Постанова № 57345867, 22.03.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоСамсіна І.Л.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Устюгова А.Ю., Луцишина Ю.М., Марченка Н.М.,

відповідача - Павловича Д.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Нобл Ресорсіз Україна» до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - МГУ ДФС), за участю третіх осіб: приватного підприємства (далі - ПП) «ТК «Грейн Корн», ПП «Ріст», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

ТОВ «Нобл Ресорсіз Україна» звернулося до суду з позовом до МГУ ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 4 квітня 2013 року № 0000214050.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у період з 28 лютого по 14 березня 2013 року працівники МГУ ДФС провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Торгівельна компанія «Грейн Корн», ПП «Ріст», ТОВ «Техмашгруп», ТОВ «Агро-Регіони», ТОВ «Дон-Агротрейд», ТОВ «Кваркон», ТОВ «Сервіс-К.М.Б.», ТОВ «Агропродукт ЛТД» за період з 1 лютого 2009 року по 31 січня 2012 року, про що склали акт від 21 березня 2013 року № 311/40-50/35919521 (далі - Акт).

В Акті, зокрема, зазначено про порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 334/94-ВР), у результаті чого ТОВ «Нобл Ресорсіз Україна» безпідставно включило до складу валових витрат 2010 року витрати у розмірі 118 796 840 грн.

На підставі висновків, викладених в Акті, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 4 квітня 2013 року № 0000214050, яким визначив позивачу податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 39 874 870 грн 50 коп, з яких 32 450 067 грн - основний платіж та 7 424 803 грн 50 коп. - штрафні (фінансові) санкції.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 4 жовтня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2015 року, скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким позовні вимоги задовольнив: скасував податкове повідомлення-рішення від 4 квітня 2013 року № 0000214050.

Не погоджуючись із рішенням касаційного суду, МГУ ДФС звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На обґрунтування заяви МГУ ДФС надало копії рішень Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2013 року, 25 березня та 4 червня 2015 року (справи №№ К/800/33214/13, К/9991/24053/12, К/800/47051/13 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин, встановлених у справах, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2015 року.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи рішення суду апеляційної інстанції без змін, зазначив, що позивач підтвердив належними первинними документами факт придбання товару у ПП «Ріст» і ТОВ «Торгівельна компанія «Грейн Корн» та використання його у власній господарській діяльності, що свідчить про правомірність формування валових витрат за результатом здійснення господарських відносин з зазначеними контрагентами.

Крім цього, реальність вчинюваних господарських операцій між позивачем, ТОВ «Ріст» і ТОВ «Торгівельна компанія «Грейн Корн» досліджувалася та встановлена в межах адміністративних справ № 2а-13140/11/2670 та № 2а-6474/12/2670.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2013 року (справа № К/800/33214/13), наданій на підтвердження неоднакового правозастосування, касаційний суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах з названим контрагентом, дійшов обґрунтованого висновку, що первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій підприємства з його контрагентами, за вказаних обставин самі по собі податкові накладні не є достатнім свідченням дійсного виконання поставок товару позивачеві.

У постанові від 25 березня 2015 року (справа № К/9991/24053/12) Вищий адміністративний суд України зазначив, що ТОВ «Фірма «Донавторесурси» сформувало валові витрати та податковий кредит за операціями з придбання у ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» нафтопродуктів. При цьому суди попередніх інстанцій визнали належним документальним підтвердженням фактичного виконання цих операцій подані платником видаткові накладні, податкові накладні та рахунки-фактури.

Втім, з огляду на доводи податкового органу, якими він мотивує правомірність оспорюваних донарахувань, щодо відсутності у названого постачальника об'єктивних умов для виконання розглядуваних операцій (основних фондів, транспортних засобів, трудових ресурсів тощо) наведені документи не є достатніми для підтвердження як наявності активів у цього постачальника, так і його фактичного руху на шляху до платника податків - набувача.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2015 року (справа № К/800/47051/13), також наданій на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, зазначив, що податковий орган у процесі перевірки встановив обставини, які у сукупності свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасників поставок, фактичну неможливість виконання цих поставок саме задекларованим контрагентом, спрямованість дій платника на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як результат, зменшення суми податків, що належать сплаті. Фактично суди визнали доведеним той факт, що позивач створив штучну видимість здійснення господарських операцій з названим контрагентом шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій саме з цим контрагентом.

Аналіз правозастосування у наведених рішеннях суду касаційної інстанції дозволяє дійти висновку, що йдеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, які регулюють питання формування валових витрат та податкового кредиту, але різне вирішення справ ґрунтується на відмінних між собою фактичних обставинах, правильність встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Л. Самсін Судді:М.І. ГрицівО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький