у м.Запоріжжі направила на адресу позивача лист за №3572/10/25-0/17, в якому повідомила про те що за результатами камеральної перевірки ПАТ «Запоріжабразив» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2013 року, заявленої до відшкодування, встановлено наявність достатніх підстав, що свідчать про необхідність проведення документальної позапланової виїзної перевірки, а саме: існування розбіжностей між сумою податкового кредиту, сформованого платником за операціями з придбання товарів/послуг, та сумою податкових зобов'язань його контрагентів за операціями з постачання таких товарів/послуг, які не усунуто за результатами проведення камеральної перевірки. Даний факт виключає право платника податків на отримання автоматичного бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2013 року.

З 13.06.2013 року по 27.06.2013 року посадовими особами СДПІ з ОВП у м.Запоріжжі було проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності обчислення ПАТ «Запорізький абразивний комбінат» від’ємного значення ПДВ за квітень 2013 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за квітень 2013 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось у березні 2013 року, за результатами якої 02.07.2013 року було складено довідку №7/25-29/00222226. Згідно висновків податкового органу, перевіркою тимчасово не підтверджено відображене ПАТ «Запоріжабразив» у декларації за квітень 2013 року від’ємне значення з ПДВ у сумі 1996937,00 грн. та бюджетне відшкодування у розмірі 3462257,00 грн.

Не погодившись з відмовою в автоматичному відшкодуванні ПДВ, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправними дій СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі ДФС щодо ненадання до УДКС України у м. Запоріжжя висновку про відшкодування 3462257,00 грн. та стягнення з Державного бюджету України в особі ДКС України у м. Запоріжжі на його користь суми бюджетної заборгованості у розмірі 3462257,00 грн. по податковій декларації за квітень 2013 року від 17.05.2013 року №9028444361.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.01.2014 року у справі №808/5794/14 позов задоволено, визнано протиправними дії СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі ДФС щодо ненадання до казначейської служби висновку про відшкодування 3462257,00 грн. та стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ «Запорізький абразивний комбінат» суму бюджетної заборгованості у розмірі 3462257,00 грн. по податковій декларації за квітень 2013 року від 17.05.2013 року. Постанова була оскаржена.

У звязку з одержанням облігацій внутрішньої державної позики ПАТ «Запорізький абразивний комбінат» відмовилося у справі №808/5794/14 від частини позовних вимог про стягнення з державного бюджету на користь позивача бюджетної заборгованості в сумі 3462257,00 грн. по податковій декларації за квітень 2013 року та судом апеляційної інстанції відмова була прийнята. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.01.2014 року в частині визнання протиправними дій СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі ДФС щодо ненадання висновку до УКС України в місті Запоріжжі про відшкодування з бюджету 3462257,00 грн. залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно листа ГУ ДКС України в Запорізькій області від 03.09.2014 року №06-082/1325-9817 та Переліку платників ПДВ, які одержали облігації внутрішньої державної позики, ПАТ «Запорізький абразивний комбінат» 29.08.2014 року одержало облігацій внутрішньої державної позики на суму 27532000,00 грн., у тому числі 3462257,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно п.200.21 ст.200 ПК України строк повернення бюджетного відшкодування ПДВ по податковій декларації за квітень 2013 року сплинув 15.06.2013 року. Суми податку, не відшкодовані платникам податку протягом визначеного ст.200 ПК України строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ, на суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Суд прийшов до висновку про те, що законодавством закріплена відповідальність держави за несвоєчасне відшкодування ПДВ, норма є імперативною та не має будь-яких виключень.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, колегія суддів апеляційної інстанції виходила з того, що судове рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 3462257,00 грн. було відсутнє, та до органу казначейської служби висновок податкового органу не надходив, тому підстави для відшкодування ПДВ на вказану суму на користь позивача були відсутні. Крім того, державою було реалізовано обов’язок бюджетного відшкодування ПДВ у серпні 2014 року у повному обсязі шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не може з огляду на наступне.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлено статтею 200 Податкового кодексу України.

Так, за правилами пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В силу вимог пункту 200.4 цієї ж статті Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації (підпункт «б»).

Згідно з пунктами 200.12, 200.13 статті 200 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Частиною другою пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України, визначено, що після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування або шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку, або шляхом оформлення (випуску) казначейського фінансового векселя (за згодою платника податків) протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

Пунктом 200.23 статті 200 ПК передбачено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Таким чином, після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.

Неподання органом державної податкової служби після закінчення перевірки до органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення у зв'язку з цим заборгованості бюджету з податку на додану вартість, не позбавляє платника податку права пред’явити вимоги про стягнення зазначеної пені.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, згідно з яким стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби (пункт 23).

Таким чином, наведеним підзаконним нормативно-правовим актом безпосередньо передбачено можливість ухвалення на користь особи судового рішення про стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість і встановлено особливості процедури такого стягнення; у рамках цієї процедури особа зобов'язана подати до казначейства документи, наведені у пункті 6 зазначеного Порядку, якими є, зокрема, відповідна заява, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04.02.2016 року у справі №806/2256/15.

Крім того, у п. 145 рішення Європейського суду з прав людини від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) зазначено, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов’язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 15.06.2013 року позивач не отримав належне йому бюджетне відшкодування з ПДВ за квітень 2013 року, а відтак, з 15.06.2013 року дана сума автоматично стала заборгованістю бюджету з нарахування пені до дня фактичного погашення - 29.08.2014 року, облігаціями з ПДВ, зарахованими на рахунок позивача, але без належної суми пені, яка за прострочення погашення бюджетного боргу з 15.06.2013 року по 29.08.2014 року (за 442 дні) з урахуванням облікової ставки НБУ 7% , складає 352182,68 грн.

Таким чином, пеня, яка передбачена законом та добровільно не перерахована на банківський рахунок позивача в сумі 352182,68 грн., підлягає стягненню на його користь з Державного бюджету України в судовому порядку.

Згідно ст.226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтовану та законну постанову суду першої інстанції, то постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2015 року підлягає скасуванню із залишенням у силі постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 26.03.2015 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» - задовольнити

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року скасувати та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ Ю.І Цвіркун