Постанова № 57360914, 25.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 квітня 2016 року № 2а-13789/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтік Хауз»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києвіпро скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтік Хауз» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві, в якому просить (з урахуванням уточнених позовних вимог) скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва № 0002422290 від 21.05.2012 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДПІ у Шевченківському районі м.Києва на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 26.04.2012 р. № 338/22-090/35647792 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства винесено податкове повідомлення-рішення від 21.05.2012 р. № 0002422290, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 105 863,00 грн.

У жовтні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Балтік Хауз" (далі - позивач, ТОВ "Балтік Хауз") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.05.2012 р. № 0002422290, Рішення Державної податкової служби у м. Києві (вих. № 4913/10/12-114 від 10.08.2012 р.) та Рішення Державної податкової служби України (вих. №2175/0 (61-17)10-2111 від 19.09.2012 р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2012 р. адміністративний позов задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 21.05.2012 р. № 0002422290; скасовано Рішення Державної податкової служби у м. Києві (вих. № 4913/10/12-114 від 10.08.2012 р.) та Рішення Державної податкової служби України (вих. №2175/0(61-17)10-2111 від 19.09.2012 р.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2012 р. - скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.06.2015 р. касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Балтік Хауз" - задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013 р. у справі № 2а-13789/12/2670 - скасовано. Справу № 2а-13789/12/2670 направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Судом касаційної інстанції зазначено, що судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій позивача з його контрагентом, не встановлено чи були дії між ними узгодженими, чи діяв платник податку з належною обачністю й обережністю, чи було йому відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, вважає, що право на податковий кредит у позивача відсутнє.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у судовому засіданні 29.10.2016 р. за згодою сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В період з 12.04.2012 р. по 19.04.2012 р., посадовою особою ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, згідно із підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пунктів 79.1, 79.2 статті 79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 12.04.2012 р. № 199/22-90 було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Балтік Хауз" з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Дельта Плюс Юг" за період з 01.04.2011 р. по 30.04.2011 р., за результатами якої складено акт від 26.04.2012 р. № 338/22-90/35647792 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.4, 201.6, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 105 862 грн. та, як наслідок, занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на суму 105 862 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 21.05.2012 р. № 0002422290, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 105 863 грн., з яких 105 862 грн. - за основним платежем та 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами оскарження позивачем спірного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, податковими органами були прийняті Рішення ДПС у м. Києві від 10.08.2012 р. № 4913/10/12-114 та ДПС України від 19.09.2012 р. № 2175/0(61-17)10-2111, якими податкове повідомлення-рішення від 21.05.2012 р. № 0002422290 залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Як вбачається з акту перевірки від 26.04.2012 р. № 338/22-90/35647792 підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки перевіряючого про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "Дельта Плюс Юг", оскільки, на переконання відповідача, правочин, укладений позивачем з вказаним контрагентом не спричиняє реального настання правових наслідків обумовлених ним. При цьому податковий орган посилався на відсутність у вказаного суб'єкта господарювання необхідних умов для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції та формування податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема: - рух активів у процесі здійснення господарської операції; - установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; - установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтік Хаус» зареєстровано Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією, основним видом діяльності є оптова торгівля меблями, покриттям для підлоги та неелектричними побутовими приладами. На час здійснення господарських операцій товариство було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Як встановлено судом, ТОВ «Дельта Юг Плюс» (продавець) та ТОВ «Балтік Хауз» (покупець) укладено договір № 2211 купівлі-продажу від 22.03.2011 р., відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити меблі, аксесуари та комплектуючі до меблів (надалі - товар) на умовах, передбаченим цим договором. Сума договору становить 3000 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 500 000,00 грн.

На виконання вказаного договору ТОВ «Дельта Плюс Юг» виписано податкові накладні: від 18.04.2011 р. № 21804 на суму 125 428,00 грн., від 19.04.2011 р. № 81904 на суму 114708,76 грн., від 20.04.2011 р. № 92004 на суму 138 648,79 грн., від 21.04.2011 р. № 102104 на суму 126200,03 грн., від 22.04.2011 р. № 112204 на суму 130185,34 грн.

На підтвердження приймання-передачі товару позивачем надано видаткові накладні: № 21804 від 18.04.2011 р., № 41904 від 19.04.2011 р., № 62004 від 20.04.2011 р., № 22104 від 21.04.2011 р., № 52204 від 22.04.2011 р.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що транспортування товару здійснювалося самовивозом.

На підтвердження оплати позивачем надано суду виписки АТ «Сведбанк» по особовому рахунку ТОВ «Балтік Хаус» за 24.05.2011 р., 25.05.2011 р., 07.06.2011 р., 15.06.2011 р.

Уклавши з ТОВ «Дельта Плюс Юг» договір купівлі-продажу № 2211 від 22.03.2011 р. на закупівлю меблів, комплектуючих до неї, ТОВ «Балтік Хауз» було продано меблі для продажу своїм клієнтам та реалізовано згідно видаткових накладних, що підтверджується реєстром покупців, довіреностями на отримання матеріальних цінностей (а.с.41-260 том 2).

