Постанова № 57368373, 20.04.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2016 р. Справа № 922/4606/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Потапенко В.І., суддя Слободін М.М.,

при секретарі Бєлкіній О.М.,

за участю представників:

позивача не зявився,

відповідача ОСОБА_1 дов. № 85/1269 від 09.03.2016р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №827 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2016 р. у справі № 922/4606/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міталтрейд", м. Запоріжжя,

до Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе", м. Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.03.2016 р. (головуючий суддя Присяжнюк О.О., судді: Доленчук Д.О., Сальнікова Г.І.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. Серго Орджонікідзе" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міталтрейд" пеню за несвоєчасну оплату за поставлений товар за договором №3/01 на підставі специфікацій до договору №20 від 11.11.2014 р., №24 від 23.12.2014 р. та №1 від 14.01.2015 р. у сумі 189 602,45 грн., інфляційне збільшення суми боргу за несвоєчасну оплату за поставлений за договором № 3/01 від 18.01.2013 р. товар у сумі 19 611,06 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 4 567,97 грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних відмовлено.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати дане рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 189 602,45 грн. та в цій частині прийняти нове рішення, яким в цій частині позову відмовити повністю, посилаючись на порушення норм чинного законодавства.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

В дане судове засідання представник позивача не зявився, 19.04.2016р. на адресу суду надійшла заява (вх. № 4194) з проханням провести судове засідання 20.04.2016р. без його участі. Також, позивач підтвердив свої вимоги, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обовязковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обовязком сторін, колегія суддів вважає за можливе задовольнити клопотання позивача та розглянути справу без участі вищевказаної особи за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача та у відзиві на неї доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ Міталтрейд (постачальник) та ПАТ ХТЗ ім. С. Орджонікідзе (покупець) укладений договір поставки № 3/01 від 18.01.2013 р., відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобовязався передати покупцю товар, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах передбачених договором.

Відповідно до п. 1.2 договору кількість, ціна, асортимент та загальна вартість товару зазначаються у специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

У п. 3.1. договору сторони передбачили, що покупець повинен здійснити оплату після поставки товару шляхом перерахування грошових коштів з відстрочкою платежу 15 календарних днів на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого останнім рахунку.

Пунктом 3.3. договору сторони узгодили, що інший порядок, строк та умови оплати могли бути передбачені у специфікаціях до договору.

Згідно п. 4.1. договору, товар поставлявся на умовах FСА, згідно Правил Інкотермс-2000, на протязі 2-х днів з моменту отримання заявки постачальника, якщо інший порядок поставки не встановлювався відповідною Специфікацією.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом серпня 2014р. - січня 2015р. позивачем поставлений відповідачу товар за специфікаціями № 13 від 21.08.2014р.; № 15 від 11.09.2014р.; № 16 від 24.09.2014р.; № 17 від 17.10.2014р.; № 19 від 20.10.2014р.; № 20 від 11.11.2014р.; № 23 від 23.12.2014р.; № 24 від 23.12.2014р.; № 1 від 14.01.2015р.

Факт поставки товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних з підписами уповноважених осіб відповідача про отримання товару, що також не заперечується самим відповідачем.

На оплату поставленого товару позивачем виставлені відповідачу рахунки.

Однак, всупереч умовам договору та прийнятим на себе зобов'язанням, відповідачем не дотриманий узгоджений сторонами порядок оплати, а саме: за специфікаціями: № 13, № 15, № 16, № 19 оплата здійснена несвоєчасно та частинами; № 17, № 20, № 23, № 24, № 1 здійснена несвоєчасно та не в повному обсязі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.06.2015 р. у справі №922/1725/15 позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. Серго Орджонікідзе" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міталтрейд" заборгованість за поставлений товар за договором № 3/01 від 18.01.2013р. у сумі 1239128,50 грн.; експедиційну компенсацію за транспорт на загальну суму 11680,00 грн.; пеню за несвоєчасну оплату за поставлений за договором № 3/01 від 18.01.2013 р. товар у сумі 222986,25 грн.; інфляційне збільшення суми боргу за несвоєчасну оплату за поставлений за договором № 3/01 від 18.01.2013 р. товар у сумі 145359,70 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. Серго Орджонікідзе" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міталтрейд" 9765,13 грн. судового збору. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. Серго Орджонікідзе" на користь державного бюджету України 15251,04 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2015 р. у справі №922/1725/15 вищезазначене рішення залишено без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не зважаючи на те, що рішення господарського суду Харківської області від 04.06.2015 р. у справі №9221725/15 на теперішній час є дійсним, станом на 12.08.2015 р. сума основного боргу Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" перед Публічним акціонерним товариством "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" м. Харків за договором поставки № 3/01 від 18 січня 2013 року відповідачем не сплачена, а відтак позивачем нараховано штрафні санкції (з урахуванням зменшених позовних вимог) у вигляді пені в сумі 189 602,45грн., інфляційних нарахувань в сумі 19 826,06грн. з 15.05.2015 року по 12.08.2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасну оплату за поставлений товар за договором №3/01 на підставі специфікацій до договору №20 від 11.11.2014 р., №24 від 23.12.2014 р. та №1 від 14.01.2015 р. в сумі 189 602,45 грн., суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги є обґрунтованими, правомірними та підтвердженими матеріалами справи.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статей 546-551 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов8язання за кожен день прострочення виконання і її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 9.1. договору поставки від 18.01.2013 р. № 3/01 визначено, що у разі прострочення оплати прийнятого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від неоплаченої суми у встановлений договором строк за кожен день прострочення.

