Рішення № 57364207, 07.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2699/16

Головуючий у першій інстанції Леонов О. С.

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - Ващенко Л.Г.

суддів - Вадовської Л.М., Плавич Н.Д.

при секретарі - Коноваленко Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 січня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

31.08.2015 року, публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі-Банк) звернулось із позовом про стягнення з відповідачки заборгованості у сумі 46 168,75 гривень.

Позов обгрунтовано тим, що 24.03.2011 року між Банком і відповідчкою укладено кредитний договір, за умовами якого відповідачка отримала кредит у сумі 15 000 гривень на строк до 24.03.2014 року зі сплатою 15% річних за користування кредитними коштами.

Однак відповідачка належним чином не виконувала умови зобов"язання, допустила заборгованість з поверення кредиту у сумі 6 422,06 гривень і процентів за користування кредитним коштами у сумі 1 982,12 гривень. Відповідачка також повинна сплачувати комісю за РО, однак має місце заборгованість по комісії у сумі 2 627,36 гривень. Крім того, позивач нарахував плату за пропуск платежів, фактично неустойку у сумі 35 137,21 гривень.

Посилаючись на порушення відповідачкою умов зобов'язання, позивач просив позов задовольнити.

Відповідачка в особі представника позов визнала частково, зокрема визнала заборгованість по кредиту і частково заборгованість по процентам, заперечувала проти вимог про стягнення комісії. У письмових запереченнях на позов просила застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені і зменшити розмір пені відповідно до ст. 551 ч.3 ЦК України (а.с. 25-30).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20.01.2016 року позов задоволено частково: суд стягнув з відповідачки на користь Банка заборгованість у сумі 22 031,54 гривень, з яких; 6 422,06 гривень заборгованість по кредиту; 1 982,12 гривень заборгованість по процентам; 2 627,36 гривень комісія за РО і 11 000 гривень плата за пропуск платежів (а.с.118,120-123).

В апеляційній скарзі відповідачка просить рішення суду у частині стягнення комісі за РО у сумі 2 627,36 гривень і заборгованості по відсоткам у сумі 3 719,11 гривень скасувати і постановити у цій частині нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неправомірність встановлення Банком комісії за РО і неправильність розрахунку заборгованості по процентам.

У засіданні колегії суддів: представник відповідачки скаргу підтримав. Представник Банка у засідання колегії суддів 07.04.2016 року не з'явився, про розгляд справи сповіщений належним чином, подав письмові заперечення на апеляційну скаргу і заяву про розгляд справи за його відстуності.

Рішення суду у частині підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ч.1 п.п. 3,4 ЦПК України, а у частині залишенню без змін на підставі ст. 308 ЦПК України.

За змістом ст. 309 ч.1 п.п. 3, 4 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду першої інстанції у частині стягнення комісії за РО у сумі 2 627,36 гривень підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у цій частині з наступних підстав.

Банк просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у сумі 46 168,75 гривень, зокрема комісію за РО у сумі 2 627,36 гривень (а.с.1,2).

Встановлено, що між Банком і відповідачкою 24.03.2011 року укладено договір банківського обслуговування № BLаЖГА00021667 про надання кредиту у сумі 15 000 гривень на строк до 24.03.20914 року зі сплатою 15% річних, договором також передбачена комісія за управління кредитом у розмірі 1,75% від суми кредиту (а.с.3-7).

Згідно Додатку № 1 до договору банківського обслуговування від 24.03.2011 року, відповідачка повинна сплачувати щомісяно по 262,50 гривень комісії за управління кредитом, при цьому, згідно зазначеного додатку, щомісячний платіж \кредит + проценти\ становить 520 гривень. Тобто розмір щомісячної комісії складає більш як половину платежів, які має здійснювати позивачка щомісячно при погашенні кредиту (п.2.4.2 договору банківського обслуговування, а.с.4,7,8).

Банк, всупереч ст. ст. 57-60 ЦПК України, належними і допустимими доказами не довів, що він щомісячно надавав відповідачці послуги по управлінню кредитом і щомісячний розмір таких послуг у вигляді комісії становить саме 262,50 гривень.

Між тим, послуги повинні надаватись реально, а не декларуватись.

Відносини, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян регулюються, зокрема, Законом України "Про захист прав споживачів".

Положення Закону України "Про захист прав споживачів" від 19.05.1991 року з наступними змінами у взаємозв'язку із положеннями ст. 42 ч.4 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником \споживачем\ за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп\2011).

