Ухвала суду № 57351000, 21.04.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1035/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19, 23 Шкреба В.В. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоСіренка Ю. В.суддівМіщенка С. В. , Трюхана Г. М. при секретаріКолеснику Я. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Дочірнього сільськогосподарського підприємства «Агрокомплекс» на рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 9 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Дочірнього сільськогосподарського підприємства «Агрокомплекс» (с. Березняки Смілянського району Черкаської області), треті особи: відділ Держгеокадастру у Кам'янському районі Черкаської області, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янського районного управління юстиції Черкаської області про визнання договору оренди землі припиненим та повернення земельної ділянки, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2015 року ОСОБА_6 через свого представника ОСОБА_7 звернулася до суду із вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.08.2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1166, являється власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,45 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована в адміністративно-територіальних межах Райгородської сільської ради Кам'янського району Черкаської області і раніше належала покійній ОСОБА_8.

16.09.2010 року між ОСОБА_8 (спадкодавцем) та відповідачем було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 5 років, з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою. Тоді ж ОСОБА_8 передала відповідачу зазначену земельну ділянку у строкове платне користування, а відповідач прийняв вказану земельну ділянку в стані, придатному для її цільового використання, про що було складено акт прийому-передачу.

Відповідач після укладення підписання примірників договору оренди та акту не надав позивачу їх копій та забрав усі примірники для проведення державної реєстрації.

25 серпня 2015 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку.

До закінчення дії договору позивачка направила листа до відповідача про те, що не бажає продовжувати дію договору оренди земельної ділянки, проте відповідач по закінченню строку дії договору оренди продовжує користуватись земельною ділянкою та відмовляється в добровільному порядку повернути земельну ділянку позивачу.

Відповідач зазначає, що здійснив державну реєстрацію договору оренди не в 2010 року, а в 2013 році, а тому бажає використовувати земельну ділянку протягом 5 років з часу державної реєстрації договору, тобто до 2018 року.

Враховуючи наведене, позивачка просить визнати, починаючи з 16.09.2015 року припиненим договір оренди вказаної земельної ділянки від 16.09.2010 року та зобов'язати відповідача повернути позивачу земельну ділянку у десятиденний термін після набуття судовим рішенням законної сили.

Рішенням Кам'янського районного суду Черкаської області від 9 березня 2016 року позов задоволено.

Визнано припиненим договір оренди землі, укладений між ОСОБА_8 та Дочірнім сільськогосподарським підприємством «Агрокомплекс» 16.09.2010 року, з 16.09.2015 року.

Як наслідок припинення договору оренди землі, зобов'язано відповідача повернути ОСОБА_6 земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,45 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована в адміністративно-територіальних межах Райгородської сільської ради Кам'янського району Черкаської області.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Дочірнє сільськогосподарське підприємство «Агрокомплекс» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 2,45 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована в адміністративно-територіальних межах Райгородської сільської ради Кам'янського району Черкаської області, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.08.2015 року зареєстроване в реєстрі за № 1166.

16.09.2010 року між ОСОБА_8 (орендодавець) та Відповідачем (орендар) строком на 5 років, з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою, на умовах платності був укладений договір оренди (далі - Договір) вказаної земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,45 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована в адміністративно-територіальних межах Райгородської сільської ради Камянського району Черкаської області (а.с. 71-73, 100-102 т.1)

16.09.2010 року між ОСОБА_8 та Відповідачем був підписаний акт прийому- передачі зазначеного нерухомого майна (а.с. 74, 106 т.1).

Договір оренди, укладений між сторонами, був зареєстрований у Реєстраційній службі Кам'янського районного управління юстиції Черкаської області 19.08.2013 року, що підтверджується витягом про державну реєстрацію (а.с. 80, 108 т.1).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.08.2015 року зареєстрованого в реєстрі за № 1166, позивачка успадкувала вказану земельну ділянку після смерті ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6 т.1)

25.08.2015 року проведено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки за позивачкою (а.с. 95 т.1).

Позивач, після отримання правовстановлюючого документу на вказану земельну ділянку звернулась до Відповідача, як новий власник земельної ділянки, з повідомленням про наміри припинити оренду належної їй земельної ділянки, так як вважала, що договір закінчує свою дію у 2015 році (а.с. 113 т.1).

Однак, відповідач продовжує використовувати земельну ділянку, вважаючи, що договір оренди є укладеним з моменту його державної реєстрації - 19.08.2013 року, а тому строк дії договору закінчується у 2018 році.

Таке твердження відповідача є помилковим.

Так, судом першої інстанції вірно визначено, що до 1 січня 2013 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин, спеціальний Закон України "Про оренду землі" у статтях 18 та 20 передбачав обов'язковість проведення державної реєстрації договору оренди землі й саме момент такої реєстрації визначався моментом набуття договором юридичної чинності.

З 1 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо обов'язковості державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» статті 18 та 20 про обов'язковість державної реєстрації договорів оренди землі взагалі виключені.

На час укладання Договору та його державної реєстрації положення статті 17 Закону України «Про оренду землі» було викладено у такому змісті, згідно якого передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Також, на час укладання Договору та його державної реєстрації строк дії договору оренди земельних ділянок сільськогосподарських угідь у відповідності до ст.19 Закону України «Про оренду землі» визначався з урахуванням періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою.

Таким чином, на час державної реєстрації вказаного Договору - 19.08.2013 року норми закону про обов'язковість проведення державної реєстрації договору оренди землі втратили чинність.

Відповідно до пункту 8 Договору (а.с. 71-73, 100-102 т.1) договір укладено на 5 років (в тому числі для оренди земельної ділянки Позивача з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою), а згідно пункту 46 Договору він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Разом із тим, цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірного договору, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Враховуючи наведене, судом вірно визначено, що ОСОБА_8 та ДСП «Агрокомплекс» дійшли згоди щодо істотних умов договору оренди земельної ділянки, скріпивши 16.09.2010 року договір своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Відповідно до положень 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) в момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 19.02.2014 року № 6-162цс13.

Таким чином, моментом укладення спірного договору оренди землі є 16.09.2010 року, а строк дії договору відповідно до його умов становить 5 років, та відповідно закінчується 16.09.2015 року.

Посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду України, викладені у Постановах від 25.02.2015 року № 6-219цс14, № 6-10цс15 тощо, в яких на думку скаржника міститься інше трактування закону в частині підтвердження моменту укладення договору оренди земельної ділянки, є помилковими. Так, вказані правові позиції містять роз'яснення щодо процедури продовження строку дії договору оренди, передбаченої ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності наявності автоматичної пролонгації Договору до 2020 року, оскільки не є належним такий доказ як лист-повідомлення Відповідача щодо наміру продовження дії Договору, копія поштового повідомлення Відповідача та проект Додаткової угоди без номера та дати з підписом директора Відповідача та без підпису Позивача, так як автоматична пролонгація договорів передбачена статтею 764 ЦК України, а у відповідності до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом і спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

Сама конструкція статті 33 Закону України «Про оренду землі»вказує на те, що чинним законодавством не передбачено автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки, а лише визначено в якому руслі договір підлягає поновленню - при відсутності заперечень у сторін все одно в місячний термін має бути укладена додаткова угода, а відмова, а також наявне зволікання в її укладенні може бути оскаржена в суді. Оскільки стороною Відповідача не надано як доказ підписану сторонами Додаткову угоду про продовження дії Договору до 2020 року, і Позивач письмово заперечувала проти продовження дії договору, суд вірно прийшов до висновку, що Договір не може вважатись продовженим до 2020 року.

Виходячи з приписів статей 319, 626 ЦК України слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Таким чином, згідно із частинами першою - п'ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» у разі поновлення договору оренди землі умови договору можуть бути змінені за згодою сторін з укладенням додаткової угоди. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, передбачених статтею 15 цього Закону, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором, орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачена інша підстава поновлення договору оренди: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частинами восьмою, дев'ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку; відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором, відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди, сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Позивач ОСОБА_6 01.02.2016 року направила відповідачу лист з повідомленням про намір припинити оренду та повернення належної їй земельної ділянки, що свідчить про небажання позивача продовжувати договір оренди.

Відповідач, в свою чергу, направив позивачу лист-повідомлення про намір продовжувати договір оренди з проектом додаткової угоди із порушенням встановлених Договором та Законом України «Про оренду землі» строку та процедури продовження дії вказаного договору.

Крім цього, позивачка є новим власником земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8 з якою укладався Договір від 16 вересня 2010 року, що унеможливлює продовження дії цього Договору після зміни власника земельної ділянки, який був стороною Договору.

Отже, відповідач незаконно продовжує використовувати земельну ділянку належну ОСОБА_6, тому суд першої інстанції вірно вирішив зобов'язати відповідача повернути останній належну їй земельну ділянку.

В апеляційній скарзі скаржник також вказує на те, що представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 не має повноважень на участь у розгляді справи, оскільки довіреність, видана на її ім'я та посвідчена секретарем Райгородської сільської рада, є нікчемною.

Згідно довіреності від 10.09.2015 року ОСОБА_6 уповноважила ОСОБА_9 та ОСОБА_7 бути її представниками, зокрема, в усіх судах з усіма правами наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі (а.с. 8).

Вказана довіреність посвідчена секретарем Райгородської сільської ради Кам'янського району Черкаської області та зареєстрована у реєстрі за № 160.

Відповідно до ст. 42 ЦПК України повноваження представників сторін мають бути посвідчені довіреністю, яка повинна посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.

Згідно ст. 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами.

Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Ст. 40 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що заповіти і довіреності осіб, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріусів, мають право посвідчувати уповноважені посадові особи органів місцевого самоврядування.

П. 10 Порядку посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 419, посвідчені заповіти і довіреності реєструються посадовими, службовими особами в реєстрі для реєстрації заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, форма якого встановлюється Мін'юстом.

Кожний заповіт чи довіреність реєструються під окремим порядковим номером. Номер, під яким зареєстровано заповіт чи довіреність, зазначається в посвідчувальному написі.

Запис у реєстрі є доказом посвідчення заповіту чи довіреності.

Враховуючи наведене, оскільки форма довіреності, наданої представником позивача відповідає формі, в якій має вчинятися правочин, посвідчена відповідною посадовою особою, яка має такі повноваження, та запис про її посвідчення внесено до реєстру, відсутні підстави вважати вказану довіреність нікчемною.

Крім того, недійсність довіреності представника позивача не є предметом розгляду даної цивільної справи, тому суд не зобов'язаний перевіряти наявність порушень, вчинених секретарем Райгородської сільської ради при посвідченні вказаної довіреності.

Інші доводи скаржника щодо постановлення судом ухвали про витребування доказів та розгляд справи без участі представника відповідача не впливають на законність і обґрунтованість рішення суду, не містять процесуальних порушень, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, оскільки суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційну скаргу відхиляє, а рішення суду залишає без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати ,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Дочірнього сільськогосподарського підприємства «Агрокомплекс» - відхилити, а рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 9 березня 2016 року у даній справі - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :