Постанова № 57347951, 19.04.2016, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 квітня 2016 рокум. Ужгород№ 807/2384/15

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С. А.

при секретарі судових засідань - Приходько Т.В.

та сторін, що беруть участь у справі:

позивача - ОСОБА_2

представників відповідача - Лемак Р.В., Ердик Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Прокуратури Закарпатської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на займаній посаді, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Прокуратури Закарпатської області (далі - відповідач), згідно якої просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Закарпатської області за №988к від 02.11.2015 «Про звільнення з посади та органів прокуратури Закарпатської області»; 2) поновити ОСОБА_2 на посаді старшого прокурора відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Закарпатської області; 3) стягнути на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.11.2015 року по день фактичного поновлення на посаді.

Сої позовні вимоги позивач мотивує тим, що такий працював в органах Прокуратури України з 12.09.2008 року на різних посадах, а зокрема з 09.03.2015 року на посаді старшого прокурора відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Закарпатської області.

15 липня 2015 року наказом Генеральної прокуратури України за №43 ш було затверджено нову структуру та штатний розпис прокуратури Закарпатської області та ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Закарпатської області, зокрема: відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту та утворено нові структурні підрозділи прокуратури Закарпатської області.

У зв'язку з ліквідацією та утворенням нових структурних підрозділів апарату прокуратури Закарпатської області загальна штатна чисельність зменшилась на 24 працівники, а прийом на роботу в період з 15.07.2015 року, в новостворені відділи, проводився заново.

02.09.2015 року позивачу було вручено попередження про наступне вивільнення у зв'язку з тим, що посаду, яку він обіймав скорочено, а вакантних посад у штаті прокуратури області немає. Наказом прокуратури Закарпатської області за № 988к від 02.11.2015 року позивача звільнено з посади старшого прокурора відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Закарпатської області та з органів прокуратури Закарпатської області у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури з 03.11.2015 року.

Прокуратурою Закарпатської області при прийнятті незаконних наказів грубо порушено вимоги статей 40, 42 Кодексу законів про працю України та під час звільнення позивача не було враховано його переважного права на залишення на роботі і на 74 вакантні посади в апараті прокуратури Закарпатської області призначено осіб серед яких є особи з меншою кваліфікацією ніж у ОСОБА_2 та без переваг у залишені на роботі у вигляді: тривалого безперервного стажу роботи, сімейного стану, також не враховано, що в його сім'ї немає інших працівників з самостійним заробітком. У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі з мотивів наведених у позовній заяві та просив суд задовольнити позов повністю.

Представник відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог з мотивів наведених у письмових запереченнях та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що в даному випадку не відповідають дійсності доводи позивача з огляду на наступне.

Так, з метою об'єктивного вирішення питання про переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці та внесення пропозицій щодо переведення працівників, посади яких скорочено, наказом прокурора області №193 від 16.07.2015 було утворено відповідну комісію у складі 7 осіб із числа керівників прокуратури області. До складу вказаної комісії увійшов і голова профспілкового комітету прокуратури області.

Рішення даною комісією приймалось на підставі отриманих від керівників структурних підрозділів характеристик кожного конкретного працівника, наявних у кадровому підрозділі прокуратури області відомостей про кваліфікацію, наявність чи відсутність дисциплінарних стягнень чи інших заходів впливу та заохочень, наявність чи відсутність обставин, за яких працівника не може бути звільнено, та обставин, за яких йому може бути надано перевагу в залишенні на роботі. Стосовно ОСОБА_2 були встановлені наступні обставини, які мали значення для прийняття вищевказаною комісією, а в подальшому керівником прокуратури, рішення. Щодо рівня кваліфікації ОСОБА_2, враховано, що вказаний працівник отримав вищу юридичну освіту в Ужгородському національному університеті, тобто у вузі, що не є базовим для підготовки фахівців для органів прокуратури України, та відповідно після закінчення вузу не отримав направлення на роботу від Генеральної прокуратури України. Щодо стажу роботи ОСОБА_2 в органах прокуратури, враховано, що його стаж роботи на прокурорсько-слідчих посадах складає 7 років 1 місяць 20 днів), що не дає підстави вважати його тривалим.

Крім цього, представники відповідача не заперечували того факту, що в апараті прокуратури області у період з 16 липня 2015 року по 01 вересня 2015 року були наявні вакантні посади. Проте, із врахуванням, що комісія прокуратури області з вирішення питання про майбутнє вивільнення працівників прокуратури Закарпатської області рекомендувала укомплектувати новоутворені структурні підрозділи за рахунок працівників, які мали більш високу кваліфікацію та продуктивність праці або користувались переважним правом залишення на роботі, та апарат прокуратури області станом на 01.09.2015 був укомплектований повністю, одночасно запропонувати при врученні попередження про майбутнє звільнення інші посади ОСОБА_2 керівник прокуратури з огляду на вимоги чинного законодавства не мав можливості. Разом з цим, ОСОБА_2 упродовж терміну дії попередження пропонувались посади у прокуратурах районного рівня на умовах строкового трудового договору, від переведення на які він відмовився. Також твердження позивача про те, що його, всупереч ст.ст.22, 43 Конституції України, звільнено за відсутності попередньої згоди первинної профспілкової організації, жодним чином не узгоджуються з чинними правовими нормами.

Враховуючи вищевикладені обставини, представники відповідача в судовому засіданні зазначили, що в даному випадку діяли в межах та спосіб встановлений законом, а також з дотриманням норм Конституції України та чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин.

Заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

ОСОБА_2 працював в органах прокуратури Закарпатської області з 12вересня 2008 року за наказом № 569 к від 11.09.2008 року, у березні 2015 року переведений на посаду старшого прокурора відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Закарпатської області.

15 липня 2015 року, відповідно до наказу Генеральної прокуратури України за №43ш від 15.07.2015 року ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Закарпатської області управління та відділи, в тому числі відділ нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту. Їх загальну штатну чисельність 98 одиниць зараховано до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати та утворено у структурі прокуратури Закарпатської області нові управління та відділи.

Всього по структурі прокуратури 153,5 одиниць за штатним розписом станом на 01 лютого 2015 року ( а.с. 75), за новим штатним розписом 123,5 одиниць станом 18 грудня 2015 року, ( а.с. 121). Інші штатні розписи на пропозицію суду не надавались.

02 вересня 2015 року, позивача ОСОБА_2 відповідно до ст. 49-2 КЗпП України попереджено про наступне звільнення із займаної посади у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури ( п.9 ч.1 статті 51 Закону «Про прокуратуру» з 02 листопада 2015 року, в порядку визначеному ст. 60 Закону України «Про прокуратуру» та Кодексом законів про працю України. Вакантні посади відсутні.

13 жовтня 2015 року, листом прокурора Закарпатської області було запропоновано позивачу переведення на умовах строкового трудового договору терміном дії до 14 грудня 2015 року на заміщення вакантних тимчасово вільних посад на період довготривалих відпусток працівників в органах прокуратури Закарпатської області станом на 13жовтня 2015 року, а саме посад: 1) прокурора прокуратури Тячівського району; 2) старшого прокурора Берегівської міжрайонної прокуратури на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника; 3) прокурора прокуратури Іршавського району на період мобілізації основного працівника; 4) прокурора прокуратури Міжгірського району на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника; 5) спеціаліста 1 категорії Берегівської міжрайонної прокуратури. Так, 13жовтня 2015 року від запропонованих посад позивач відмовився, що підтверджується його особистим підписом.

03 листопада 2015 року, позивача за наказом Прокуратури Закарпатської області від 02.11.2015 року за № 988к, було звільнено з посади старшого прокурора відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Закарпатської області та з органів прокуратури Закарпатської області у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру»).

Підставою для звільнення зазначено наказ Генерального прокурора України за №43ш від 15.07.2015 року, відмова позивача від запропонованих посад.

Відомості про звільнення позивача із займаної посади було внесено до трудової книжки останнього на сторінці 2-3, підставою звільнення зазначено п.9 ч.1 статті 51 Закону «Про прокуратуру».

Копію наказу про звільнення із займаної посади позивач отримав 03 листопада 2015 року, що підтверджується його особистим підписом.

Отже, суд погоджується з доводами представника відповідача, що в апараті прокуратури області відбулись зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення штатної чисельності працівників.

В судовому засіданні та у відповідності до наданих заперечень на позовну заяву, представник відповідача наголошував, що відбулись зміни в організації виробництва і праці, що давали підстави для звільнення позивача за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Разом з тим, суд констатує наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи, що Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано спірні правовідносини, підлягає застосуванню трудове законодавство.

Так, однією з умов звільнення прокурора з посади згідно п. 9 ч. 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.

Із приписів статті 51 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) вбачається, що однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Проте, згідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У відповідності до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Згідно до ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, КЗпП України визначено порядок та умови розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору у випадках зміни в організації виробництва і праці.

Так, згідно до вимог ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України вбачається, що звільнення з підстав зміни в організації виробництва і праці допускається виключно, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, при цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати йому всі наявні вакантні посади, які той може обіймати, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, відділі чи управлінні.

Відповідно до п.19 Постанови Пленум Верховного Суду України, від 06.11.1992 року , № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Крім того, суд констатує, що відповідачем не дотримано приписи ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, яка зобов'язує роботодавця одночасно з попередженням про звільнення запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Як слідує із заперечення відповідача, у зв'язку з ліквідацією та утворенням нових структурних підрозділів апарату прокуратури Закарпатської області загальна штатна чисельність зменшилась на 24 одиниці. Вакантні посади в апараті прокуратури Закарпатської області, які були наявні на момент надходження наказу генерального прокурора України №43ш від 15 липня 2015 року (всього 3 посади) були виключені із штатного розпису.

Так, із матеріалів адміністративної справи вбачається, що вакансії у новостворених управліннях та відділах прокуратури Закарпатської області заповнювались одразу після прийняття до виконання наказу Генерального прокурора України від 15.07.2015 року №43ш.

Тобто, починаючи з кінця липня 2015 року вільні посади в новостворених управліннях та відділах прокуратури Закарпатської області існували та поступово заповнювалися, проте будь-яких доказів як б підтверджували неможливість запропонувати позивачу вакантну посаду відповідачем надано суду не було як і не спростовано ту обставину, що останній не мав можливості перевести позивача за його згодою на одну із цих посад.

Вищезазначене дає суду підстави для висновку, що в період між попередженням позивача про звільнення із займаної ним посади - 02.09.2015 року до самого звільнення - 03.11.2015 року, в прокуратурі Закарпатської області існували вакантні посади та проводився добір працівників для їх зайняття, а відтак існувала можливість для працевлаштування позивача на нову посаду, яку роботодавець відповідач всупереч ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України не реалізував, вимоги статті 42 КЗпП України щодо преважного права на залишення на роботі також не врахував, а тому таке звільнення ОСОБА_2 не можна вважати законним.

Як було встановлено в судовому засіданні та не заперечувалося відповідачем, з дати попередження позивача про наступне вивільнення та станом на дату винесення оскаржуваного наказу, у відповідача були наявні вакантні посади, однак позивачу були запропоновані лише тимчасово вакантні посади в прокуратурах районного рівня, наявні станом на 15 жовтня 2015 року.

Так, 13.10.2015 року позивачу було запропоновано укласти строковий трудовий договір, з терміном дії до 14.12.2015, на заміщення однієї з посад: вакантної посади прокурора прокуратури Тячівського району або тимчасових посад - прокурора прокуратури Берегівського району, прокурора прокуратури Міжгірського району (на період декретної відпустки по догляду за дитиною) або прокурора прокуратури Іршавського району (на період мобілізації працівника). Від вказаних посад позивач відмовився, оскільки вони не є рівнозначними тій посаді, яку він займав перед звільненням та передбачають укладення тільки строкового трудового договору на півтора місяці з подальшим звільненням.

Також, суд констатує, що в попередніх судових засіданнях, представник відповідача ОСОБА_4 стверджувала, що станом на 02 вересня 2015 року (на день попередження позивача про майбутнє вивільнення) жодної вакантної посади не було, але у подальшому такі вакантні посади а апараті прокуратури області виникали, однак такі не пропонувалися ОСОБА_2, оскільки від керівників структурних підрозділів не надходило пропозицій щодо його призначення.

Суд вважає необхідним зазначати, що як було встановлено в судовому засіданні за вищевказаними наказами, апарат прокуратури області станом на 01 вересня 2015 року у новоствореній структурі був повністю укомплектований, оскільки призначення у новоутворенні підрозділи відбувались в період липня-серпня 2015 року, а 02 вересня 2015 року позивача попереджено про наступне звільнення, тобто позивач був поставлений у нерівні умови у порівнянні з іншими особами, які були працевлаштовані до 01 вересня 2015 року, тобто недотриманий обов'язок відповідача запропонувати посади, а позивач позбавлений права претендувати на будь-яку посаду у новій установі.

У відповідності до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Так, згідно до постанови Верховного Суду України від 19 травня 2015 року у справі №21-107а15 зазначено, що виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої і третьої статті 49-2 КЗпП України колегія суддів дійшла висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Також, згідно до постанови Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі № 6-491цс15 власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У відповідності до постанов Верховного Суду України від 10.03.2015 року та від 01.04.2015 року, містяться висновки про те, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику всі вакансії, які відповідають освіті, кваліфікації та досвіду працівника і які існують на даному підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.

Відтак, виходячи з нормативного тлумачення ч. 1 ст. 40, ч. 1 і ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України слідує висновок, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, зокрема попередження про звільнення, відповідачем всупереч вимог ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України при звільненні, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці не було запропоновано позивачеві іншої вакантної посади, яку б останній міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, в тому числі в інших структурних підрозділах відповідача.

Так, відповідно до постанови Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 зазначено, що оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Суд критично оцінює той факт, що позивачеві не було запропоновано вакантні посади, які виникали в апараті прокуратури області в період дії попередження про майбутнє звільнення з 02.09.2015 по 03.11.2015, та на які як вбачається з матеріалів справи були призначенні працівники з меншим стажем роботи та без переваг визначених ст. 42 КЗпП України, що розцінює як грубе порушення чинного законодавства про працю України.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що в сім'ї позивача не має інших працівників з самостійним заробітком.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, що ОСОБА_2 на протязі всього періоду роботи в прокуратурі Закарпатської області притягувався до дисциплінарної відповідальності.

На думку суду, відповідач повинен був врахувати, що ОСОБА_2 можливо має переважне право на залишенні на роботі з підстав п. 1, п. 2 та п. 3 статті 42 Кодексу законів про працю України перед працівниками які були призначені на вільні вакантні посади за час проведення відповідного скорочення працівників та дії попередження про звільнення позивача у зв'язку з скороченням штатів.

Судом встановлено, що позивач відповідав вимогам щодо посад у новостворених структурних підрозділах, що підтверджується матеріалами справи: копією трудової книжки, рівнем кваліфікації, дипломом магістра, характеристикою, рекомендаціями щодо призначення на вищі посади, то на переконання суду, роботодавець був зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, що звільняється, працював.

Також, суд зазначає, що обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України і розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Виходячи з положень частини другої зазначеної статті, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу відповідачем під час розгляду адміністративної справи не надано жодних доказів про те, що ним використано всі можливі заходи щодо виконання обов'язку визначеному статтею 49-2 КЗпП України щодо пропозиції позивачу всіх вакантних посад у апараті прокуратури Закарпатської області.

Отже, вищевикладене свідчать про невиконання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України, і при винесенні попередження, без пропонування всіх вакантних посад в період з 02 вересня 2015 року по 03 листопада 2015 року в апараті прокуратури Закарпатській області порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту.

Крім того, стаття 16 Закону «Про прокуратуру», визначає гарантії незалежності прокурорів де за частиною третьою даної норми, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Стаття 11 цього Закону, визначає повноваження керівника регіональної прокуратури, зокрема частина перша статті 11 пункту 3 визначає, що керівник призначає на посади та звільняє з посад прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку та відповідно до частини другої цієї норми, керівник регіональної прокуратури видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень.

Як встановлено судом, при винесенні наказу про звільнення ОСОБА_2 відповідач керувався в тому числі й приписами статті 60 Закону «Про прокуратуру», п.п.4 п.5-1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року.

Суд проаналізувавши вимоги Закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року із змінами чинним на час звільнення позивача із займаної посади встановив наступне.

Стаття 60 Закону «Про прокуратуру» вказує на те, що прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо:

1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів;

2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення;

3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

Крім того, в оскаржуваному Наказі № 988к від 02 листопада 2015 року, йде посилання прокурора області на п.п. 4 п. 5-1 Перехідних положень Закону «Про прокуратуру».

Із п.п.4 п.5-1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, слідує, що прокурори призначаються на посади та звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами.

Як слідує із пункту 51 Перехідних положень Закону «Про прокуратуру», до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» цього Закону, а цей Закон набрав чинності з 15 липня 2015 року, крім:

- пункту 5 розділу XII (крім підпунктів 3, 5, 8, 9, 12, 20, 42, 49, 63, 67), розділу XIII цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;

- статей 21, 28 - 38, 42, 44 - 50, 62 - 63, 65 - 79 цього Закону, які набирають чинності 15 квітня 2016 року;

- статті 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набирають чинності з 15 грудня 2015 року.

З аналізу вищезазначених правових норм слідує, що прокурор міг бути звільнений з посади без рекомендації ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, якщо такий був прокурором відповідно до статті 12 Закону, яка стосується місцевих прокуратур, перелік яких визначено в додатку до Закону № 1697-VII. Однак такий порядок не має жодного відношення до позивача у даній справі, який був прокурором в апараті прокуратури області.

Наказ за яким звільнено позивача містить також посилання на п.9 ч.1 статті 51 Закону «Про прокуратуру».

