Постанова № 57347889, 21.04.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/7088/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

суддя-доповідач - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

при секретарі - Разінкіної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Північтранс" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року по адміністративній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Північтранс" до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень -,

В С Т А Н О В И В:

ПАТ "Північтранс" звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області від 30.11.2015 року №0002652205, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 952 665 грн., та №0002652205, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 73 723 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про порушення Товариством податкового законодавства не відповідають фактичним обставинам та виникли в результаті невірного тлумачення умов укладених договорів та/або чинного законодавства України, невірного дослідження первинної документації, яка була надана під час перевірки у звязку з чим зазначенні рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої доводи, апелянт зазначив, що суд першої інстанції надав невірну правову оцінку обставинам справи та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження, став акт Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області від 05.11.2015 року №2440/15-54-22-05/05523553 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства "Північтранс" щодо документального підтвердження фінансово-господарських відносин із платниками податків ТОВ "Евробілд Компані" за період з 01.04.2015 року по 30.04.2015 року та з ТОВ "Укрбілд ЛТД" за період з 01.05.2015 року по 31.07.2015 року.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.п. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16, п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 п. 198.3, ст. 198, п.200.1 п. 200.2 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість та до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту.

Суть порушень, за висновком податкового органу, полягала в тому, що згідно зібраної податкової інформації контрагенти позивача - ТОВ "Евробілд Компані" та ТОВ "Укрбілд ЛТД" не мали реальної можливості виконати документально оформлені господарські операції через відсутність трудових ресурсів, обладнання, спеціальних транспортних засобів, відображені у податковій звітності господарські операції направлені лише на мінімізацію зобов'язань перед бюджетом, а відтак, не встановлено факту отримання послуг ТОВ "Північтранс" від підприємств - постачальників, у звязку з чим неможливо підтвердити реальність отримання послуг по ланцюгу від постачальників, тому позивач штучно сформував податковий кредит.

За наслідками перевірки ДПІ у Суворовському районі м. Одеси були винесені податкові повідомлення-рішення від 30.11.2015 року: №0002662205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 952 665 грн., у тому числі 635 110 грн. за основним платежем та 317 555 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та №0002652205, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 73 723 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що Товариством не підтверджено належними доказами правомірність формування податкового кредиту, оскільки локальні кошториси не містять достатньої інформації щодо витрат на будівельні матеріали, їх доставку, щодо виробників, інших характеристик товарів, а також щодо наявності у контрагентів Товариства трудових ресурсів та основних фондів.

Зазначені обставини, на думку суду першої інстанції, свідчать про те, що надані на перевірку документи (договори, акти, кошторис та інші) були складені для податкового та бухгалтерського обліку позивача без фактичного виконання ним робіт та надання податкової вигоди.

Проте колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає помилковим, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.04.2015 року між ПАТ "Північтранс" (замовник) та ТОВ "Евробілд Компані" (підрядник) було укладено договір підряду №ЕК-0204/1/15-П, згідно якого підрядник зобов'язався провести роботи по заміні існуючих вікон на металопластикові з ремонтом укосів вікон, відповідно до кошторисної документації, в приміщеннях адміністративної будівлі, розташованих за адресою: м. Одеса. 21-км. Старокиївської дороги на території ПАТ "Північтранс" .

Крім цього, судом встановлено, що18.03.2015 року, 06.04.2015 року, 02.06.2015 року, 04.06.2015 року між ПАТ "Північтранс" (замовник) та ТОВ "Укрбілд ЛТД" (підрядник) були укладені договори підряду, за якими підрядник зобов'язався провести ремонтні роботи з ремонту покрівлі будівлі "Комплексу мийка пересувного складу", покрівлі будівлі "АБК", покрівлі будівлі "Діагностична лабораторія", комплекс послуг з прибирання приміщень замовника (послуга клінінгу), розташованих за адресою: м. Одеса, 21-км. Старокиївської дороги, а також роботи з ремонту даху будівлі, розташованої за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Чехова, 4.

На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем було надано договори, локальні кошториси, акти прийняття виконаних підрядних робіт, акт приймання - передавання матеріалів, акт надання послуг та податкові накладні.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними, включені Товариством до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображено у додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та відповідають даним Декларації з ПДВ за відповідні звітні періоди 2015 року та даним Єдиного реєстру податкових накладних.

Таким чином, первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов договорів, а також формування позивачем податкового кредиту. Отримані послуги були оплачені позивачем, а на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Крім того, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів та порядку їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку, а наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Доводи відповідача про фіктивність договорів, укладених між позивачем та зазначеними в акті перевірки контрагентами, з посиланням на узагальнену податкову інформацію з питань проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами - покупцями та контрагентами-постачальниками, направлену ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві та ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, згідно якої неможливо провести зустрічну звірку ТОВ "Евробілд Компані", а у ТОВ "Укрбілд ЛТД" відсутні наявні трудові ресурси для виконання операцій з надання послуг з ремонту, реконструкції та обслуговування, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки чинне законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів та послуг, укладення замовником послуг договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Самого по собі факту наявності узагальненої податкової інформації про порушення контрагентами за ланцюгом постачання вимог податкового законодавства при факті оприбуткування покупцем товару та послуг та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про нереальність такої операції та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів зазначає, що наявність узагальненої інформації щодо контрагентів позивача не є належним доказом в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання господарських операцій, адже зазначеною інформацією зафіксовано лише факт наявності перешкод для здійснення податкового контролю органом ДПС щодо платника, а реальність господарських операції такого платника не були предметом перевірки з боку контролюючого органу.

Відсутність контрагента позивача за юридичною адресою станом на момент звірки не є доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодами із вказаним контрагентом у момент їх укладення та виконання.

Згідно із вимогами законодавства належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Відповідного витягу з реєстру з наявністю такого запису податковим органом не надано.

На жодну зі сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником. Посилання ДПІ на відсутність у контрагентів позивача об'єктивної можливості для виконання підрядних робіт в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як доказ фіктивності спірних операцій. Укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання підрядних робіт.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

В свою чергу, суд першої інстанції, надаючи правову оцінку господарським операціям позивача, зробив невірний висновок про неправомірність формування позивачем за спірними операціями податкового кредиту з податку на додану вартість, спираючись при цьому на дані локальних кошторисів.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що локальні кошториси не є документами первинного бухгалтерського обліку, від наявності та правильності заповнення яких залежить право на формування податкового кредиту. До того ж, як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, всі витрати позивача, у тому числі і витрати на будівельні матеріали, закладені у кошторисній документації.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про правомірність формування позивачем за спірними операціями податкового кредиту з податку на додану вартість, а тому у податкового органу не було підстав для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Зазначене судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставної відмови у задоволенні позову.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Північтранс" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню, з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, ст.ст.202, .205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Північтранс" - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року по адміністративній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Північтранс" до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою позов Публічного акціонерного товариства "Північтранс" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області від 30.11.2015 року №0002652205 про збільшення Публічному акціонерному товариству "Північтранс" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та №0002652205, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя-доповідач: Косцова І.П..

Суддя: Турецька І.О.

Суддя: Стас Л.В.