Постанова № 57347526, 19.04.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2016 року м. Чернігів Справа № 825/496/16

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участю секретаря Кондратенко О.В.,

позивача ОСОБА_1,

представників відповідачів Бутенка Є.С., Криворучка О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1414(польова пошта В0934), Військової частини А2414 про стягнення грошової допомоги при переїзді на нове місце служби, компенсації за піднайом жилого приміщення та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

14.03.2016 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А1414 (польова пошта В0934), в якому просить суд: стягнути з Військової частини А1414 (польова пошта В0934) належну ОСОБА_1 та членам його сім'ї грошову допомогу при переїзді на нове місце служби у розмірі 26862,50 грн. та грошову компенсацію за піднайом жилого приміщення у розмірі 7579,00 грн. за період з 07.10.2015 по 27.01.2016; стягнути з Військової частини А1414(польова пошта В0934) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну незаконними діями командира Військової частини А1414(польова пошта В0934), у розмірі 5000 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він до 15.09.2015 проходив військову службу у Військовій часині А2629 у смт. Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області. У подальшому позивач був переміщений для проходження військової служби, пов'язаної із переїздом до іншого гарнізону, до Військової частини А2414, де проходив військову службу з 07.10.2015 по 08.02.2016. Разом з тим, за час проходження військової служби, внаслідок бездіяльності командування військової частини, було порушено право позивача та його сім'ї на отримання, передбачених чинним законодавством України, грошових виплат, пов'язаних з його переїздом на нове місце дислокації, а саме: грошової допомоги при переїзді на нове місце служби у розмірі 26862,50 грн. та грошової компенсації за піднайом житлового приміщення у розмірі 7759 грн. Крім того, зазначив, що незаконними діями відповідача йому була заподіяна моральна шкода, яка визначена позивачем у розмірі 5000 грн.

У судовому засіданні 31.03.2016 ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до журналу судового засідання, залучено до участі у справі в якості відповідача - Військову частину А2414.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідачів у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували у повному обсязі та просили відмовити у їх задоволенні, оскільки розмір підйомної допомоги позивачем визначений всупереч Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги та є значно завищеним. Також, зазначили, що ОСОБА_1 постійно проживав у казармі № 18, що підтверджується відповідною довідкою командира Військової частини А2414 та поясненнями військовослужбовців, з якими проживав ОСОБА_1 Крім того, згідно пояснень власника квартири - ОСОБА_4, яку ОСОБА_1 начебто винаймав, стало відомо, що ОСОБА_1 останній квартиру у найм не здавав та з даним військовослужбовцем не знайомий. Вищевказане свідчить про те, що позивач не винаймав житло, а його сім'я не приїжджала до нового місця служби військовослужбовця на постійне проживання.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що наказом командира Військової частини А2414 від 07.10.2015 № 88 (по стройовій частині) ОСОБА_1, який прибув з Військової частини А2629, з 07.10.2015 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення. ОСОБА_1 справи та посаду (офіцера резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу) прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою (а.с.39).

Згідно наказу командира Військової частини А2414 від 08.02.2016 № 26 (по стройовій частині) з 08.02.1016 ОСОБА_1 вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - до Військової частини А2731 (м. Новоград-Волинський, Житомирська область). З 08.02.2016 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.41).

При цьому, позивачу, як під час проходження військової служби, так і на момент виключення із списків особового складу Військової частини А2414, не виплачено допомогу при переїзді на нове місце служби та грошову компенсацію за піднайом жилого приміщення.

Також, судом встановлено, що Військова частина А2414 перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини А1414 (польова пошта В0934).

У зв'язку з невиплатою позивачу підйомної допомоги та грошової компенсації за піднайом жилого приміщення, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Так, за приписами статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 1-1 Закону № 2011-XII законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Статтею 1-2 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

У відповідності до статті 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини 3 статті 9-1 Закону № 2011-XII при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

В силу вимог пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1992 № 332 «Про вдосконалення грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби при переїзді на нове місце служби виплачуються підйомні у розмірі місячного грошового забезпечення і на кожного члена сім'ї - 50 процентів від місячного грошового забезпечення, що отримує військовослужбовець.

У свою чергу, пунктом 1 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.10.2001 № 370 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.11.2001 за № 940/613 (далі - Інструкція № 370) встановлено, що особам офіцерського складу, прапорщикам (мічманам) та військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.

Розмір підйомної допомоги визначається з окладу за основною посадою, на яку призначений військовослужбовець або яку він займав до дня прибуття військової частини (підрозділу) до нового пункту постійної дислокації, окладу за військове звання та додаткових видів грошового забезпечення на день виникнення права на отримання підйомної допомоги (пункт 2 Інструкції № 370).

Згідно з підпунктом 4.2. пункту 4 Інструкції № 370 підйомна допомога офіцерам, прапорщикам (мічманам) і військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, виплачується, - тим, які переїхали у зв'язку з призначенням на посади, - за новим місцем служби на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов'язків за посадою.

З системного аналізу, вищевказаних положень Інструкції № 370 вбачається, що у разі переїзду військовослужбовця до нового місця служби, у зв'язку із призначенням його на посаду, останньому виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення, яка виплачується за новим місцем служби на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов'язків за посадою.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом командира Військової частини А2414 від 07.10.2015 № 88 (по стройовій частині) ОСОБА_1, який прибув з Військової частини А2629, з 07.10.2015 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення. ОСОБА_1 справи та посаду (офіцера резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу) прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою (а.с.39).

Тобто, ОСОБА_1 з 07.10.2015 мав право на отримання підйомної допомоги при переїзді на нове місце служби.

При цьому, суд зазначає, що позивачем помилково визначено розмір належної йому підйомної допомоги, з урахуванням суми його грошового забезпечення станом на січень 2016 (тобто станом на момент припинення ним військової служби у Військовій частині А 2414), оскільки у відповідності до пункту 2 Інструкції № 370 розмір підйомної допомоги визначається з окладу за основною посадою, на яку призначений військовослужбовець або яку він займав до дня прибуття військової частини (підрозділу) до нового пункту постійної дислокації, окладу за військове звання та додаткових видів грошового забезпечення на день виникнення права на отримання підйомної допомоги.

У свою чергу, згідно роздавальної відомості № 19 на виплату військовослужбовцям підйомної допомоги та добових за час перебування в дорозі і довідки командира Військової частини А2414 від 28.03.2016 № 39 (а.с.38.42) розмір грошового забезпечення позивача, на момент зарахування останнього до списків особового складу Військової частини А2414 (07.10.2015), становив 5071,20 грн.

Доказів, які б підтверджували отримання позивачем вказаних сум, відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Військової частини А2414 належну ОСОБА_1 грошову допомогу при переїзді на нове місце служби у розмірі 5071,20 грн. та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.

У свою чергу, суд не бере до уваги посилання відповідачів на відсутність бюджетних коштів для виплати позивачу підйомної допомоги, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України»).

Стосовно вимоги позивача щодо стягнення з Військової частини А1414(польова пошта В0934) належної членам сім'ї позивача грошової допомоги при переїзді на нове місце служби, суд зазначає наступне.

Так, у відповідності до пункту 11 Інструкції № 370 на кожного члена сім'ї офіцера, прапорщика (мічмана) і військовослужбовця, який проходить службу за контрактом, що фактично переїхав для постійного проживання до нового місця служби військовослужбовця, у випадках, передбачених пунктами 1, 3 Інструкції, виплачується підйомна допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, належного військовослужбовцю на день приїзду членів сім'ї до місця його служби, з урахуванням пункту 2 Інструкції.

Якщо члени сім'ї прибули одночасно з військовослужбовцем, то підйомна допомога на них виплачується після дня, з якого військовослужбовець став до виконання обов'язків за посадою, на яку призначений, з тих самих окладів та додаткових видів грошового забезпечення, що й на самого військовослужбовця.

Згідно з пунктом 14 Інструкції № 370 підйомна допомога на членів сім'ї виплачується військовою частиною, в яку призначений або де проходить службу військовослужбовець, за умови виписки їх за попереднім місцем проживання і прописки за місцем служби військовослужбовця, після надання довідки кадрового (стройового) органу про склад сім'ї (із зазначенням дати народження дітей, батьків, усиновителів), найменування населеного пункту, з якого прибула сім'я, дату прибуття сім'ї.

Фактичний переїзд військовослужбовця визначається за датою вступу його до виконання обов'язків за посадою або прибуття в новий пункт постійної дислокації військової частини (підрозділу), а членів сім'ї - за датою прибуття їх до нового місця служби військовослужбовця (пункт 16 Інструкції №370).

З аналізу вищевикладеного вбачається, що Інструкцією №370 передбачено дві підстави для виплати підйомної допомоги членам сім'ї військовослужбовця: виписка їх за попереднім місцем проживання і прописка за місцем служби військовослужбовця та фактичний переїзд останніх для постійного проживання до нового місця служби військовослужбовця.

Так, позивач у судовому засіданні зазначив, що його дружина та діти зареєстровані у с. Десна Чернігівської області, що підтверджується паспортом дружини позивача та довідками Деснянської селищної амбулаторії Загальної практики сімейної медицини від 14.12.2015 №№ 304,305 (а.с.37,72).

Крім того, зазначив, що він разом із своєю сім'єю проживав у квартирі АДРЕСА_1, яку винаймав у ОСОБА_5.

Вищевказані обставини вважає достатніми підставами для виплату членам його сім'ї грошової допомоги при переїзді на нове місце служби.

Разом з тим, суд не погоджується із такими твердженнями позивача, з огляду на наступне.

Так, у відповідності до Словника української мови під поняттям «фактичний» розуміється дійсний, справжній, той, що насправді існує, наявний.

У свою чергу, суд зазначає, що у відповідності до статті 3 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» під місцем проживання слід розуміти житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Тобто, фактичний переїзд членів сім'ї позивача для постійного проживання до нового місця служби повинен бути дійсним та таким, який існує насправді (підтверджує місце проживання членів сім'ї позивача).

Разом з тим, як вбачається з довідки командира Військової частини А2414 від 14.04.2016 №45/ФС ОСОБА_1 (без родини) постійно проживав на території 169 навчального центру у службовому приміщенні (казармі № 18) до виключення із списків військової частини (а.с.84).

Вказана обставина також підтверджується доповідними записками військовослужбовців, які разом з позивачем проживали у казармі № 18 (а.с.85,86).

Також, спростовуються і твердження позивача про те, що останній разом із сім'єю проживав у квартирі АДРЕСА_1, яку винаймав у ОСОБА_5, оскільки згідно довідки Остерської квартирно-експлуатаційної частини Будинкоуправління №1 від 01.04.2016 № 2262 за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_4, його дружина та двоє дітей (а.с.81).

При цьому, згідно пояснювальної записки ОСОБА_4, наявної у матеріалах справи зазначено, що він є власником вищевказаної квартири та нікому її не здавав. ОСОБА_1 останній не знає (а.с.82).

Вищевказані обставини, у свою чергу, спростовують твердження позивача про фактичний переїзд та постійне проживання його сім'ї у новому місці служби позивача - с. Десна, Чернігівський район, Чернігівська область.

За таких обставин та з урахуванням того, що позивачем не підтверджено фактичного переїзду та постійного проживання його сім'ї у с. Десна Чернігівського району Чернігівської області, як однієї з підстав для набуття права на виплату підйомної допомоги, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з Військової частини А1414 (польова пошта В0934) належної членам сім'ї позивача грошової допомоги при переїзді на нове місце служби та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.

Також, не підлягає задоволенню і вимога ОСОБА_1 про стягнення з Військової частини А1414 (польова пошта В0934) належної ОСОБА_1 та членам його сім'ї грошової компенсації за піднайом жилого приміщення у розмірі 7579,00 грн. за період з 07.10.2015 по 27.01.2016, з огляду на наступне.

Так, у відповідності до частини 1 статті 12 Закону № 2011-XII держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень, визначаються Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 450 затверджено Порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень.

Цим Порядком визначено розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень (далі - грошова компенсація) таким категоріям військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки та Держспецтрансслужби: особам офіцерського складу, у разі коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина не орендує для них та членів їх сімей житло (далі - Порядок № 450).

У відповідності до пункту 2 Порядку № 450 грошова компенсація особам офіцерського складу та курсантам, зазначеним у пункті 1 цього Порядку, виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній) в розмірі, який не перевищує, зокрема, в інших населених пунктах - 1 мінімальної заробітної плати.

При цьому військовослужбовцям за наявності у них трьох і більше членів сім'ї зазначені розміри збільшуються в 1,5 раза.

Грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця, зокрема, особам офіцерського складу - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини (Пункт 4 Порядку №450).

З аналізу викладеного вбачається, що грошова компенсація за піднайом (найом) жилих приміщень надається особам офіцерського складу за умови незабезпечення останніх та членів їх сімей жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби та виплачується з дня реєстрації поданого безпосередньому командиру рапорту.

Разом з тим, як було вище встановлено судом, позивач не є особою, яка у розумінні Порядку №450, не забезпечена жилим приміщенням за місцем проходження військової служби, оскільки останній, відповідно до довідки командира Військової частини А2414 від 14.04.2016 №45/ФС, постійно проживав на території 169 навчального центру у службовому приміщенні (казармі № 18) до виключення із списків військової частини.

Також, судом встановлено і відсутність необхідності у забезпеченні жилим приміщенням і членів сім'ї позивача, оскільки останні фактично не переїжджали до нового місця служби військовослужбовця для постійного проживання.

Крім того, позивачем, всупереч Порядку №450, рапорт на виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житла (а.с.54) подано не до безпосереднього командира (командира Військової частини А2414), а до командира Військової частини А1414(польова пошта В0934).

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до статті 31 Закону України від 24.03.1999 №548-XIV «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

У свою чергу, статтею 117 Закону України від 24.03.1999 №551-XIV «Про дисциплінарний статут Збройних Сил України» пропозиція, заява чи скарга, подані в письмовій формі, мають бути підписаними. Пропозиція, заява чи скарга, що не містять даних про заявника, визнаються анонімними і не підлягають розгляду.

Оскільки, рапорт позивачем було подано без зазначення його посади та місця проходження військової служби, то останній, як зазначено представниками відповідачів у письмових запереченнях, було визнано анонімним і залишено командиром Військової частини А1414 (польова пошта В0934) без розгляду.

Разом з тим, судом не приймаються до уваги посилання позивача на те, що останній правомірно звернувся з рапортом на виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житла саме до командира Військової частини А1414 (польова пошта В0934), так як Військова частина А2414 перебуває на фінансовому забезпеченні у Військової частини А1414 (польова пошта В0934), а відтак саме остання повинна була здійснити йому виплату компенсації за піднайом житла, оскільки у відповідності до пункту 4 Порядку № 450 грошова компенсація за піднайом (найом) житла виплачується військовослужбовцям за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) цієї військової частини.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_6 про стягнення з Військової частини А1414(польова пошта В0934) на його користь моральної шкоди, заподіяної йому незаконними діями командира Військової частини А1414(польова пошта В0934), у розмірі 5000 грн., суд зазначає наступне.

Так, статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У свою чергу, пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом з тим, позивачем до суду не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння останньому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, а також не зазначено з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, тому вказана вимога ОСОБА_1 не підлягає задоволенню за необґрунтованістю.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачає частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) «Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...».

Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Бендерський проти України» (Заява № 22750/02§42) суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За таких обставин та з урахуванням досліджених доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Відповідно до частини 1 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Так, згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, то суд вважає за необхідне присудити останньому за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А2414 судовий збір у розмірі 183,73 грн.

Керуючись статтями 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково

Стягнути з Військової частини А2414 належну ОСОБА_1 грошову допомогу при переїзді на нове місце служби у розмірі 5071 (п'ять тисяч сімдесят одну) грн. 20 грн.

Присудити ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А2414 судовий збір у розмірі 183 (сто вісімдесят три) грн. 73 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя В.В. Падій