Рішення № 57367524, 15.04.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2016р. Справа№ 914/303/16

Господарський суд Львівської області в складі судді Петрашко М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Квас Бевериджис, м.Запоріжжя

до відповідача ОСОБА_1 підприємства Зорепад-Люкс, м.Львів

про стягнення 34 472,06 грн.

За участю представників сторін:

від позивача не зявився;

від відповідача ОСОБА_2 директор.

Права та обовязки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України розяснено, заяви про відвід судді не поступали. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю Квас Бевериджис до відповідача ОСОБА_3 підприємство Зорепад-Люкс про стягнення 34 472,06 грн., з яких 17 700,00 грн. сума основного боргу, 3 821,46 грн. пеня, 4 095,51 грн. 25% річних, 4 283,09 грн. компенсація за невиконання місячного обсягу замовлень та 4 572,00 грн. вартість зворотної тари.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду.

12.04.2016р. на адресу суду надійшло клопотання (вх.№15864/16) про розгляд справи у відсутності представника позивача на підставі наявних у справі доказів та наданих пояснень.

Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку задоволити його.

Представник відповідача подав письмові пояснення (вх.№16057/16 від 13.04.2016р.). Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника відповідача, суд,-

встановив:

17.03.2015р. між ОСОБА_3 підприємством Зорепад-Люкс (надалі дистрибютор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Квас Бевериджис (надалі компанія) укладено дистрибюторський договір №609/15, відповідно до умов якого компанія зобовязується поставляти та передавати у власність дистрибютору товар у строк та відповідно до інших умов, передбачених договором, а дистрибютор зобовязується

приймати та оплачувати товар відповідно до умов цього договору, здійснювати зберігання та дистрибуцію товару власною торговою командою, а також надавати компанії інші, окремо узгоджені сторонами послуги на території, та виконувати інші зобовязання за цим договором.

Назва, асортимент, номенклатура та ціна на кожний вид товару визначається сторонами у специфікації і також вказується в товаро-транспортній накладній (п.2.3. договору).

Згідно із п.4.6. договору право власності на партію товару та ризики його випадкового знищення, випадкової загибелі та випадкового пошкодження переходять до дистрибютора з моменту підписання ним товарно-транспортної накладної.

Відповідно до п.4.7.7. договору разом і одночасно з передачею партії товару компанія зобовязана передати дистрибютору рахунок на суму вартості партії товару, розраховану відповідно до п. 7.1. договору.

Пунктом 4.9. договору передбачено, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється дистрибютором на підставі товарно-транспортної накладної. Підписана дистрибютором товарно-транспортна накладна засвідчує факт приймання товару дистрибютором за кількістю та якістю.

Відповідно до п.7.3. договору платежі за договором у розмірі повної вартості поставленого товару здійснюються в гривні шляхом банківського переказу коштів на рахунок компанії, зазначений в договорі, у наступному порядку:

- оплата за товар поставлений у період з січня по квітень (включно), здійснюється дистрибютором протягом 30 (тридцяти) календарних днів після дати поставки, на підставі рахунку компанії;

- оплата за товар поставлений у період з травня по серпень (включно), здійснюється дистрибютором протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів після дати поставки, на підставі рахунку компанії.

Згідно із п.5.7. договору дистрибютор, що отримав товар, зобовязаний повернути компанії зворотну (заставну) тару у непошкодженому стані протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати поставки. Повернення зворотної (заставної) тари від дистрибютора проводиться силами та за рахунок компанії, за відповідним письмовим повідомленням дистрибютора.

Відповідно до п.6.1.13. договору у разі неповернення зворотної тари у встановлений у п.5.7. цього договору строк, протягом наступних 5 (пяти) робочих днів сплатити компанії заставну вартість зворотної тари у розмірі, зазначеному у пункті 5.6. цього договору збільшену на суму 20%.

Пунктом 5.6. договору передбачено, що заставна вартість зворотної тари вказується в товарно-транспортній накладній і становить 63,50 грн. за один піддон.

Згідно із п.8.5. договору у випадку, якщо дистрибютор не виконав місячний обсяг замовлень, який наведено в додатку 2 до договору, дистрибютор, до дати чергової поставки товару (однак в будь-якому випадку не пізніше 10-го числа місяця наступного за місцем, в якому не відбулось виконання місячного обсягу замовлень), компенсує компанії суму наданої знижки. При визначенні розміру компенсації сторони виходять з того, що якби компанія в момент поставки товару знала чи могла би знати про можливе невиконання дистрибютором місячного обсягу замовлень, то розрахунок повної ціни товару в обсязі кожної партії поставки здійснювався виходячи з вартості товару без урахування знижки 2,5%.

Відповідно до п.8.4. договору за порушення строків оплати за цим договором, дистрибютор сплачує на користь компанії пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення та, відповідно до ст.625 ЦК України, двадцять пять процентів річних від суми простроченого платежу за весь період порушення.

Як зазначає позивач у позовній заяві, за період з 03.04.2015р. по 14.08.2015р. (включно) на підставі договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 246 388,32 грн. Однак відповідач в порушення умов договору здійснив лише часткові платежі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 17 700,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.

Крім того, позивач стверджує, що відповідачем не виконано обсяг замовлень у травні, липні та серпні 2015р., у звязку з чим, керуючись умовами договору, позивач просить стягнути з відповідача 4 283,09 грн. компенсації за невиконання місячного обсягу замовлень.

Також позивач зазначив, що відповідачем не було повернуто зворотну (заставну) тару, а тому, керуючись умовами договору, він просить стягнути з відповідача 4 572,00 грн. вартості зворотної тари.

Керуючись п.8.4. договору та ст.625 ЦК України позивачем за неналежне виконання відповідачем умов договору нараховано пеню в розмірі 3 821,46 грн. та 25% річних в розмірі 4 095,51 грн.

Таким чином, загальний розмір заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача становить 34 472,06 грн., з яких 17 700,00 грн. сума основного боргу, 3 821,46 грн. пеня, 4 095,51 грн. 25% річних, 4 283,09 грн. компенсація за невиконання місячного обсягу замовлень та 4 572,00 грн. заставна вартість зворотної тари.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника відповідача, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, 17.03.2015р. між сторонами укладено дистрибюторський договір №609/15, відповідно до умов якого позивач зобовязується поставляти та передавати у власність відповідачу товар у строк та відповідно до інших умов, передбачених договором, а відповідач зобовязується приймати та оплачувати товар відповідно до умов цього договору, здійснювати зберігання та дистрибуцію товару власною торговою командою, а також надавати позивачу інші, окремо узгоджені сторонами послуги на території, та виконувати інші зобовязання за цим договором.

Факт виконання позивачем своїх зобовязань за договором підтверджується видатковою накладною №586 від 03.04.2015р. на суму 23 155,20 грн. видатковою накладною №1045 від 30.04.2015р. на суму 51 909,12 грн., видатковою накладною №1410 від 20.05.2015р. на суму 51 909,12 грн., товарно-транспортною накладною №2620 від 01.07.2015р. на суму 72 290,88 грн. та видатковою накладною №3686 від 14.08.2015р. на суму 47 124,00 грн. Таким чином позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 246 388,32 грн. Позивач стверджує, що неоплаченим залишився товар на суму 17 700,00 грн.

Як вбачається із розрахунку позовних вимог, який міститься у позовній заяві, неоплаченим залишився товар по останній видатковій накладній №3686 від 14.08.2015р.

Як зазначалось вище, відповідно до п.7.3. договору платежі за договором у розмірі повної вартості поставленого товару здійснюються в гривні шляхом банківського переказу коштів на рахунок компанії, зазначений в договорі, у наступному порядку:

- оплата за товар поставлений у період з січня по квітень (включно), здійснюється дистрибютором протягом 30 (тридцяти) календарних днів після дати поставки, на підставі рахунку компанії;

- оплата за товар поставлений у період з травня по серпень (включно), здійснюється дистрибютором протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів після дати поставки, на підставі рахунку компанії.

