Постанова № 57359883, 29.03.2016, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.03.2016 Справа №607/1516/16-а

Справа №607/1516/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 березня 2016 року

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі головуючого судді Грицай К.М.

за участю секретаря Григорусь О.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

за розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в місті Тернополі про визнання неправомірними дій та зобовязання вчинити дії щодо призначення щомісячного грошового утримання як судді у відставці , -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2016 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в якому просила визнати неправомірними дії відповідача - Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі щодо відмови в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобовязати Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі призначити позивачу, як судді у відставці щомісячне довічне грошове утримання з розрахунку 90 відсотків грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді апеляційного суду, з 25 листопада 2015 року з часу її звільнення з посади судді Апеляційного суду Тернопільської області, без обмеження граничного розміру грошового утримання.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що у червні 1982 року її обрано народним суддею Тернопільського міського народного суду, в якому пропрацювала до 15 січня 1985 року, а з 17 грудня 1986 року була обрана членом Тернопільського обласного суду.

Відповідно до Постанови Верховної ОСОБА_3 України від 19 червня 1997 року № 383/97-ВР обрана суддею Тернопільського обласного суду безстроково і в подальшому продовжувала працювати суддею Апеляційного суду Тернопільської області до досягнення 65 років - до 25 листопада 2015 року.

25 серпня 2015 року у порядку, встановленому Законом України Про судоустрій і статус суддів, вона звернулася до Верховної ОСОБА_3 України та Вищої ради юстиції з письмовими заявами про внесення подання про звільнення з цієї посади, у звязку з поданням заяви про відставку.

Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 12 листопада 2015 року № 788-V111 її звільнено від виконання повноважень судді, у звязку з поданням заяви про відставку.

На виконання вказаної постанови Верховної ОСОБА_3 України, наказом голови Апеляційного суду Тернопільської області № 287-К від 25 листопада 2015 року її звільнено з посади судді Апеляційного суду Тернопільської області.

Станом на 25 листопада 2015 року вона має стаж судді з врахуванням п. 11 Перехідних положень Закону № 2453-V1 42 роки 04 місяці 18 днів. Оскільки з 28.03.2015 року відбулось звуження гарантій судової незалежності, то, відповідно до діючої на даний час ст. 141 Закону України № 2453 її суддівський стаж становить 31 рік 6 місяців 4 дні.

14 січня 2016 року позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі із заявою про призначення їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до чинної ст. 141 Закону України Про судоустрій і статус суддів разом з поданням Апеляційного суду Тернопільської області про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 11 січня 2016 року, яке оформлено відповідно до Постанови правління Пенсійного фонду України № 3-1 від 25 січня 2008 року зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 200/14891, із змінами і доповненнями внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 11 лютого 2013 року № 2-4 Про затвердження Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України ( далі Постанова 3-1).

Дана заява і пакет документів отримано відповідачем 14 січня 2016 року.

19 січня 2016 року позивач отримала від Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі листа за № 7/Б-11, яким їй відмовлено у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з тих підстав, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення № 213 від 02 березня 2015 року, у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів, а також і тому, що позивач отримує пенсію за віком з 07 жовтня 2005 року відповідно до Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування, тому раніше призначені пенсії не перераховуються.

Вказану відмову позивач вважає незаконною по суті та по формі, оскільки вказана відмова оформлена текстом довільної форми, хоча згідно Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, який затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України № 3-1 від 25 січня 2008 року, розгляд заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання передбачається комісією, яка свої результати оформляє рішенням про задоволення або про відмову ( п. 5.4 Постанови 3-1).

Вказана обставина свідчить, що фактично її заява розглянута як заява громадянина про перехід з одного виду пенсії на інший, тобто не враховано, що Постановою Верховної ОСОБА_3 України їй надано пожиттєвий статус судді. В силу вказаного статусу вона має право вибору пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, що гарантовано Конституцією України та чинною ст. 141 Закону № 2453, що узгоджується і з чинним відомчим нормативним актом Пенсійного фонду України Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування, який затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року.

Так, додатком 3 до Порядку затверджена Памятка пенсіонеру, у якій зазначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у звязку з втратою годувальника), за різними законами, а також на щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії, призначається одна пенсія або щомісячне довічне грошове утримання за її вибором.

Відмовляючи у задоволенні її заяви працівники Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі порушують Конституцію України, не звернули увагу, що Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 року № 213-V111 (далі Закон № 213) не зупинена чинність норм розділу Х Статус суддів у відставці Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 року № 2453-V1 ( далі Закон №2453). Крім того, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 24.12.2015 року № 911-V111 ( далі Закон №911) в ст. 141 Закону №2453, яка передбачає право на статус судді у відставці та щомісячне довічне грошове утримання, внесено зміни, що є можливим у випадку чинності статті Закону. Тобто, це ще раз свідчить про чинність вказаної статті, щодо нарахування їй довічного грошового утримання.

Вважає, що така відмова відповідача у призначенні щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, порушує конституційні гарантії незалежності професійних суддів, які, серед іншого, забезпечуються належним матеріальним і соціальним забезпеченням судді та правом його на відставку.

Право на щомісячне довічне грошове утримання судді виникло значно раніше прийняття Закону №213, тому дія цього Закону не поширюється на її право щодо отримання щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці.

Станом на 1995 року її судовий стаж становив 20 років, що давало право на відставку, яка продовжувала працювати на посаді судді і їй було призначено щомісячне грошове утримання у розмірі 80 відсотків заробітної плати. В подальшому розмір довічного грошового утримання збільшувався на 2 відсотки за кожний пропрацьований рік і станом на 30.07.2010 року, день набрання чинності Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 року № 2453-V1 (надалі Закон №2453) становив 90 відсотків заробітної плати судді. Її суддівський стаж на той час становив 37 років 01 місяць, що узгоджувалось з п. 11 Перехідних положень Закону №2453 - Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

З 01.01.2012 року законодавчо в ст. 129 Закону України Про судоустрій і статус суддів вжито термін суддівська винагорода, як форма оплати суддівської праці і її складові, що складалися з посадового окладу та щомісячних доплат і при цьому враховувався судовий стаж, який вираховувався згідно вищезазначеного пунктом 11 Перехідних положень вказаного Закону №2453.

З довідки Апеляційного суду Тернопільської області від 11 січня 2016 року за № 01-17/3/2016 вбачається що її заробітна плата, як судді, який працює на відповідній посаді, та яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, з 1 вересня 2015 року становить 27 284,40 грн.

В судовому засіданні позивач підтримала та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача - Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі позов не визнала, подавши суду письмові заперечення, які підтримала у повному обсязі. Крім того, суду пояснила, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення №213-V11 від 02.03.2015 року у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсій/щомісячне довічне грошове утримання призначаються до Законів України, в тому числі і Закону України Про судоустрій с статус суддів.В звязку з цим з 1 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вищезазначеним законом, не призначаються, раніше призначені пенсії не нараховуються. Оскільки позивач 14.01.2016 року звернулась до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі з заявою в порядку звернень громадян відповідно до Закону України Про звернення громадян, в якій просила призначити їй щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, тому на дане звернення було надано письмову відповідь відповідно до вищеназваного Закону. Крім цього, вважають, що вказаний лист відповідь не можна вважати правовим актом індивідуальної дії, в розумінні КАС України. Порядок подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України затверджено Постановою Правління Пенсійного фонду України № 3-1 від 25.01.2008 року. Відповідно до даного Порядку заява про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці подається до управлінь Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах за місцем проживання ( реєстрації ) судді через уповноважену особу суду за останнім місцем роботи і в даному випадку не було звернення Апеляційного суду Тернопільської області.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Статтею 2 КАС України зазначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішення, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з субєктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту пільг.

Судом встановлено, що позивач була обрана народним суддею Тернопільського міського народного суду і працювала з червня 1982 року по січень 1985 року, а з 17 грудня 1986 року була обрана членом Тернопільського обласного суду.

Відповідно до постанови Верховної ОСОБА_3 України від 19 червня 1997 року № 383/97-ВР обрана суддею Тернопільського обласного суду безстроково і в подальшому продовжувала працювати суддею Апеляційного суду Тернопільської області.

06 жовтня 2015 року позивачу виповнилось 65 років, і вона подала заяву Вищій раді юстиції про внесення подання про звільнення її з посади судді Апеляційного суду Тернопільської області у звязку з поданням заяви про відставку та заяву ОСОБА_3 України про звільнення її з посади судді зазначеного суду у відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 12 листопада 2015 року № 788-V111 Про звільнення суддів відповідно до пункту 9 частини пятої статті 126 Конституції України позивач звільнена від виконання повноважень судді, у звязку з поданням заяви про відставку.

На виконання вказаної постанови Верховної ОСОБА_3 України, наказом голови Апеляційного суду Тернопільської області № 287-К від 25 листопада 2015 року позивача було звільнено з посади судді Апеляційного суду Тернопільської області.

14 січня 2016 року позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до чинної ст. 141 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Заява про призначення щомісячного довічного грошового утримання отримана відповідачем 14 січня 2016 року разом з поданням Апеляційного суду Тернопільської області про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 11 січня 2016 року, яке оформлено відповідно до Постанови правління Пенсійного фонду України № 3-1 від 25 січня 2008 року зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 200/14891, із змінами і доповненнями внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 11 лютого 2013 року № 2-4 Про затвердження Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України.

Заява та пакет документів з поданням подавались особисто заявником і прийняті 14 січня 2016 року службовою особою Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі.

19 січня 2016 року за вихідним № 7/Б-11 відповідач листом, повідомив про відмову у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Підставою відмови в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідачем вказано, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення № 213 від 02 березня 2015 року, з 01 червня 2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до ( серед інших ) Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Проте суд не може погодитись з такими доводами відповідача та їх запереченнями проти позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, а межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Суд вважає, що відповідач повинен був розглянути заяву позивача разом з поданням Апеляційного суду Тернопільської області у порядку, визначеному пенсійним законодавством з врахуванням статусу судді у відставці, який визначено Законом України Про судоустрій і статус суддів, а не як звернення громадянина відповідно до Закону України Про звернення громадян, і повинен був діяти відповідно до Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування з урахуванням Закону України Про судоустрій і статус суддів, згідно постанови правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року № 3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за №200/14891, із змінами і доповненнями, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 11.02.2013 року № 2-4 Про затвердження Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України.

Згідно п. 5.5 постанови правління ПФУ № 3-1 право особи на одержання щомісячного довічного утримання установлюються на підставі всебічного, повного й обєктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає щомісячне довічне утримання.

Відповідно до Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування ( далі Закон 1058) постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, із змінами і доповненнями (далі Порядок № 22-1).

Згідно п. 1.8 Порядку № 22-1 особам, які одержують пенсію, призначену органами Пенсійного фонду за іншими законами, пенсія призначається з дати виникнення права не неї у урахуванням пункту 1.7 цього розділу.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і обєктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (п.4.7 Порядку № 22-1).

Додатком 3 до Порядку № 22-1 до пункту 4.2 розділу 1V, затверджена Памятка пенсіонеру, у якій зазначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у звязку з втратою годувальника), за різними законами, а також на щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії, призначається одна пенсія або щомісячне довічне грошове утримання за її вибором.

З вищенаведених доказів у справі та змісту листа ПФУ вбачається, що відповідачем розглянуто заяву позивача з поданням Апеляційного суду Тернопільської області про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці не у відповідності до положень, встановлених Законом 1058, Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року № 28-2, Порядку встановленого постановою правління ПФУ № 3-1, Порядком №22-1.

Таким чином, доводи позивача про те, що лист відповідь, який надісланий позивачу не відповідає поданій її заяви та поданню Апеляційного суду Тернопільської області та пакету документів про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, тобто є необґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи.

Суд також вважає обґрунтованими доводи позивача, щодо порушення встановленого законом її права на одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визначається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантуються.

Частиною 1 ст. 126 Конституції України закріплено положення, згідно з яким незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією України і законами України.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених у ч. 1 ст. 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, до яких, зокрема, відноситься і щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці.

Правові засади організації судової влади, загальний порядок забезпечення діяльності суддів та інші питання судоустрою і статусу суддів врегульовані Законом України Про судоустрій і статус суддів.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі і повинні відповідати їй; державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (стаття 1, ч. 1 ст. 6, ч. 1,2 ст. 8 Основного Закону України.

Правовий статус суддів та гарантії їх незалежності визначені Конституцією України та Законом № 2453, що відповідає ч.1 ст. 126 Основного Закону України, згідно з якою незалежність і недоторканість суддів гарантуються Конституцією і законами України.

В Основному Законі України незалежність як складова конституційного статусу особи та її професійної діяльності визначена лише стосовно суддів і забезпечується, насамперед, особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади (п. 27 ч.1 ст. 85, ч.4,5 ст 126, ч.3, 4 ст. 127, ст 128, п.1ч.1 ст.131); забороною впливу на них у будь-який спосіб (ч.2 ст. 126); захистом професійних інтересів суддів (ч.6 ст.127); підкоренням суддів при здійсненні правосуддя лише закону (ч.1 ст.129); особливим порядком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (п.3 ч.1 ст.131); державним фінансуванням та належними умовами для функціонування судів і діяльності суддів шляхом визначення у Державному бюджеті України окремо видатків на утримання судів (ч.1 ст. 130); притягнення до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суду і судді (ч.5 ст. 129); організацією державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей (ч.7 ст. 126); здійсненням суддівського самоврядування (ч.2 ст. 130); забороною для професійних суддів належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (ч.2 ст. 127).

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невідємним елементом їх статусу, поширюється на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущеного впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень ( суддівська винагорода), так і в майбутньому у звязку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Про це не раз зазначалось в рішеннях Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 та 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про статус суддів від 10 липня 1998 року, за яким рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обовязків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді ( пункт 6.4).

Це підтверджується й міжнародними стандартами у сфері судочинства, зокрема, згідно з п. 54 Рекомендацій Комітету ОСОБА_4 Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обовязки від 17 листопада 2010 року №(2010)12, оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обовязкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплати у звязку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці.

Наведені обставини дають підстави для висновку про те, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці не є пенсією у прямому розумінні Закону 1058, а гарантією матеріального забезпечення судді у відставці, на яке суддя у відставці має право за своїм вибором замість пенсії, і рівень якого має бути якого ближчим до рівня останньої заробітної плати на посаді судді. Згідно з Положенням № 28-2 призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є обовязком відповідача.

В пункті 2 Постанови Верховного Суду України № 9 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя від 1 листопада 1996 року зазначено -Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь - якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

З пункту 5 цієї Постанови вбачається, що Судам необхідно виходити з того, що нормативно - правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної ОСОБА_4 України, постанови і розпорядження Кабінету ОСОБА_4 України, нормативно - правові акти Верховної ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим чи рішення ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази чи інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ чи організацій тощо) підлягають оцінці на відповідальність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобовязаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі, крім випадків коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть буди скасовані. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, положення ч. 6 ст. 47 Закону № 2453, згідно положеннями якого проголошено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді, узгоджується з вимогами міжнародних актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, які є необхідною умовою здійснення правосуддя, а також гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Слід зазначити, що починаючи з 1992 року держава Україна понад 20 років на конституційному ( п. п.2,9 ч. 5 ст. 126 Основного закону України) та законодавчому (ст. 43 Закону України № 2862-Х11, ст. 138 Закону № 2453-V1, ст. 141 Закону №2453-V1 у редакції Закону 192-V111) рівнях гарантувала право судді на відставку і отримання суддями за наявності стажу на посаді судді не менше 20 років, виплати щомісячного довічного грошового утримання в розмірі максимально наближеному до розміру суддівської винагороди.

Однак з липня 2011 року Верховною ОСОБА_4 України прийнято ряд законів, які звужують гарантії суддівської незалежності.

До змін, внесених Законом № 3668 від 8.07.2011 року, частина перша, друга статті 138 Закону № 2453 мали таку редакцію:Судді який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку виплачується пенсія на умовах, передбачених ст. 37 Закону України Про державну службу, або, за його вибором, щомісячне довічне грошове утримання. Суддя у відставці, який не досяг пенсійного віку, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених ст. 37 Закону України Про державну службу.

Таким чином, визначений Законом №2453 порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання було змінено Законом № 3668, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон № 3668 звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання, та скасував право судді на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів.

Тому Рішенням Конституційного Суду України від 3.06.2013 року № 3-рп/2013 року визнана неконституційною частина третя ст. 138 Закону №2453 як така, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів як такого що, суперечить ст. 126 Конституції України.

Після вищезазначеного рішення Конституційного Суду України поновилась диспозиція ст. 138 Закону № 2453.

Законом №192 Про забезпечення права на справедливий суд, який набрав чинності 28 березня 2015 року, викладено в новій редакції Закон № 2453 і розділ Х Статус суддів у відставці зазнав змін, оскільки помінялась нумерація статей, правовідносини, які регулювались ст. 138, знайшли врегулювання в ст.141.

Частина третя статті 141 Закону № 2453-V1 у редакції Закону № 192 (аналогічна змісту ст.138 в первинній редакції Закону №2453) передбачала: Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Стаття 141 у вказаній редакції не набула чинності, оскільки Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення №213 від 02.03.2015 року, який набрав чинності 28.03.2015 року, знову зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання до 60%, що не узгоджується із ст. 22 Конституції України, ст. 47 ч. 6 Закону №2453, а також Рішенням Конституційного Суду України від 3.06.2013 року щодо недопустимості звуження розміру та порядку вирахування щомісячного довічного грошового утримання, яке зазначено в первинному тексті ст. 138 Закону України №2453.

Аналогічно звужувався і стаж трудової діяльності, який входив в склад суддівського стажу, оскільки до 30.07.2010 року діяли інші правила вирахування суддівського стажу, його оплати, тому пунктом 11 Перехідних положень Закону №2453 було констатовано статус кво щодо порядку вирахування суддівського стажу для працюючих суддів (т.з. вислуги). Законом № 192, який набув чинності 29.03.2015 року, виключено п. 11 Перехідних положень, чим погіршено становище суддів які вже мали нарахований стаж 20 років, що суперечить ст. 22 Конституції України, ст. 47 Закону №2453.

Рішенням Конституційного Суду України від 3.06.2013 року № 3-рп констатовано, що не може бути змінено в сторону погіршення, звужено права, які бути викладені в первинній редакції Закону № 2453 в ст. 138 щодо розміру щомісячного довічного грошового утримання судді при судовому стажі понад 20 років, тобто 90 відсотків грошового забезпечення діючого судді.

Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляду судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обовязковими до виконання на території України, остаточними і не може бути оскаржене.

Крім того, такі обмеження суперечать положенням Європейської хартії про статус суддів від 10 липня 1998 року та принципам верховенства права.

Згідно з ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обовязковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Отже, при вирішенні цього спору, суд застосовує конституційний принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини та міжнародні правила щодо забезпечення в старості судді у відставці.

Так, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 26.06.2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України вирішуючи вимоги заявників щодо несплати їм в період з 02 квітня 2006 року по 31 грудня 2006 року надбавки до пенсії в розмірі, передбаченому статтею 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни, прийшов до висновку про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод з огляду на те, що заявники в даний період могли законно сподіватись, що Кабінет ОСОБА_4 України встановить розмір пенсій за відповідний період. Таким чином, протягом цього періоду заявники мали законне сподівання щодо підвищення розміру пенсії.

Тобто, в даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертаючись з заявою до Вищої ради юстиції про внесення подання про звільнення її з посади судді Апеляційного суду Тернопільської області у звязку з поданням заяви про відставку та заяву ОСОБА_3 України про звільнення її з посади судді зазначеного суду у відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України мала законне сподівання в подальшому на призначення щомісячного довічного грошового утримання.

На дату відрахування позивача зі штату суду та звернення до пенсійного фонду дійсно діяв Закон 213. Цим же Законом 213 були внесені зміни до Закону України Про судоустрій і статус суддів, зокрема, частина третя, пята статті 141 Закону України Про судоустрій і статус суддів ( в редакції Закону України від 12.02.2015 року № 192) викладені у новій редакції. Зокрема, зі змісту змін до цієї статті, внесених Законом 213, вбачається, що щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Отже Законом України Про судоустрій і статус суддів не скасована норма щодо права судді у відставці на одержання щомісячного довічного грошового утримання.

Слід зазначити, що Законом 213 не зупинена чинність норм розділу Х Статус суддів у відставці Закону №2453. Крім того, Законом № 911 від 24.12.2015 року в ст. 141 Закону №2453, яка передбачає право на статус судді у відставці та щомісячне довічне грошове утримання, внесено зміни, що є можливим у випадку чинності статті Закону. Тобто, це ще раз свідчить про чинність вказаної статті, щодо нарахування позивачу довічного грошового утримання.

Між тим, положеннямистатті 141 Закону N 2453-VIу редакціїЗакону N 213-VIII, якими установлено обмеження рівня матеріального забезпечення суддів у відставці, а також прикінцевими положеннями Закону суттєво порушуються конституційні гарантії суддів, в тому числі і гарантії позивача. Вказані положення суперечать конституційним нормам , а саме: ст..ст. 8,21, 22 Конституції України.

Крім того, «Прикінцеві положення» Закону носять загальний характер, прийняті під умовами неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних на загальних підставах і фактично не скасовують норми ст. 141 спеціальногозакону України «Про судоустрій і статус суддів».

Судді є рівними, адже, здійснюючи правосуддя, мали відповідно до законодавства однаковий статус та гарантії незалежності, що включають і порядок призначення щомісячного довічного грошового утримання. Викладене підтверджує порушення приписамиЗакону № 213-VIIIуніверсального принципу рівності, закріпленогостаттею 21 Основного Закону України, а також порушення принципів незалежності суддів, передбачених частиною першою, пунктами 2, 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Із змістурозділу IX Закону України «Про судоустрій і статус суддів»вбачається, що єдиним видом грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, є суддівська винагорода, яка в свою чергу складається із посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Вирішуючи питання про задоволення чи відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з положень ст. 22 Конституції України, згідно з якими при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що він має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі, передбаченому ч. 3ст. 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI( в редакції від 12.02.2015 року).

Розмір довічного грошового утримання повинен складати 90% заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру.

Зміни в законодавстві, які суттєво звужують соціальні права судді у відставці і суперечать Конституції України, а також нормам міжнародного права, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Таким чином, згідно поданих відповідачу пакету документів, заяви та подання Апеляційного суду Тернопільської області, у тому числі: даних трудової книжки, розрахунку стажу судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, даних про розмір грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, позивач має право на призначення та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з розрахунку: станом на 25 листопада 2015 року з врахування п.11 Перехідних положень Закону № 2453-V1 суддівський стаж становить 42 роки 04 місяці 18 днів, оскільки відбулось звуження гарантій судової незалежності, то, відповідно до діючої на даний час ст. 141 Закону України № 2453 позивач має суддівський стаж 31 рік 6 місяців 4 дні і таким чином позивач має право на максимальний розмір щомісячного довічного грошового забезпечення в розмірі 90 відсотків.

