Ухвала суду № 57353977, 20.04.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/1968/15-ц

Провадження № 22-ц/779/938/2016

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого- судді Фединяка В.Д.

суддів: Горблянського Я.Д., Матківського Р.Й. секретаря Петріва Д.Б.,

з частю ОСОБА_2 і ОСОБА_3 їх представника

ОСОБА_4,

ОСОБА_5 його представників ОСОБА_6

та ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 ОСОБА_8 ОСОБА_9 на ухвалу Тисменицького районного суду від 24 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Підлузької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_10 про визнання недійсним рішення сільської ради у частині надання земельних ділянок у власність, скасування державного акту про право власності на земельну ділянку, свідоцтв про право власності на земельну ділянку та державну реєстрацію права власності на земельні ділянки,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2015 року ОСОБА_5 звернувся в суд з указаним позовом і з врахуванням уточнених позовних вимог зазначав, що на підставі рішення Підлузької сільської ради з 1991 року він володіє і користується земельною ділянкою для ведення особистого підсобного господарства площею 0,0952 га в масиві «Ксьондзові городи» у с. Підлужжя Тисменицького району. З листа сільського голови Підлузької сільської ради ОСОБА_11 від 03 червня 2015 року №107 йому стало відомо, що зазначену земельну ділянку частинами надано відповідачам на підставі рішення Підлуської сілької ради від 28 травня 2009 року за №115. Посилаючись на те, що він безперервно користується спірною земельною ділянкою з 1991 року і по даний час, просив визнати недійсним рішення Підлузької сільської ради від 28.05.2009 р. № 115 у частині надання спірної земельної ділянки відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_10Ф, поновивши пропущений з поважних причин строк для оскарження вказаного рішення; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,08 га, виданий 13.01.2012 р. ОСОБА_10; скасувати свідоцтво про право власності на земельну ділянку серії та номер 23085489, видане реєстраційною службою Тисменицького РУЮ 17.06.2014 р. на імя ОСОБА_2, та державну реєстрацію права власності останньої на земельну ділянку; скасувати свідоцтво про право власності на земельну ділянку серії та номер 29768741, видане реєстраційною службою Тисменицького РУЮ 20.11.2014 р. на ім'я ОСОБА_3, та державну реєстрацію права власності останньої на земельну ділянку.

17 березня 2016 року ОСОБА_5 подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_10 на праві власності земельні ділянки та заборонити відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 користуватись ними, посилаючись на те, щи спірні земельні ділянки можуть бути предані у заставу чи іпотеку, або відчужені, тому існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 24 березня 2016 року задоволено частково заяву про забезпечення позову. Накледено заборону на відчуження спірних земельних ділянок а саме:

- належної на праві приватної власності ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 2625884201:02:002:1110 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,08 га, яка знаходиться в урочищі «Ксьондзові городи» в с. Підлужжя Тисменицького району Івано-Франківської області;

- належної на праві приватної власності ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером 2625884201:02:002:1131 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0801 га, яка знаходиться в урочищі «Ксьондзові городи» в с. Підлужжя Тисменицького району Івано-Франківської області.

Не погоджуючись з даною ухвалою представник ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_10 ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, постановлена судом з порушенням процесуального права і на підставі висновків, які не відповідають обставинам справи. На думку апелянта, суд не врахував, що жодних доказів на підтвердження даного виду забезпечення заявником не надано, а також не підтверджене наміру відповідачів на відчуження належних їх на праві приватної власності земельних ділянок. Просила ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити у забезпеченні позову.

У судовому засіданні ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представник підтримали доводи апеляційної скарги, просить задовольнити цю скаргу. ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнав, вважає оскаржувану ухвалу суду законною та обґрунтованою.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

Постановляючи ухвалу про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спір виник приводу права власності на земельні ділянки, які можуть бути відчужені, що приведе до загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Висновок суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

За змістом ч. 1 ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до роз'яснень пп. 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов майнового характеру допускається забезпечувати шляхом накладання арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до роз'яснень пп. 4, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені ОСОБА_5 позовні вимоги до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_10 носять майновий характер, так як стосуються визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки відповідачів.

17 березня 2016 року ОСОБА_5 подав заяву про забезпечення позову, яка є мотивованою, вказуючи на те, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення її позову.

Встановлено, що у виділених матеріалах справи, які направлені на розгляд апеляційного суду є достатньо доказів, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду при можливому задоволенні позову у справі.

Отже висновок суду про можливість забезпечення заявленого позову шляхом накладання арешту на належне ОСОБА_2, ОСОБА_3 на праві власності земельних ділянок не суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що за змістом оскаржуваної ухвали не зазначено доказів про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, так як відповідно ч.1 ст.155 ЦПК України у разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального закону. Підстав для скасування цієї ухвали, за доводами апеляційної скарги не встановлено.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 151 - 153, 303, 304, ст. ст. 312 - 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 ОСОБА_8 ОСОБА_9 відхилити.Ухвалу Тисменицького районного суду від 24 березня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Д. Фединяк

Судді: Я.Д.Горблянський

ОСОБА_12