Ухвала суду № 57361743, 19.04.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/12001/15-ц Провадження № 22-ц/772/1223/2016Головуючий в суді першої інстанції Ан О. В.Категорія 46Доповідач Вавшко В. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

ГоловуючогоВавшка В.С.,суддів:Колоса С.С., Іващука В.А., При секретарі:Маркевич Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання права користування житловим помешканням; за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Рудик Людмила Вікторівна, ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним; за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю і виселення,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання права користування житловим помешканням; ОСОБА_6 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л.В., ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним - відмовлено.

Позов ОСОБА_9 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 про усунення перешкод в користування власністю, виселення задоволено.

Визнано ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1.

Виселено з належної на праві власності ОСОБА_9 житлового помешкання квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7

Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 в рівних частинах на користь ОСОБА_9 243 грн.60 коп.

Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 в рівних частинах на користь держави 243 грн. 60 коп.

На таке рішення ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 перебувала з ОСОБА_8 у шлюбі з 03.10.1992 року. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 28.08.2012 року шлюб між сторонами розірвано. З січня 2013 року сторони помирились та за згодою відповідача зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 09.01.2014 року сторони повторно зареєстрували шлюб.

ОСОБА_6 продала свою квартиру АДРЕСА_2 за ціною 145 000,00 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 06.06.2013 року. Доказів про те, що отримані від продажу квартири кошти ОСОБА_6 спрямувала для отримання права власності в порядку спадкування ОСОБА_8 на спірну квартиру суду не надано.

Квартира АДРЕСА_1 належала відповідачу ОСОБА_8, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.08.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-1984. Доказів того, що свідоцтво про право на спадщину отримано внаслідок укладення інших оплатних договорів суду не надано.

Згідно договору купівлі-продажу від 31.03.2015 року відповідач ОСОБА_8 відчужив ОСОБА_9 квартиру з балконом АДРЕСА_1. Право власності ОСОБА_9 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.03.2015 року за № 9241449.

Сторонами у справі не заперечується та обставина, що станом на час отримання спірної квартири у власність відповідача ОСОБА_8, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.08.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-1984 сторони в зареєстрованому шлюбі не перебували.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л.В., ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6, не була учасником спірного договору купівлі-продажу квартири, укладеного між її чоловіком ОСОБА_8, та ОСОБА_9, а волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, спірна квартира належала відповідачу ОСОБА_8, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.08.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-1984. Правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, як вимагає ст. 203 ЦК України.

Згідно з договором купівлі-продажу від 31.03.2015 року позивач за зустрічним позовом ОСОБА_9 є власницею квартири з балконом АДРЕСА_1. Право власності ОСОБА_9 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.03.2015 року за № 9241449. У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають відповідачі по справі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Відповідно до пункту 4.9. договору купівлі-продажу від 31 березня 2015 року ОСОБА_8 взяв на себе зобов'язання зняти з реєстраційного обліку відчужуваної квартири себе та третіх осіб, а саме - ОСОБА_6, ОСОБА_7, які зареєстровані у відчужуваній квартирі на момент її відчуження добровільно або у судовому порядку особисто або ж разом із Покупцем, а також передати Предмет договору у повне розпорядження Покупця до 30.04.2015 року. У зазначений у договорі термін зобов'язання не було виконано.

З метою відновлення свого порушеного права 22.05.2015 року на адресу відповідачів було направлено письмове повідомлення з вимогою протягом двох місяців з моменту отримання повідомлення, але не пізніше 25 липня 2015 року звільнити та забрати всі свої речі з квартири АДРЕСА_1, знятись з реєстрації. Зобов'язання не було виконано.

Суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_9 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 про усунення перешкод в користування власністю, виселення на підставі ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи та відповідні їм правовідносини та правильно застосовані норми матеріального права.

Правилами ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегією суддів встановлено та не заперечується сторонами, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності відповідачу ОСОБА_8

Колегією суддів встановлено, що 31.03.2015 року квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_8 продав ОСОБА_9 (а.с. 66-67), що підтверджується договором купівлі-продажу (а.с. 66-67).

У пункті 4.9. вказаного договору ОСОБА_8 взяв на себе зобов'язання зняти з реєстраційного обліку відчужуваної квартири себе та третіх осіб, а саме - ОСОБА_6, ОСОБА_7, які зареєстровані у відчужуваній квартирі на момент її відчуження добровільно або у судовому порядку особисто або ж разом із Покупцем, а також передати Предмет договору у повне розпорядження Покупця до 30.04.2015 року. У зазначений у договорі термін зобов'язання не було виконано.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

З роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 вбачається, що відповідно до статей 229 -233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

В пункті 20 вказаної постанови роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Як встановлено судом, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом про визнання правочину недійсним, мотивуючи його тим, що цей правочин був вчинений внаслідок обману продавця ОСОБА_8, зокрема шляхом умисного неповідомлення останнім покупцю про права третіх осіб на предмет договору купівлі-продажу (квартиру).

Однак судом першої інстанції правильно було встановлено, що позивачі-відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7 на час вчинення правочину не мали речових прав на квартиру, що була предметом оспорюваного договору, позаяк єдиним власником цієї квартири на час вчинення правочину був відповідач ОСОБА_8, що підтверджено відповідними правовстановлюючими документами та витягами з державного реєстру прав на нерухоме майно.

Наявність у позивачів-відповідачів права на проживання у квартирі в якості членів сім'ї власника жодним чином не обмежує власника у праві розпорядження об'єктом права власності.

Під час судового розгляду також було встановлено, що позивачі-відповідачі не зверталися до суду з позовом про визнання права власності на спірну квартиру, зважаючи на їх пояснення щодо обставин набуття відповідачем ОСОБА_8 права власності на квартиру в порядку спадкування.

Окрім того, в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_8 зазначив, що він, укладаючи оспорюваний договір вважав його договором застави, а не договором купівлі-продажу, що також спростовує твердження позивачів про укладення договору внаслідок обману з боку продавця.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_8, як безпосередня сторона правочину купівлі-продажу квартири, з позовом про визнання недійсним цього правочину з будь-яких підстав до суду не звертався.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним, як такого, що укладений внаслідок обману продавця, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Отже, право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Такий правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 05.11.2014 року в справі 6-158цс14, а тому відповідно до ст.3607 ЦПК України є обов'язковим до застосування судами загальної юрисдикції .

Доводи апеляційної скарги про те, що суд невірно застосував положення ст. 405 ЦК України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказана норма застосовується до спірних правовідносин, а скаржник фактично невірно трактує цю норму права. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для виселення відповідачів зі спірної квартири.

За таких обставин, та в силу ст.308 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя : (підпис) В.С. Вавшко

Судді : (підпис) В.А. Іващук

(підпис) С.С. Колос

З оригіналом вірно :