Щодо заробітної плати, з якої розраховується виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, то вона визначається розміром грошового утримання (суддівська винагорода) судді, який працює на відповідній посаді і складається з посадового окладу і доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно довідки Апеляційного суду Тернопільської області від 11 січня 2016 року за № 01-17/3/2016 заробітна плата позивача, як судді, який працює на відповідній посаді, та яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, з 1 вересня 2015 року становить 27 284,40 грн., у тому числі: посадовий оклад - 15 158 грн., вислуга років - 12 126,40 грн.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного суддівський стаж позивача понад 30 років, що дає право на максимальний розмір щомісячного довічного грошового забезпечення 90 відсотків грошового утримання працюючого судді апеляційного суду з аналогічним суддівським стажем.

Пунктом 1.2 Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, який затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України № 3-1 від 25 січня 2008 року встановлено: Щомісячне довічне утримання призначається з дня наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акта Верховної ОСОБА_3 України про звільнення у звязку з поданням заяви про відставку....

Таким чином, щомісячне довічне грошове утримання позивачу, як судді у відставці, підлягає призначенню 26 листопада 2015 року (наступний день після відрахування її зі штату Апеляційного суду Тернопільської області).

Доводи відповідача суд вважає такими, що не спростовують доводи позивача, необґрунтованими та такими, що не відповідають ст. ст. 8, 21, 58 Конституції України, вищенаведеним рішенням Конституційного Суду України, ст. 138 (ст. 141 нової редакції) Закону України Про судоустрій і статус суддів.

З огляду на викладене, суд вважає, що при розгляді заяви позивача та подання Апеляційного суду Тернопільської області про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідач діяв упереджено, протиправно, не виконав встановлений законом обовязок щодо повного, всебічного та об'єктивного розгляду із законом всіх поданих позивачем документів, внаслідок чого відмова Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі від 19.01.2016 року № 7/Б-11 в призначенні щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці є протиправним, незаконним.

Враховуючи вищенаведені повноваження відповідача, встановлені судом обставини щодо права позивача на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, відповідач зобовязаний прийняти рішення про призначення та виплату судді у відставці - позивачу, починаючи з 26 листопада 2015 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків її грошового утримання в розмірі 27284 грн. 40 коп. згідно довідки Апеляційного суду Тернопільської області № 01-17/3/2016 від 11 січня 2016 року.

Таким чином, суд вважає, що адміністративний позов підлягає до задоволення.

У відповідності до ст. 94 КАС України суд стягує з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Постанова в частині присудження виплати щомісячного довічного грошового утримання в межах суми стягнення за один місяць на підставі п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст. ст. 8, 22, 46, 58, 124, 126 Конституції України, Законом, Європейською хартією про закон статус суддів від 10 липня 1998 року, Законом України «Про судоустрій та статус суддів»у редакції від 07.07.2010 № 2453-VІ,Законом «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII,Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213 -VIII від 02.03.2015 року, рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2013 від 03 червня 2013 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 року Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя, ст.ст.2, 17, 18, 158-163, 256 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити.

Визнати неправомірними дії Управління пенсійного фонду України в місті Тернополі щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 щомісячного грошового утримання як судді у відставці.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі призначити ОСОБА_1 щомісячнедовічне грошове утримання судді у відставці, виходячи з розрахунку 90 відсотків розміру грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді апеляційного суду згідно довідки Апеляційного суду Тернопільської області № 01-17/3/2016 від 11 січня 2016 року, починаючи з 26 листопада 2015 року без обмеження граничного розміру щомісячного грошового довічного утримання.

Допустити негайне виконання постанови суду в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі в користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 551,20 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий підпис ОСОБА_5

Згідно з оригіналом:

Суддя К.М. Грицай

Повний текст постанови складений 04.04.2016 року