Відповідач зазначає, що рахунки на оплату йому не виставлялися. Проте, із матеріалів справи, а саме із товарно-транспортних накладних вбачається, що при вивантаженні товару, відповідачу вручалися рахунки на оплату. Товарно-транспортні накладні були підписані та скріплені печатками обох сторін.

Докази сплати 17 700,00 грн. суми основного боргу у матеріалах справи відсутні, відтак вимога щодо сплати суми основного боргу підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Позивачем до стягнення заявлено 4 283,09 грн. компенсації за невиконання місячного обсягу замовлень. Зокрема позивач зазначає, що обсяг замовлень не було виконано у травні, липні та серпні.

Відповідно до п.4.1. договору, обсяг замовлень на кожний календарний місяць визначається сторонами на підставі обсягу замовлень, який наведено у додатку 2 до договору, поставка товару здійснюється певними партіями, які формуються у порядку, визначеному у пунктах 4.2. 4.3. договору.

Пунктом 4.2. договору визначено, що замовлення на поставку певної партії товару із зазначенням обєму поставок на наступний тиждень та місця поставки складається дистрибютором за формою, що міститься у додатку 3 до договору й не пізніше 14:00 години четверга поточного тижня надається компанії персонально через уповноваженого представника компанії або направляється компанії засобами факсимільного звязку, або електронної пошти за реквізитами, зазначеними нижче у пункті 16.2. договору. В замовленні дистрибютор також може вказати кількість зворотної тари, яка готова до повернення компанії, як це передбачено у пункті 5.7. договору.

Згідно із п.8.5. договору у випадку, якщо дистрибютор не виконав місячний обсяг замовлень, який наведено в додатку 2 до договору, дистрибютор, до дати чергової поставки товару (однак в будь-якому випадку не пізніше 10-го числа місяця наступного за місцем, в якому не відбулось виконання місячного обсягу замовлень), компенсує компанії суму наданої знижки. При визначенні розміру компенсації сторони виходять з того, що якби компанія в момент поставки товару знала чи могла би знати про можливе невиконання дистрибютором місячного обсягу замовлень, то розрахунок повної ціни товару в обсязі кожної партії поставки здійснювався виходячи з вартості товару без урахування знижки 2,5%.

В матеріалах справи відсутні замовлення на поставку товару із зазначенням обєму поставок, відтак за відсутності замовлень, твердження про те, що відповідачем не було замовлено з метою поставки товару у обсягах зазначених у додатку 2 до договору, не підтверджується матеріалами справи. Поставка товару лише у обємах зазначених у накладних, за відсутності замовлень, у даному випадку може розцінюватись, зокрема, як відсутність необхідної партії товару у позивача у обємах зазначених у додатку 2 до договору тощо. Водночас, поставляючи товар за відсутності замовлень, позивачем не доведено неможливість поставки товару у обємах зазначених у додатку 2 до договору з метою виконання місячного обсягу замовлень і в подальшому вимагати оплати вартості поставленого товару враховуючи умови договору, та беручи до уваги те, що відповідач, як вбачається з матеріалів справи, не відмовлявся від поставленого позивачем товару на момент його поставки.

Поданий позивачем як доказ витяг з електронної пошти про вчинення відповідачем замовлення не відповідає його належності та допустимості, зокрема за оцінкою реквізитів відправника та отримувача, таке замовлення відправлялось позивачем на адресу іншим особам, однак таке замовлення не відправлялось відповідачем позивачу. Відтак, з даного доказу неможливо встановити здійснення замовлення товару відповідачем. Інших доказів, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, позовна вимога про стягнення 4 283,09 грн. компенсації за невиконання місячного обсягу замовлень задоволенню не підлягає.

Також, як зазначалось вище, позивачем заявлено 4 572,00 грн. заставної вартості зворотної тари.

Згідно із п.5.7. договору дистрибютор, що отримав товар, зобовязаний повернути компанії зворотну (заставну) тару у непошкодженому стані протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати поставки. Повернення зворотної (заставної) тари від дистрибютора проводиться силами та за рахунок компанії, за відповідним письмовим повідомленням дистрибютора.

Відповідно до п.6.2.4. договору, компанія зобовязується своєчасно організовувати приймання зворотної тари з оформленням відповідних документів.

Разом з тим, у пункті 6.1.11. договору зазначено, що дистрибютор зобовязується на вимогу компанії, але не частіше 1 разу на місяць, проводити звірку, зокрема оборотності зворотної тари. Такої вимоги матеріали справи не містять.

Аналізуючи вищенаведені положення договору, суд вважає, що обовязок відповідача повернути зворотну тару прямо залежить від вчинення позивачем дій щодо її повернення, зокрема шляхом повідомлення відповідача про готовність приймання тари. В матеріалах справи відсутнє таке повідомлення позивача. Відтак позивач не вчинив жодних дій, що встановлені договором з метою обліку зворотної тари та її своєчасного повернення у строк передбачений договором.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 4 572,00 грн. заставної вартості зворотної тари задоволенню не підлягає.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Щодо стягнення з відповідача 4 095,51 грн. 25% річних суд зазначає наступне.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до відповідно до п.8.4. договору за порушення строків оплати за цим договором, дистрибютор сплачує на користь компанії пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення та, відповідно до ст.625 ЦК України, двадцять пять процентів річних від суми простроченого платежу за весь період порушення.

Перевіривши розрахунок 25% річних, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 4 095,51 грн. 25% річних є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Твердження відповідача про те, що позивачем не надано доказів прострочення оплати за поставлений товар спростовується банківською випискою, в якій містяться відомості про строки здійснення відповідачем часткових оплат згідно договору № 609/15 від 17.03.2015р.

Керуючись п.8.4. договору позивачем також нараховано відповідачу пеню в розмірі 3 821,46 грн. за прострочення виконання зобовязання по оплаті за товар.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Як зазначалось вище, відповідальність відповідача за невиконання свого обовязку щодо оплати поставленого йому позивачем товару, у вигляду пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, передбачена п.8.4. договору.

Згідно п.3 ч.1 ст.83 ГПК України зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

У ході судового засідання відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені посилаючись на ту обставину, що ще з листопада 2015р. відповідач звертався до позивача з проханням посприяти реалізації продукції, зокрема шляхом проведення будь-яких маркетингових заходів, оскільки реалізація продукції у Львові та Львівській області була ускладнена у звязку з тим, що ціна на товар позивача була неконкурентна, оскільки вища від ціни інших виробників. Також відповідач просив у позивача сприяння у поверненні товару у звязку зі складністю його реалізації і відсутності дій позивача спрямованих на сприяння щодо його реалізації тощо. У підтвердження відповідачем з поясненням по справі (вх. 16057/16) подано листи з доказами їх відправлення. Відповіді на вказані листи матеріали справи не містять.

Враховуючи вищенаведені причини неналежного виконання відповідачем зобов'язання та його намагання вжити заходів щодо своєчасного виконання зобовязання, беручи до уваги незначну кількість днів прострочення здійснення оплат та відсутність доказів завдання позивачу збитків неналежним виконанням позивачем зобовязання, суд дійшов висновку зменшити розмір пені на 50 % та стягнути з відповідача на користь позивача 1910,73 грн.

пені.

У пункті 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Сплата позивачем судового збору підтверджується квитанцією від 21.01.2016р. на суму 1 378,00 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 1024,02 грн. судового збору.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства Зорепад-Люкс (79049, м.Львів, вул.Драгана, буд. 2 -6, кв.13, код ЄДРПОУ 25228655) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Квас Бевериджис (69057, м.Запоріжжя, вул.Тамбовська, 3, код ЄДРПОУ 36065256) 17 700,00 грн. основного боргу, 1910,73 грн. пені, 4 095,51 грн. 25% річних та 1024,02 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 20.04.2016р.

Суддя Петрашко М.М.