Стаття 51 ч.1 п. 9 цього Закону, визначає загальні умови звільнення прокурора з посади, зокрема прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. На переконання суду, саме стаття 60 Закону «Про прокуратуру» визначає порядок звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Отже, відповідач при винесенні оскаржуваного наказу №988к про звільнення ОСОБА_2 з посади, помилково керувався п.п.4 п.5-1 Перехідних положень Закону «Про прокуратуру», крім того не конкретизовано яким саме із трьох пунктів статті 60 Закону застосував відповідач при винесенні оскаржуваного наказу та дана норма є спеціальною по відношенню до п. 9 ч.1 статті 51 Закону.

На підставі вищенаведеного та перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що вимога позивача про визнання протиправним та скасування наказу №988к від 02 листопада 2015 року є обґрунтованою, а звільнення ОСОБА_2 із займаної посади - незаконним.

Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у своїй сукупності.

Як встановлено під час розгляду справи в суді, 21 грудня 2015 року, наказом прокурора Закарпатської області за №1256к внесено зміни до наказу прокурора Закарпатської області за №988к від 02.11.2015 року, а саме: наказано викласти абзац 1 наказу в такій редакції: звільнити юриста 1 класу ОСОБА_2 з посади прокурора відділу представництва інтересів громадян і держави в суді управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді та з органів прокуратури Закарпатської області у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України) 03 листопада 2015 року.

Позивач у судовому засіданні стверджував, що про існування такого наказу йому не було відомо, що відповідачем не було спростовано перед судом.

Слідуючи вимогам ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За ч.2 цієї статті суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Зважаючи на те, що позивач при зверненні до суду не просив скасувати Наказ 1256 к від 21 грудня 2015 року, то суд вважає, що наказ № 1256 к, автоматично втрачає силу, як винесений із порушенням встановленої процедури та з врахуванням скасування наказу № 988к від 02.11.2015.

Разом з цим, відповідно до ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Щодо вимог позивач про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, то слід зазначити наступне.

Як вбачається зі матеріалів адміністративної справи, ОСОБА_2 після звільнення з органів прокуратури 06 листопада 2015 року став на облік як безробітній в Мукачівському міському центрі зайнятості, що підтверджується відповідною довідкою за № 1035 від 15.04.2016. Загалом позивачу виплачено допомоги по безробіттю включно по лютий 2016 року в розмірі 12 967,68 грн.

Середня заробітна плата ОСОБА_2, яка обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують місяцю звільнення з роботи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», складає: 6545,07грн.. (із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 311,67 грн.), що підтверджується довідкою прокуратури Закарпатської області від 18 квітня 2016 року 18 №74-вих 2016.

Згідно листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» та «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» загальна сума заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача за період з 03.11.2015 року (день звільнення) по 19.04.2016 (день винесення судом рішення у даній справі) становить: 38,96 (середньо годинна заробітна плата) х ( 933 години робочого часу, час вимушеного прогулу ) = 36349, 68 грн.

Судом також встановлено, що позивач протягом періоду вимушеного прогулу в іншому місці не працював, однак був зареєстрований як безробітний в Мукачівському міському центрі зайнятості та отримував соціальну допомогу по безробіттю у загальному розмірі 12967.68 грн.

Згідно пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час.

Враховуючи зазначене, сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача становить 36349.68 грн. за мінусом 12967.68 грн. отриманої соціальної допомоги по безробіттю і дорівнює - 23382 грн. із утриманням із цієї суми обов'язкових податків та зборів до Державного бюджету України.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

При цьому, відповідно до пункту 2, пункту 3 частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

Відтак, постанова суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого прокурора відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Закарпатської області та виплати заробітної плати за один місяць - підлягає негайному виконанню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу відповідача, поновлення на посаді з якої було звільнено позивача та стягнення з відповідача на користь позивача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Доказів понесення позивачем судових витрат суду не надано.

На підставі наведеного та керуючись с. ст. 17, 71, 86, 160,163,165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Прокуратури Закарпатської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на займаній посаді - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Закарпатської області № 988к від 02.11.2015 року "Про звільнення з посади та органів прокуратури Закарпатської області".

Поновити ОСОБА_2 на займаній посаді старшого прокурора відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Закарпатської області днем 03.11.2015 року.

Стягнути з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_2 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 03 листопада 2015 року по 19 квітня 2016 року в розмірі 23382 грн. (двадцять три тисячі триста вісімдесят дві гривні) із утриманням із цієї суми обов'язкових податків та зборів до Державного бюджету України.

Постанова в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 6545,07 грн. (шість тисяч п'ятсот сорок п'ять гривень 07 копійок) із утриманням із цієї суми обов'язкових податків та зборів до Державного бюджету України підлягає до негайного виконання.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

СуддяC.А. Гебеш