Ухвала суду № 57369273, 20.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" квітня 2016 р. м. Київ К/800/5760/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника відповідача: Кальковця В.Л.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року

у справі № 810/466/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК»

до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів України у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРК» (далі - Товариство) звернулося в суд з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05 серпня 2014 року № 0003022201 та № 0003012201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05 серпня 2014 року №0003022201 та №0003012201.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року апеляційну скаргу Інспекції задоволено: постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року скасовано; відмолено у задоволенні позову Товариства.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 09 липня 2014 року № 1477/22-00/30370381, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податку на прибуток за 2013 рік у сумі 6 834 029 грн.;

- пунктів 198.2,198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 8 195 120 грн.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем, був встановлений в ході перевірки факт безпідставного відображення позивачем у податковому обліку вартості господарських операцій з ТОВ «Багатопрофільна компанія «Еко-Буд-Монтаж», ТОВ «Торговий дім «Орлан» та ТОВ «Спец Пром Лайн», оскільки, на думку відповідача, господарські операції із зазначеними суб'єктами господарювання не були реальними.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 05 серпня 2014 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0003012201, яким Товариству визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 10 251 044 грн., в тому числі: 6 834 029 грн. - за основним платежем та 3 417 015 - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0003022201, яким Товариству визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів на загальну суму 12 292 680 грн., в тому числі: 8 195 120 грн. - за основним платежем та 4 097 560 - за штрафними (фінансовими) санкціями ( штрафами).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та його контрагентами (ТОВ «Багатопрофільна компанія «Еко-Буд-Монтаж», ТОВ «Торговий дім «Орлан» та ТОВ «Спец Пром Лайн») укладено договори перевезення вантажу, підряду та про надання послуг з сервісного обслуговування приміщень. На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з метою виконання умов укладених договорів позивачем надано, зокрема податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт, акти виконаних робіт, рахунки-фактури, звіти по актам, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних робіт, підсумкові відомості ресурсів, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, банківські виписки.

Крім того, як свідчать наявні у матеріалах справи докази, послуги, отримані від названих контрагентів, були реалізовані позивачем іншим суб'єктам господарювання, зокрема ТОВ «ФМ-Стандарт», ТОВ «Престиж-Інвест Груп», ТОВ «ГФК Юкрейн», ТОВ «Матрикс42 Україна», ТОВ «Яндекс.Україна», ТОВ «БУДСТАР ГРУП», ТОВ «ПМ МЕДІА», ТОВ «КлінСтар Україна», ТОВ «ЄСТА ХОЛДИНГ», ТОВ «Архітектурно-будівельна майстерня «Екостиль», ТОВ «СІРІУС ПЛЮС ЛІМІТЕД»,ТОВ «Авіалінії Візз Ейр Україна», ТОВ «ТРК Інвест»,ТОВ «ГРУНДФОС Україна», ТОВ «ФЕСІЛІТІ МЕНЕДЖМЕНТ Україна», ТОВ «ЕКО-СТРОЙ-МОНТАЖ», ТОВ «Вест Гейт Логістик»,ТОВ «Північний Поділ», ТОВ «Три О», ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ЕНД ГОУ Україна», ТОВ «СІКЛУМ», ТОВ «Девелопмент Констракшн Холдінг», ТОВ «Комунікаційне агенство «ГРЕЙТ ПРАКТІС», ТОВ «СК «Джонсон», ТОВ «СІНТЕЗ РЕСУРС», ТОВ «Ріальто Резіденс», ТОВ «КЕС-УА Дженерал», ТОВ «Тіко-Констракшен», ТОВ «ТЕХНОКОМ»,ТОВ «Б.В.К.», ТОВ «Др. Реддіс Лабораторіз», ТОВ «Нова Пошта», ТОВ «Комунікаційне агентство «Грейт Практіс», ТОВ «Три Ведмеді», ТОВ «ДТЗ Консалтінг», ТОВ «МТД-Компані», ТОВ «Місцевий Організаційний Комітет «ЄВРОБАСКЕТ 2015», ТОВ «Бізнес-Центр «Брест-Литовський», «Порталгруп», ТОВ «КОМПАНІЯ ЄВРО-БУД», ТОВ «ШЕЛЛ ЮКРЕЙН ЕКСПЛОРЕЙШН ЕНД ПРОДАКШН І», «Шелл Експоопейшн Енд Продакшн Юкрейн Б.В.», ТОВ «Шелл Енерджі Юкрейн», ТОВ «ЕСТА ХОЛДИНГ», ТОВ «ПМ МЕДІА», ТОВ «Українські новітні технології», товариству з іноземними інвестиціями «ЛГ Електорнік Інк.», ПАТ «Крафт Фудз Україна», ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот», ПП «СРК БУДМАРИН», ПАТ «АБК «Еней», представництву «ЕббВі Біофармасьютікалз ГмбХ», дочірньму підприємству «ГРАНД ПЛАЗА», ПАТ «Природні ресурси», ПАТ «Корпорація УКРЖИЛБУД», ПАТ «Іста-Сітал», ПАТ «Українсько-канадське спільне товариство «Торонто-Київ», фірмі «Соджіц Корпорейшн», представництву «АББОТ ЛАБОРАТОРІЗ ГМБХ», іноземному підприємствц «ГФК Юкрейн», представництву «ЗЕ ПіБіЕн КАМПАНІ».

Суд першої інстанції, дослідивши надані позивачем докази, дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентами були реальними, вчиненими з метою здійснення господарської діяльності, що призвело до змін майнового стану Товариства.

Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись із наведеним висновком, зазначив, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не були реальними, про що свідчать надані відповідачем: документи кримінального провадження, порушеного відносно посадових осіб ТОВ «Багатопрофільна компанія «Еко-Буд-Монтаж», ТОВ «Торговий дім «Орлан» за фактом фіктивного підприємництва; акт про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Спец Пром Лайн», в якому зазначено, що місцезнаходження платника податків не встановлено; документи про порушення кримінального провадження за фактом ухилення від сплати податків відносно посадових осіб позивача та надані в ході розслідування вказаного провадження пояснення посадових осіб позивача, згідно з якими останні не змогли пояснити хід та доцільність виконання робіт контрагентами. Як зазначив суд апеляційної інстанції, досудовим слідством, зокрема, встановлена відсутність у підприємств ТОВ «Спец Пром Лайн», ТОВ «ЕКО-БУД-МОНТАЖ» та ТОВ «ТД «Орлан» основних засобів, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, яке необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств; підприємства за юридичною адресою або фактичною не знаходяться; підприємства фактично не надавали послуг із технічного та сервісного обслуговування офісних приміщень на адресу ТОВ «ТРК» з використанням придбаних у контрагентів постачальників будівельних матеріалів та залучаючи субпідрядні організації.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування показників податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Так, у пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року по справі «Булвес» АД проти Болгарії» зазначено, «..що коли держави-члени Конвенції володіють інформацією про зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності».

З урахуванням наведеного, саме по собі порушення кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва контрагентів платника податків без доведеності податковим органом, на підставі належних та допустимих доказів здійснення контрагентом протиправної, злочинної діяльності, що спрямована на формування необґрунтованих податкових вигод, та без доведення обізнаності платника податків про незаконний характер діяльності контрагентів, не може бути належним доказом протиправного формування платником податків даних податкового обліку. Так, наявні у матеріалах справи докази, оцінка яким надана судом першої інстанції з дотриманням статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, засвідчують обставини фактичного здійснення господарських операцій на підставі укладених договорів з метою провадження господарської діяльності та спричинення такими операціями реальних змін майнового стану Товариства, а відтак висновок про правомірне формування позивачем даних податкового обліку ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Матеріали справи не містять жодних доказів та відомостей про те, що первинні документи, які містяться у матеріалах, мають дефекти та підписані неуповноваженими особами юридичних осіб.

Посилаючись на неможливість контрагентів позивача здійснити спірні роботи, суд апеляційної інстанції зазначив, що, по-перше, у підприємств відсутні основні засоби, автомобільний чи інший транспорт, устаткування, по-друге, підприємства за юридичними або фактичними адресами не знаходяться, по-третє, фактично не надавали послуг із технічного та сервісного обслуговування офісних приміщень на адресу ТОВ «ТРК» з використанням придбаних у контрагентів постачальників будівельних матеріалів та залучаючи субпідрядні організації.

Разом з тим, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. У комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо). Як свідчить акт перевірки, (том 1 а.с. 21, 37) до виконання робіт контрагенти позивача залучали третіх осіб та виконували роботи з використанням придбаних у третіх осіб матеріалів. З урахуванням наведеного, висновки суду апеляційної інстанції суперечать доказам, на підставі яких прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Не може бути належним доказом нереальності господарських операцій і обставина порушення кримінального провадження за фактом ухилення від сплати податків відносно посадових осіб позивача, оскільки, як свідчать матеріали справи, таке провадження порушено внаслідок прийняття податкових повідомлень-рішень, що оскаржуються позивачем.

Ухвали Києво-Святошинського районного суду від 9 вересня 2015 року та від 21 січня 2015 року, якими судом надано слідчому дозвіл на тимчасовий доступ до речей та документів ТОВ «ТРК», не можуть бути належними доказами відсутності фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки вказані судові рішення не містять відомостей про встановлення обставин щодо здійснення спірних господарських операцій.

Варто відмітити, що, надаючи оцінку поясненням працівників позивача, зокрема менеджера по персоналу та електрика, які пояснили, що їм не відомі «ТОВ «ЕКО-БУД-МОНТАЖ» та ТОВ «ТД «Орлан», суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що вказані особи не заперечували, що позивач вів господарську діяльність із зазначеними контрагентами, а за звичаями ділового обороту, особи менеджера по персоналу та електрика можуть і не контактувати з підрядниками, що залучаються їх працедавцями для виконання робіт. Таким чином, вказані пояснення не можуть бути свідченням не здійснення господарських операцій контрагентами позивача.

Вказуючи, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не були реальними суд апеляційної інстанції також зазначив, що в ході допиту в.о. директора ТОВ «ТРК» ОСОБА_11 останній повідомив, що не пам'ятає, де та як підписував первинні документи, хто приймав виконанні роботи від контрагентів йому не відомо, так само як невідомі й підстави необхідності залучення вказаних підрядних організацій. Разом з тим, як свідчить протокол допиту (том 34 а.с.104-105), ОСОБА_11 не заперечував факт виконання господарських операцій спірними суб'єктами господарювання та підписання документів за наслідками здійснених операцій, а неможливість пояснити обставини (час та місце) підписання первинних документів пов'язував лише зі значним спливом часу.

Як свідчить протокол допиту свідка від 26 вересня 2014 року (том 34, а.с. 98 -105), ОСОБА_12 (директор ТОВ «ТРК») надав пояснення щодо виконання робіт ТОВ «Спец Пром Лайн», ТОВ «ЕКО-БУД-МОНТАЖ» та ТОВ «ТД «Орлан» та зазначив про їх фактичне виконання.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, обставини необхідності залучення контрагентів, фактичне виконання ними робіт підтверджується належними та допустимими доказами.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про фактичне не здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Натомість судом першої інстанції були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами господарських операцій на підставі, укладених правочинів.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентами законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відповідачем не надано належних доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

Отже, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини у справі щодо реального характеру спірних операцій з метою використання у господарській діяльності та спричинення такими операціями реальних змін майнового стану позивача, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є його висновок про правомірність формування Товариством даних податкового обліку за результатами господарської діяльності з ТОВ «Спец Пром Лайн», ТОВ «ЕКО-БУД-МОНТАЖ» та ТОВ «ТД «Орлан».

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року скасувати та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак