Ухвала суду № 57369195, 19.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" квітня 2016 р. м. Київ К/800/43991/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Маслія В.І.

Суддів: Розваляєвої Т.С., Кравцова О.В.

При секретарі Зубенко Д.В.

За участю представників позивача - Каракоця О.Р., Каспрук Л.Д., представника відповідача - Грабовської А.О., представників третіх осіб - Власюк А.М., Гагаловської А.П., Єрофеєва А.В., Корчкова О.С., Марченко І.І., Павличенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року у адміністративній справі за позовом ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство закордонних справ України, Державна фіскальна служба України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Державна пенітенціарна служба України, Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту України, Управління державної охорони України, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України, Міністерство фінансів України, про визнання протиправними та скасування доручення № 10874/1/1-14 від 10.04.2014 року, протокольних рішень № 74 від 08.09.2014 року, № 76 від 11.09.2014 року та зобов'язання утриматись від вчинення дій,

в с т а н о в и л а:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та скасування доручення № 10874/1/1-14 від 10.04.2014 року, протокольних рішень № 74 від 08.09.2014 року, № 76 від 11.09.2014 року та зобов'язання утриматись від вчинення дій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2015 року, адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано протокольне рішення Кабінету Міністрів України № 74 від 08.09.2014 року, яким Міністерству оборони України, Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству закордонних справ України, Державній фіскальній службі України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державній пенітенціарній службі України, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту України, Управлінню державної охорони, Державній фельд'єгерській службі, Головному управлінню розвідки Міноборони, Службі безпеки України, Генеральній прокуратурі (за згодою) разом з Міністерством фінансів України надано доручення невідкладно вжити заходів до переведення виплати заробітної плати працівників та військовослужбовців - учасників антитерористичної операції через державні банки;

- визнано протиправним та скасовано протокольне рішення Кабінету Міністрів України № 76 від 11.09.2014 року, яким Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству оборони України, Міністерству юстиції України, Службі безпеки України, Державній фіскальній службі, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, ДСНС, Державній службі охорони, Державній пенітенціарній службі України надано доручення: забезпечити до 01.11.2014 року укладення з державними банками договорів щодо виплати заробітної плати працівникам; вжити до 01.12.2014 року заходів відповідно до законодавства щодо забезпечення здійснення розрахунково-касового обслуговування державними банками суб'єктів господарювання державного сектору економіки, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, та інших підприємств, установ та організацій, які належать до сфери управління зазначених органів;

- зобов'язано Кабінет Міністрів України утриматись від вчинення дій, спрямованих на примусове переведення підпорядкованих міністерств, центральних органів державної влади та підприємств державної форми власності та всіх працівників зазначених установ на обслуговування виключно у державні банки в супереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 318 від 22.04.2005 року "Про удосконалення механізму виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ та державної соціальної допомоги". В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Кабінет Міністрів України звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді, представників сторін, щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» є одним з переможців (з числа 72 банків) конкурсу з визначення уповноважених банків України, через які може здійснюватись виплата заробітної плати працівникам бюджетних установ.

10.04.2014 року Прем'єр Міністром України видано доручення № 10874/1/1-14, адресоване Міністерствам, та іншим державним органам влади (за списком).

08.09.2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято рішення, оформлене протоколом № 74, в розділі « 3. Рішення з окремих питань», якого у тому числі зазначено наступне: « 2. Міноборони, МВС, МЗС, ДФС, Адміністрації Держприкордонслужби, ДПтС, Адміністрації Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, Управлінню державної охорони, Державній фельд'єгерській службі, Головному управлінню розвідки Міноборони, СБУ, Генеральній прокуратурі (за згодою) разом з Мінфіном невідкладно вжити заходів до переведення виплати заробітної плати працівників та військовослужбовців - учасників антитерористичної операції через державні банки.»

11.09.2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято рішення оформлене протоколом № 76, в розділі « 2. Рішення з окремих питань» якого, у тому числі зазначено наступне: « 1. МВС, Міноборони, Мін'юсту, СБУ, ДФС, Адміністрації Держспецзв'язку, Адміністрації Держприкордонслужби, ДСНС, Державній службі охорони, ДПтС: забезпечити до 01.11.2014 р. укладення з державними банками договорів щодо виплати заробітної плати працівникам; вжити до 01.12.2014 р. заходів відповідно до законодавства щодо забезпечення здійснення розрахунково-касового обслуговування державними банками суб'єктів господарювання державного сектору економіки, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, та інших підприємств, установ та організацій, які належать до сфери управління зазначених органів.».

ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» не погоджуючись з дорученням № 10874/1/1-14 від 10.04.2014 року та протокольними рішеннями № 74 від 08.09.2014 року, № 76 від 11.09.2014 року звернулося до суду із даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що рішення оформлені протоколами № 74 від 08.09.2014 року та № 76 від 11.09.2014 року в частині щодо вимог стосовно укладання договорів щодо виплати заробітної плати працівникам суперечить положенням Закону України «Про захист економічної конкуренції», постанові Кабінету Міністрів України № 318 від 22.04.2005 року «Про удосконалення механізму виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ та державної соціальної допомоги» та Порядку проведення відкритого конкурсу з визначення уповноважених банків України, через які має здійснюватися виплата заробітної плати працівникам бюджетних установ затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1086 від 24.09.2010 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.10.2010 року за №877/18172.

Колегія суддів вважає передчасними такі висновки судів попередніх інстанцій та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду (п. 8 ст. 3 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав, свобод та інтересів осіб.

Однак, порушення вимог закону рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для його скасування, оскільки обов'язковою умовою визнання його протиправним та скасування є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цим рішенням чи дією.

Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Між тим всупереч приписам ст. 11 КАС України суди обох інстанцій не з'ясували всіх обставин у справі, зокрема, наявність порушеного права позивача оскаржуваними рішеннями, а відтак і право на позов.

Такі обставини мають бути підтвердженими належними та допустимими доказами відповідно до ст. 70 КАС України.

Статтею 159 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Вказану норму слід розуміти так, що судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 КАС України). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог ст. 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Отже, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Отже, судова колегія дійшла висновку, що рішення судів вимогам ст.159 КАСУ не відповідають. Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій. Відповідно до приписів ст. 220 КАС України допущені порушення не можуть бути перевірені і усунуті судом касаційної інстанції.

Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 2 ст. 227 КАС України).

З огляду на викладене, судові рішення, ухвалені у даній справі, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справу суду належить усунути недоліки, викладені у мотивувальній частині ухвали і правильно застосувати до спірних правовідносин норми процесуального права.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: