Рішення № 57368780, 19.04.2016, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/1086/15

№ 2/183/141/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2016 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючої судді Дубовенко І.Г.,

при секретареві Драній В.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, про виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, про виселення.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25 вересня 2007 року року між ЗАТ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк зобовязався надати грошові кошти у розмірі 38 400,00 доларів США, а відповідач зобовязався використати кредит на визначені договором цілі, забезпечити його повернення, сплату нарахованих відсотків у встановлений термін. Договір було укладено строком до 26.09.2032 року, за користування кредитом була встановлена процента ставка у розмірі 12 %. Для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобовязань по договору, сторони уклали договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_4 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 48,9 кв.м., яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, м.Новомосковськ, пл.Леніна, 14/17, що належить йому на праві власності, на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_6 Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області 25.09.2007 року за реєстраційним № 3522. Зі своєї сторони, банк виконав всі умови підписаного договору, а відповідач, в порушення умов договору, не сплачує кошти за кредитом та відсоткам, які він повинен сплачувати щомісяця, в результаті чого станом на 24 березня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 78 811,07 доларів США, що за курсом 7,9857 відповідно до службового розпорядження НБУ від 24.03.2012 року, складає 629 361,56 грн., яка складається з заборгованості по кредиту у розмірі 38 881,82 доларів США, заборгованості по процентами за користування кредитом у розмірі 20 907,40 доларів США, заборгованості по комісії за користуванням кредитом у розмірі 3 035,81 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором у розмірі 15 986,04 доларів США. Рішенням Новомосковського міськрайооного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року, яке набрало законної сили 21 серпня 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки кватиру, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, м.Новомосковськ, пл.Леніна, 14/17. Після направлення відповідачам вимоги щодо виселення протягом одного місяця, відповідачами не було виконано,Ю у звязку з чим позивач просить виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у зазначеній квартирі, що є предметом іпотеки.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримала позовні вимоги та, посилаючись що ними надані усі докази, які вони вважали за необхідне та на ті ж підстави, що зазначені в позовній заяві, просила задовольнити вимоги, як вони викладені в позові в повному обсязі. Щодо заперечень представника відповідача ОСОБА_2 щодо надання доказів, то на їхню думку усі обставини, що підлягали доказуванню містяться у встановленому судом рішенні про звернення стягнення на предмет іпотеки; а що стосується заяви про застосування ЗУ «Про мораторій…», то цей ЗУ підлягає застосуванню при виконанні рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і будь-якого відношення до вимог про виселення не має.

Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та просив застосувати ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03 червня 2014 року, тому як ОСОБА_2 разом з дитиною іншого житла не має, квартира є меншою ніж 140 кв.м., добровільної згоди на стягнення предмету іпотеки не надає а тому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Також зазначив, що позивачем не доведено того факту, що усі відповідачі мешкають в квартири з якої позивач просить виселити. Вважає, що позовні вимоги банку з точки зору моральності та суспільної правоти є незаконними, а тому в їх задоволенні просив відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення і за адресою місця реєстрації і за адресу іпотечного майна судових повісток рекомендованими листами з повідомленням, які повернуті на адресу суду без вручення. З огляду на вимоги ст.ст. 157, 169 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Представник третьої особи в судове засідання не зявився, надавши заяву про розгляду справи за його відсутності, рішення просили ухвалити відповідно до законодавства.

Суд, заслухавши осіб, що беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, приходить до наступних висновків, а саме:

Судом встановлено, що 25 вересня 2007 року року між ЗАТ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк зобовязався надати грошові кошти у розмірі 38 400,00 доларів США, а відповідач зобовязався використати кредит на визначені договором цілі, забезпечити його повернення, сплату нарахованих відсотків у встановлений термін. Договір було укладено строком до 26.09.2032 року, за користування кредитом була встановлена процента ставка у розмірі 12 %. Для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобовязань по договору, сторони уклали договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_4 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 48,9 кв.м., яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, м.Новомосковськ, пл.Леніна, 14/17, що належить йому на праві власності, на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_6 Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області 25.09.2007 року за реєстраційним № 3522. Зі своєї сторони, банк виконав всі умови підписаного договору, а відповідач, в порушення умов договору, не сплачує кошти за кредитом та відсоткам, які він повинен сплачувати щомісяця, в результаті чого станом на 24 березня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 78 811,07 доларів США, що за курсом 7,9857 відповідно до службового розпорядження НБУ від 24.03.2012 року, складає 629 361,56 грн., яка складається з заборгованості по кредиту у розмірі 38 881,82 доларів США, заборгованості по процентами за користування кредитом у розмірі 20 907,40 доларів США, заборгованості по комісії за користуванням кредитом у розмірі 3 035,81 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором у розмірі 15 986,04 доларів США. Рішенням Новомосковського міськрайооного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року, яке набрало законної сили 21 серпня 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки кватиру, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, м.Новомосковськ, пл.Леніна, 14/17.

ПАТ КБ «ПриватБанк» в лютому 2015 року звернулось до суду з позовом, в якому просило виселити ОСОБА_4, ОСОБА_2, їх малолітню дитину ОСОБА_2 Олександжра Олексанжровича_1, з квартири розташовану за адресою: Дніпропетровська область, м.Новомосковськ, пл.Леніна, 14/17.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Зі змісту зазначених норм вбачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Згідно відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС ЦДМС України в Дніпропетровській області від 18 березня 2015 року ОСОБА_4 зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1; тобто не в квартирі, з якої позивач просить його виселити. Також за адресою, за якою позивач просить виселити ОСОБА_4 останній не отримує поштову кореспонденцію. Інших відомостей, щодо його перебування, тимчасового проживання в квартирі 17 будинку 14 по пл..Леніна в м.Новомосковськ Дніпропетровської області позивачем не надано.

З огляду на вимоги ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що неодноразово розяснювалося сторонам у справі в ході судового розгляду. Справа досить тривалий час знаходиться в суді, сторонами подавалися докази, відповідачем заперечення.

Аналіз вищевикладеного переконує суд в тому, що в судовому засіданні не знайшов підтвердження той факт, що відповідач ОСОБА_4, на майно якого звернуто стягнення, а саме на квартиру 17 будинку 14 по пл..Леніна в м.Новомосковськ Дніпропетровської області мешкає в цій квартирі.

Згідно відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС ЦДМС України в Дніпропетровській області від 06 квітня 2015 року ОСОБА_2 зареєстрована в квартирі 17 будинку 14 по пл..Леніна в м.Новомосковськ Дніпропетровської області; це також підтверджується повідомленнями, які вона отримує за цією адресою та не заперечується її представником в судовому засіданні, який наполягає на тому, що її довіритель разом з дитиною постійно мешкають в зазначеній квартирі, яка є їх єдиним місцем проживання.

За ч. 4 ст. 109 ЖК України, виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Відповідно до правової позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України № 6-2830цс15 від 10.02.2016 року за змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

ОСОБА_4 є громадянином, який втратив житлову квартиру 17 будинку 14 по пл..Леніна в м.Новомосковськ Дніпропетровської області внаслідок звернення стягнення на житлове приміщення, що була придбана ним за рахунок отриманого кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного приміщення. А ОСОБА_2 разом з малолітньою дитиною, втратили житло внаслідок звернення стягнення на житлове приміщення, що було придбано гр..ОСОБА_4 за рахунок отриманого кредиту банку.

Оскільки в судовому засіданні не знайшло підтвердження того, що відповідач ОСОБА_4 мешкає в іпотечному майні; вимоги щодо інших осіб, що проживають в квартирі є неконкретизованими; а виселення громадян ОСОБА_2 з дитиною з іпотечного майна, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР), а позивач при зверненні до суду так під час розгляду справи в суді не зазначив житло для тимчасового проживання, яке має бути надано особам одночасно з виселенням з квартири, є всі підстави для відмови у задоволенні позову про виселення.

Що стосується заяви представника відповідача, щодо застосування ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03 червня 2014 року», то зазначений закон не підлягає застосуванню до розглядуваних правовідносин.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 5-8, 10, 57, 60, 88, 169, 212, 214, 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, про виселення відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.Г. Дубовенко