За приписами статей 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якими передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 2 ст. 243 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк, відповідачем дані строки порушені, в зв'язку з чим він повинен нести відповідальність, передбачену умовами договору, з врахуванням вимог Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 243 Господарського кодексу України, у вигляді сплати пені.

В своїй апеляційній скарзі відповідач стверджує, що розмір пені, який був нарахований за прострочення виконання зобов'язань є занадто великим порівняно з сумою основного боргу. При цьому, відповідач вважає, що господарський суд фактично може звільнити відповідача від передбачених діючим законодавством та договором штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань.

Такі твердження апелянта є необґрунтованими на підставі нижчевикладеного.

Так, діюче законодавство, зокрема ст. 233 Господарського кодексу України, передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Судова колегія вважає за необхідним звернути увагу на п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", яким визначено, що при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому, слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Як свідчать матеріали справи, розмір нарахованих за позовом санкцій за невиконання договірних зобов'язань за несвоєчасну оплату за поставлений товар за договором № 3/01 від 18.01.2013р (пеня - у сумі 189 585,97 грн., яка була нарахована за період з 15.05.2015р. в межах строку позовної давності) повністю відповідає загальній сумі заборгованості - 1 239 128,50 грн. та не є надмірно великою.

Перелічені в апеляційній скарзі обставини скрутного фінансового стану, які на думку відповідача дають йому підстави для звільнення його від передбачених діючим законодавством та договором штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, жодним чином не є такими, що передбачені діючим законодавством для такої можливості.

Судова колегія приймає до уваги те, що підприємство позивача має заборгованості перед іншими своїми контрагентами та має зобов'язання перед банківськими установами (відповідна довідка про фінансові зобов'язання міститься в матеріалах справи).

Також, слід зазначити, що згідно п. 9.1. договору, в разі прострочення оплати прийнятого товару покупець повинен був сплатити постачальнику пеню у розмірі 0,5% від неоплаченої суми у встановлений договором строк за кожен день прострочення. Однак, з урахуванням діючого законодавства, а саме ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" пеня відповідачу була нарахована за подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а не за 0,5 % в день від простроченої суми, як це було домовлено та узгоджено в договорі.

Крім того, відповідач скористався своїм правом на розстрочення виконання рішення господарського суду Харківської області від 04.06.2015р. у справі № 922/1725/15, а саме, ухвалою господарського суду Харківської області від 04.01.2016р. у справі № 922/1725/15 була задоволена заява відповідача та розстрочене виконання рішення господарського суду Харківської області від 04.06.2015 р. на один рік рівними щомісячними платежами в розмірі 134 929,54 грн., починаючи з лютого 2016 р.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про правомірність стягнення з відповідача судом першої інстанції пені за несвоєчасну оплату за поставлений товар за договором №3/01 на підставі специфікацій до договору №20 від 11.11.2014 р., №24 від 23.12.2014 р. та №1 від 14.01.2015 р. в сумі 189 602,45 грн.

Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 826,06 грн. суми інфляційних втрат, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове її задоволення, а саме, в розмірі 19 611,06 грн.

Так, в інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997р. № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок позивача про нарахування інфляційних витрат, суд першої інстанції правильно зазначив, що надані розрахунки не відповідають вимогам чинного законодавства, тому нарахована сума інфляційних підлягає стягненню з відповідача частково в розмірі 1911,06 грн., а в іншій частині стягнення інфляційних слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, доводи викладені відповідачем в апеляційній скарзі не знайшли підтвердження в матеріалах справи. Інших обставин, що могли б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, в ході апеляційного провадження не наведено.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2016 р. у справі № 922/4606/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача, Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе", м. Харків, на рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2016 р. у справі № 922/4606/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2016 р. у справі № 922/4606/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Гребенюк Н.В.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Слободін М.М.