Відповідно до п.п.3.1, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 (далі-Правила), у кредитному договорі або додатку до нього банки повинні надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутних послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши, зокрема, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення. Банки також зобов'язанні в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, обгрунтувати вартість супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо).

Між тим, згідно із п.3.6 Правил, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє споживач з метою встановлення, зміни чи припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Держава має сприяти забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри у суспільстві.

Разом з тим, споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визнання особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп\2011).

Споживач може і не знати, що при оформленні кредитного договору він оформив з банком непотрібну йому послугу.

Тому держава повинна забезпечувати захист громадян, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.

За таких обставин, додаток до договору від 24.03.2011 року, яким передбачені щомісячні платежі у вигляді комісії за управління кредитом у сумі 262,50 гривень, в силу ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", є нікчемним.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції у частні стягнення заборгованості по комісії РО підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у позові про стягнення комісії.

За змістом ст. 308 ч.1 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, шо суд першої інстанції постановив рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду у частині стягнення прострочених процентів підлягає залишенню без змін з таких підстав.

Суд, задовольняючи позов у частині стягнення прострочених процентів у сумі 1 982,12 гривень виходив з того, що вимоги Банка у цій частині обгрунтовані й доведені.

Колегія суддів погоджується з висновком суду у частині стягнення прострочених процентів виходячи з наступного.

Встановлено, що 24.03.2011 року між сторонами укладено договір банківського обслуговання, за умовами якого відповідачка зобов'язувалась сплачувати 15 % річних за користування кредитом у сумі 15 000 гривень на строк до 24.03.2014 року.

Станом на 15.08.2015 року відповідачка не повернула у повному розмірі кредит \сума заборгованості по кредиту склала 6 422,06 гривень\, у зв'язку з чим Банк нарахував проценти за користування кредитними коштами у сумі 1 982,12 гривень (а.с.98,99).

Зважаючи на те, що зобов'язання повинно виконуватись належним чином і відповідно до умов договору, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначнених змістом зобов'язання, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов' язання у строк, встановлений договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача заборгованості за процентами (ст. 526 ч.1, 610 ч.1, 612 ч.1 ЦК України).

За змістом ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У розумінні ст. ст. 598, 599 ЦК України, припинення строку дії договору, не є підставою вважати зобов'язання виконаним.

Строк повернення кредиту сторонами визначено до 24.03.2014 року. У даному випадку кредитні кошти у строк до 24.03.2014 року у повному обсязі не повернуто. Тому Банк, у межах строку позовної давності, вправі ставити питання про стягнення процентів за користування кредитними коштами, у тому числі за період з 25.03.2014 року по 15.08.2015 року.

Доводи відповідачки у скарзі про те, що заборгованість по відсоткам складає лише 125,59 гривень не заслуговують на увагу, оскільки Банк правильно розрахував заборгованість по відсоткам, включивши у розмір заборгованості по відсотками і період користування кредитнимни коштами після строку повернення кредиту, визначеного сторонами у договорі (а.с.98-108).

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги (ст. 303 ч.1 ЦПК України).

Апеляційна скарга відповідачки зазначає про неправильність нарахування неустойки, разом з тим, відповідачка у скарзі не ставить питання про зміну або скасування рішення суду першої інстанції стосовно вимог про стягнення неустойки (а.с.132).

За таких обставин, апеляційний суд не робить висновків щодо законності й обгрунтованості рішення суду першої інстанції у частині стягнення неустойки.

Посилання суду у рішенні на ст.ст. 224,225 ЦПК України ( заочний розгляд справи) є помилковим, оскільки справу розглянуто 20.01.2016 року за участю представника відповідача (а.с. 117).

Приймаючи до уваги, що рішення суду у частині стягнення комісії не відповідає вимогам закону, а у частині стягнення процентів є законним та обгрунтованим, рішення суду у частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, а у частині - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.п.1,2, 308, 309 ч.1 п.п.3,4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 січня 2016 року у частині стягнення комісії за РО у сумі 2 627,27 гривень - скасувати.

Відмовити публічному акціонерному товариству «Всеукраїнський Акціонерний Банк» у позові до ОСОБА_2 про стягнення комісії за РО у сумі 2 627,36 гривень.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 січня 2016 року у частині стягнення прострочених процентів за користування кредитом у сумі 1 982,12 гривень - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних та кримінальних справи протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

Л.М. Вадовська

Н.Д. Плавич