Ухвала суду № 57368957, 24.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" березня 2016 р. м. Київ К/800/50339/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Лосєва А.М.

за участю секретаря судового засідання: Савченко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року

у справі № 826/6660/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська науково-виробнича і торгівельно-постачальна фірма «Укрвиробничпостачторг»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська науково-виробнича і торгівельно-постачальна фірма «Укрвиробничпостачторг» (далі - ТОВ «Укрвиробничпостачторг»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0003252208 від 25 квітня 2013 року та № 0003262208 від 25 квітня 2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 липня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю платником реального характеру проведених операцій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року апеляційну скаргу ТОВ «Укрвиробничпостачторг» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 липня 2013 року скасовано. Адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано оспорювані акти індивідуальної дії.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 липня 2013 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Укрвиробничпостачторг» з питань правомірності дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Клім-АС» за період з 01 червня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, за результатами якої складено акт № 1541/22.8-17/14279081 від 10 квітня 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003262208 від 25 квітня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 515 736,00 грн. (412 588,00 грн. - основний платіж, 103 148,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0003252208 від 25 квітня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 491 177,00 грн. (392 941,00 грн. - основний платіж, 98 236,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 138.1, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні послуг контекстної реклами із запуску, оптимізації, технічної підтримки акаунта на Google.com.ua в ТОВ «Клім-АС» за нікчемним правочином (договором № 5 від 31 травня 2012 року).

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилався на акт № 2104/22-00/38085337 від 30 листопада 2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки постачальника позивача щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та кредит за червень, серпень, вересень, жовтень 2012 року, де зазначено про неперебування ТОВ «Клім-АС» за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, підписання реєстраційних документів від імені ОСОБА_3 (директора та засновника ТОВ «Клім-АС») іншою особою, а також викладено думку про те, що укладені названим суб'єктом господарювання з постачальниками та покупцями правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про повну відмову в задоволенні позову та задовольняючи його, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за розглядуваними операціями з підстав їх підтвердження відповідними первинними документами, перебування ТОВ «Клім-АС» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявності в нього статусу платника податку на додану вартість.

Крім того, Київський апеляційний адміністративний суд врахував висновок Київського експертно-дослідного центру № 12064 від 05 червня 2013 року, відповідно до якого послуги за договором № 5 від 31 травня 2012 року були фактично надані.

Колегія суддів з такими доводами суду апеляційної інстанції погодитись не може, виходячи з таких підстав.

За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання послуг.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платнику податків податкових зобов'язань.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суд першої інстанції цілком об'єктивно виходив з того, що представлені позивачем акти надання послуг (які не деталізовані та містять узагальнену інформацію щодо змісту спірних послуг), податкові накладні, банківські виписки не є достатніми доказами фактичного здійснення оспорюваних поставок.

Зокрема, товариством на підтвердження реального характеру розглядуваних операцій не подано додатків до договору, в яких відповідно до його умов повинна бути зазначена детальна інформація щодо послуг, які надаються контрагентом, відповідних рахунків, звітів, висновків, завдань замовника, доказів їх надіслання ТОВ «Клім-АС» засобами електронного зв'язку (на e-mail або факсом).

Не обґрунтовано позивачем і, за яких обставин та в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між ним та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, не представлено відповідної ділової переписки та роздруківок телефонних розмов.

Наведені обставини в сукупності з виявленими контролюючим органом фактами щодо фіктивної діяльності контрагента ТОВ «Укрвиробничпостачторг» свідчать про фіктивний характер спірних операцій та, відповідно, виключають правомірність їх відображення в податковому обліку позивача.

При цьому Окружний адміністративний суд м. Києва обґрунтовано не прийняв до уваги врахований судом апеляційної інстанції при прийнятті рішення, що переглядається, висновок експертного дослідження № 12064 від 05 червня 2013 року, позаяк останній суперечить встановленим у справі обставинам.

В свою чергу, згідно з частиною 5 статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим, а є доказом у справі, який підлягає оцінці за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тобто, адміністративний суд, оцінюючи висновок експерта, повинен виходити з того, що цей висновок не має заздалегідь встановленої сили та переваг щодо інших доказів. Такий висновок повинен оцінюватись судом нарівні з іншими доказами, що містять інформацію про обставини, які входять до предмета доказування у справі, під час безпосереднього та всебічного дослідження судом цих обставин, що і здійснено судом першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва, яка є законною та обґрунтованою.

Згідно із статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити.

Скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 липня 2013 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Лосєв А.М.