Як вбачається з акту перевірки від 26.04.2012 р. № 338/22-90/35647792, при проведенні аналізу податкової звітності ТОВ «Балтік Хауз» згідно деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та додатку № 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість станом на момент проведення перевірки, встановлено розбіжності по задекларованих сумах податкового зобов'язання контрагента ТОВ «Балтік Хауз», тобто сума податкового зобов'язання ТОВ «Дельта Плюс Юг» не дорівнює сумі податкового кредиту ТОВ «Балтік Хаус» та розбіжності за квітень 2011 року становлять - 105 861,83 грн.

Згідно наданої до перевірки виписки по особовому рахунку ТОВ «Балтік Хаус» перераховано на користь ТОВ «Дельта Плюс Юг» кошти в розмірі 635 170,93 грн.

За результатами аналізу АІС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України» та отриманих матеріалів встановлено, що сума податкового кредиту ТОВ «Балтік Хаус» за перевіряємий період сформовано за рахунок проведення взаємовідносин з ТОВ «Дельта Плюс Юг», яке має стан « 8» - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, свідоцтво платника ПДВ від 07.06.2010 № 100286967 анульовано 30.06.2011 р.

Згідно із актом ДПІ у Оболонському районі м.Києва від 07.03.2012 р. № 187/23-63/37113989 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 24.05.2010 р. по 31.12.2011 р. ТОВ «Дельта Плюс Юг», місцезнаходження останнього не встановлено. ГВПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва надало службову записку № 817/26-05 від 23.02.2012 р. «щодо наявності ознак «фіктивності» ТОВ «Дельта Плюс Юг». Від Одеського обласного центра зайнятості отримано копію відповіді від 15.09.2011 № 3147/15/18, в якій зазначено, що ТОВ «Дельта Плюс Юг» не має дозволу на працевлаштування громадянки Росії ОСОБА_3, 1966 року народження.

Також відповідач посилається на відсутність документальних доказів, що підтверджують місяця виконання зобов'язань.

Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період з 07.06.2010 по 31.12.2011.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що висновки відповідача не підкріплені належними доказами та не спростовують реальність господарських операцій позивача з його контрагентом.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Як встановлено судом всі витрати здійснені позивачем в межах господарської діяльності платника податків.

Згідно з підпунктом 14.136 Податкового кодексу України підприємництво - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

В ході розгляду справи судом встановлено, що господарські операції позивача обумовлені розумними економічними причинами та здійснені з метою отримання матеріальної вигоди.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Дельта Плюс Юг» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Суд також враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Дельта Плюс Юг» було зареєстровано як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало статус платника ПДВ. Свідоцтво платника ПДВ було анульовано 30.06.2011 р., тобто після підписання податкових накладних.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що ТОВ «Дельта Плюс Юг» має ознаки «фіктивності», оскільки доказів винесення вироку у кримінальній справі, що є преюдиційною обставиною для суду, останнім не надано.

Щодо відсутності дозволу на працевлаштування громадянки Росії ОСОБА_3, 1966 року народження слід зазначити наступне.

Відповідно до Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також мають ті самі обов'язки, що і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Це положення стосується і трудових відносин, проте з деякими уточненнями: так, іноземці не можуть займати окремі посади або здійснювати певну трудову діяльність, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з наявністю громадянства України або потребує надання допуску до державної таємниці.

Процес працевлаштування іноземців визначено Законом України «Про зайнятість населення», Порядком видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2013 року № 437 (надалі - Порядок).

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 3 Закону України «Про зайнятість населення» іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються працедавцями на роботу на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого в порядку, визначеному цим законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, за відсутності дозволу на працевлаштування, зокрема, директора товариства, - у останнього відсутнє право на підписання первинних та бухгалтерських документів, оскільки це позбавляє їх юридичної сили.

Разом з тим, слід врахувати, що платник податків, який придбав товар (послугу) в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Варто також зазначити, що поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Водночас, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено, узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Аналогічні висновки можна зробити і щодо висновків відповідача щодо наявних розбіжностей по задекларованих сумах податкового зобов'язання контрагента ТОВ «Балтік Хауз» у розмірі 105 861,83 грн., оскільки позивач не міг бути обізнаний щодо невиконання його контрагентом свого обов'язку щодо несплати податку до державного бюджету.

Отже, сама по собі несплата виконавцем податку (у тому числі й у разі ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не може впливати на формування податкового кредиту замовником.

Враховуючи наведене, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни є підставою для застосування правових наслідків саме щодо цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції. Зазначена позиція узгоджується з Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.10.2007 р. N К-24186/06.

Викладене свідчить, що позивач, придбані у ТОВ «Дельта Плюс Юг» послуги, використав у подальших оподатковуваних операціях в межах своєї основної господарської діяльності.

Отже, судом встановлено, що податковий кредит був сформований позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Дельта Плюс Юг».

Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд не знаходить порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово - господарських взаємовідносинах між позивачем та ТОВ «Дельта Плюс Юг», а тому вважає, що формування ТОВ «Балтік Хаус» податкового кредиту з податку на додану вартість є правомірним, а нарахування позивачу сум з податку на додану вартість - протиправним.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу сплачує штрафні санкції.

Оскільки, суд визнав неправомірним нарахування позивачу сум з податку на додану, то нарахування штрафних санкцій є також неправомірним.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 21.05.2012 р. № 0002422290 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтік Хауз» підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтік Хауз» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 21.05.2012 р. № 0002422290.

3. Судові витрати в сумі 32,19 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтік Хауз» за рахунок державних асигнувань ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук