Постанова № 57368229, 13.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2016 р. Справа№ 910/23997/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Пріцак І.Є. - представник, дов. № 162 від 01.04.2016;

від відповідача: Антощук Е.І. - представник, дов. б/н від 06.01.2016;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015

у справі № 910/23997/15 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" Білої Ірини Володимирівни в інтересах Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг"

про стягнення 214 773,92 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судовому засіданні 23.03.2016 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги у справі № 910/23997/15 до 13.04.2016.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 у справі № 910/23997/15 позов задоволено; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 214 773,92 грн. заборгованості за кредитним договором № 260/Ю від 07.11.2013; підлягає стягненню з відповідача в доход державного бюджету судовий збір у розмірі 3 221,61 грн.

Рішення мотивоване тим, що в обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що свої зобов'язання за кредитним договором № 260/Ю від 07.11.2013 виконав у повному обсязі та належним чином; натомість, відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав; за таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню, з огляду на ч. 1 ст. 1054, ч. 1 ст. 626, ч.ч. 1, 2 ст. 509, ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 у справі № 910/23997/15 змінити з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та відмовити в частині стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 469,35 грн., в частині стягнення процентів за простроченим боргом (п. 4.6 договору) в розмірі 1 745,88 грн., в частині стягнення штрафу в розмірі 1 465,30 грн.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник не погоджується із висновком суду першої інстанції про право вимагати від відповідача дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків, тому що у вимозі від 17.07.2015 № 3792 відсутнє посилання на те, що з моменту спливу зазначеного строку для дострокового повернення кредиту, кредитний договір від 07.11.2013 № 260/Ю вважається зміненим.

Таким чином, на думку скаржника, надіславши таку вимогу, банк встановлює новий строк виконання зобов'язання, а саме, 17.08.2015 за кредитним договором, а графік повернення кредиту втрачає чинність. При цьому скаржник посилається на правову позицію, закріплену в постановах Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі № 6-125цс14 та від 24.09.2014 у справі № 6-106цс14.

Як вважає скаржник, у зв'язку з порушенням умов договору, позивач скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту та змінив умови договору, тому нарахування процентів за користування кредитом припиняється через 30 днів від дати вимоги (з 17.07.2015).

На думку скаржника, встановлення розміру та порядку сплати додаткових процентів за користування кредитом на підставі п.4.6 договору, крім тих, які передбачені п.1.1 договору, не відповідає вимогам законодавства та принципам справедливості, чим порушує права та інтереси відповідача.

Як вважає скаржник, проценти, передбачені п.4.6 договору, відносяться до зобов'язань відповідача, отже, є мірою відповідальності та процентами, про які йдеться в ч.2 ст.625 ЦК України, а оскільки відповідач протягом строку дії договору не отримував від позивача повідомлення про зміну процентної ставки, то вважає стягнення процентів у розмірі 1 745,88 грн. безпідставним.

Скаржник вказує на те, що враховуючи п.п. 5.4, 5.10 договору № 260/Ю за порушення строків повернення (погашення) кредиту передбачено одночасно і штраф і пеня, що суперечить ст. 61 Конституції України, у зв'язку із чим, відповідач заперечує проти стягнення штрафу у розмірі 1 465,30 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на те, що проценти за користування кредитом за своїм характером є платою і підлягають стягненню за весь час користування кредитом; відповідач досі користується кредитом, у зв'язку з цим твердження скаржника про те, що з моменту надіслання досудової вимоги банк не має права продовжувати нараховувати відсотки за користування кредитом, є безпідставними; що пункт 4.6 кредитного договору не тільки не суперечить чинному законодавству, а викладений з чітким його дотриманням; позивач при нарахуванні штрафу у розмірі 1 465,30 грн. повністю дотримався вимог законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 260/Ю від 07.11.2013 у сумі 214 773,92 грн.

07.11.2013 між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № 77/Ю, відповідно до п.1.1 якого, в редакції додаткової угоди № 1 від 14.10.2014, позивач, за договором банк, за наявності вільних грошових коштів, надає відповідачу, за договором позичальнику, у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі непоновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 643 014,00 грн. на придбання основних засобів та супутні витрати по них строком до 03.11.2015 зі сплатою: в період з 07.11.2013 до 30.09.2014 включно - 20% річних, в період з 01.10.2014 до 03.11.2015 включно - 15% річних; проценти за користування кредитом нараховуються за кожен календарний день за методом "факт/360", тобто для розрахунку використовується умовно 360 днів у році.

Згідно із п.п. 3.1, 3.2 кредитного договору № 260/Ю позивач зобов'язується відкрити відповідачу рахунок для обліку заборгованості за кредитом та рахунок для обліку нарахованих процентів; зарахувати грошові кошти (кредит) на поточний рахунок відповідача, відкритий у ПАТ "Укрбізнесбанк".

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.5 кредитного договору № 260/Ю відповідач зобов'язується в процесі користування кредитом дотримуватися принципів кредитування, строковості, зворотності, платності, цільового використання, забезпеченості; щомісячно, не пізніше сьомого числа місяця, наступного за звітним, перераховувати на рахунок суму процентів за користування кредитом відповідно до договору; у разі, якщо дата погашення процентів припадає на вихідний або святковий день, то платежі у погашення заборгованості повинні бути здійснені не пізніше наступного банківського дня; погашати наданий банком кредит згідно із графіком погашення, наведеним в додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору, сплачувати суму кредиту на рахунок № 37398321973134, з призначенням платежу: "Погашення заборгованості за кредитним договором № 260/Ю від 07.11.2013 без ПДВ".

Пунктом 4.6 кредитного договору № 260/Ю, в редакції додаткової угоди № 1 від 14.10.2014, сторони погодили умову про те, що у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 цього договору, а саме - невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування згідно із графіком погашення та/або невиконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 03.11.2015, включно, відповідач сплачує позивачу проценти у розмірі: в період з 07.11.2013 до 30.09.2014, включно, - 50% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення; починаючи з 01.10.2014 - 15% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Згідно із меморіальним ордером № 260_4 від 07.11.2013 відповідачу перераховано суму 643 014,00 грн. на рахунок № 26005032197310 в ПАТ "Укрбізнесбанк" згідно із кредитним договором № 260/Ю від 07.11.2013.

В ч.1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як передбачено в ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого саме роду та такої саме якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідачем не виконувались свої зобов'язання за кредитним договором № 260/Ю у строки та в розмірі платежів, передбачених кредитним договором із додатком та додатковими угодами.

В п.5.10 кредитного договору № 260/Ю сторони погодили умову про те, що при порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (п. 4.2, 4.3, 4.5) позивач має право вимагати від відповідача за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом.

Згідно із ч. 2 ст. 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В ч. 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

В п. 5.3 кредитного договору № 260/Ю сторони погодили умови про те, що позивач має право вимагати від відповідача дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісій, неустойок, збитків у разі: зокрема, непогашення відповідачем процентів та/або щомісячного внеску за кредитом згідно з графіком впродовж двох місяців; недотримання відповідачем умов цього договору; про намір достроково розірвати кредитний договір та/або вимогу достроково погасити суму кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків, позивач письмово повідомляє відповідача; відповідач зобов'язаний впродовж 30 днів з моменту отримання письмової вимоги позивача достроково повернути кредит, сплатити проценти, комісії, неустойку, передбачені договором.

Позивач звернувся до відповідача із вимогою від 17.07.2015 № 3792, у якій послався на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором № 260/Ю, внаслідок чого станом на 17.07.2015 утворилась заборгованість перед банком в загальній сумі 208 902,08 грн.; положення норм законодавства; умов кредитного договору; повідомив про перехід банку до ліквідаційної процедури та, керуючись ст.530, ч.2 ст.1050 ЦК України, п.5.3 кредитного договору, вимагав сплатити заборгованість за кредитом 198 413,53 грн., у тому числі прострочена заборгованість - 49 769,31 грн., заборгованість за відсотками - 6 365,75 грн., у тому числі прострочена заборгованість - 5 042,87 грн.; штрафні санкції 995,39 грн., заборгованість по пені - 3 127,41 грн.; заявлені вимоги позивач просив виконати протягом тридцяти днів.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідачем одержано згадану вимогу 28.07.2015.

Докази виконання вимоги позивача у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до довідки позивача про стан заборгованості за кредитним договором № 260/Ю станом на 27.08.2015, заборгованість у розмірі 214 773,92 грн. складається із заборгованості за основним боргом 198 413,53 грн., у тому числі прострочена сума - 73 265,23 грн., за нарахованими процентами 7 192,86 грн., у тому числі прострочена заборгованість - 5 043,18 грн., за пенею - 7 702,23 грн., у тому числі за простроченим основним боргом - 6 886,99 грн., за простроченими процентами - 815,24 грн., штрафи - 1 465,30 грн.

Також позивачем надано розшифровки заборгованості за основним боргом по кредиту, нарахування процентів за користування кредитом, штрафних санкцій та розрахунки.

Перевіривши розрахунки позивача, із врахуванням матеріалів справи, колегія суддів погоджується із тим, що суми, які підлягають до стягнення відповідно до оскаржуваного рішення, є правильними.

Доводи апеляційної скарги не є такими, що відповідають нормам чинного законодавства та матеріалам справи, враховуючи викладене та наступні обставини.

Скаржник безпідставно в апеляційній скарзі посилається на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі № 6-125цс14 та від 24.09.2014 у справі № 6-106цс14, оскільки правова позиція у цих постановах викладена щодо застосування ст.559 ЦК України у тому випадку, якщо банк скористався правом на повернення кредиту достроково, однак, господарський спір у справі № 910/23997/15 не стосується позовних вимог до поручителя.

У вимозі від 17.07.2015 № 3792 позивач обґрунтовує свої вимоги, зокрема, положеннями ч. 2 ст. 1050 ЦК України, п. 5.3 кредитного договору № 260/Ю, у яких закріплено право банку вимагати від позичальника, зокрема, дострокового погашення суми кредиту, процентів, неустойок, у разі непогашення позичальником процентів та/або щомісячного внеску за кредитом згідно із графіком продовж двох місяців (п. 5.3 кредитного договору), тому висновок про те, що кредитний договір є зміненим, а графік повернення кредиту втрачає чинність, є безпідставним. При цьому слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором; якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України; у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, у матеріалах справи відсутні докази повернення позики у всьому розмірі.

Згідно із ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 628 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається із змісту погоджених сторонами умов п. 4.6 кредитного договору № 260/Ю, в редакції додаткової угоди № 1 від 14.10.2014, у цьому пункті вказані періоди застосування та розміри процентів, отже, відсутня необхідність додаткового надсилання повідомлення щодо розміру процентів.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки штраф та пеня, відповідно до ст. 230 ГК України, є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 20/246-08, від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011, постановах Вищого господарського суду України від 13.05.2015 у справі № 927/550/13, від 18.05.2015 у справі № 910/23630/14, від 17.06.2015 у справі № 910/22724/14, від 15.10.2015 у справі № 916/3445/14, від 21.10.2015 у справі № 910/760/15-г, від 27.10.2015 у справі № 924/303/15.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 у справі № 910/23997/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" залишити без задоволення.

2. Справу № 910/23997/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 25.04.2016.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Н.Ф. Калатай

В.І. Рябуха