Ухвала суду № 57344543, 12.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2016 року м. Київ К/800/34845/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфабізнес Груп" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року у справі № 826/1445/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфабізнес Груп" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві,

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю „Альфабізнес Груп" звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання дій ДПІ щодо здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства протиправними, скасування податкових повідомлень - рішень: № 0005982210 від 17.12.2013; № 0005992210 від 17.12.2013.

На обґрунтування позову Товариство зазначило, що здійснена податковим органом перевірка є протиправною, оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2014, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, відповідачем здійснено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з контрагентами: ТОВ „Рарт" за період з 01.12.2012 до 28.02.2013; ТОВ „Кепітал ЛТД" за період з 01.03.2013 до 30.04.2013; ТОВ „Вестфаль" за період з 01.05.2013 до 31.05.2013 та складено акт № 1794/26-51-22-01/36272618 від 06.12.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0005982210 від 17.12.2013, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 126000 грн.: (основний платіж 84000 грн., штрафні (фінансові) санкції 42000 грн.); № 0005992210 від 17.12.2013, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 568581 грн.: (основний платіж 379054 грн., штрафні (фінансові) санкції 189527 грн.).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток на суму 84000 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість на суму 379054, 32 грн.

За класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які визнаються у податковому обліку на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2) у тому звітному періоді, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Аналізовані законодавчі положення свідчать, що податкові наслідки у вигляді формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Слід зазначити, що законодавець свідомо відмовився від встановлення конкретного переліку документів, які мають слугувати підставою для формування даних податкового обліку, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші господарські операції, з огляду на різноманітність змісту та форм економічної діяльності та порядку її документування.

Відповідність задекларованих платником операцій критерію документальної підтвердженості вимагає подання платником документів, які містять достатні відомості про зміст господарської операції, порядок її виконання та учасників; документи, якими має оформлюватися господарська операція, визначаються з урахуванням законодавчих вимог та звичаєвої практики щодо оформлення певного виду господарської операції.

При цьому, судами враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року (справа № 21 421а11), відповідно до якої податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Як вбачається з матеріалів справи, договори та первинні бухгалтерські документи підписані від імені ТОВ „Рарт", ТОВ „Кепітал ЛТД", ТОВ „Вестфаль" - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

Керівник і головний бухгалтер ТОВ „Рарт" - ОСОБА_2, пояснила, що до діяльності підприємства ТОВ „Рарт" ніякого відношення не має, нікого від свого імені на ведення господарської діяльності та реєстрації не уповноважувала, бухгалтерської звітності не вела, податкової звітності до податкового органу не подавала.

Крім того, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 у справі № 761/22932/13-к ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Як вбачається зі змісту вказаного судового рішення, ОСОБА_5 за попередньою змовою з невстановленими особами зареєстрував ТОВ „Рарт", ТОВ „Кепітал ЛТД" на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без мети здійснення підприємницької діяльності.

Під час проведення перевірки відповідачем отримано від ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві акт № 160/22-01/38519127 від 21.06.2013 "Про неможливість проведення зустрічної звірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість ТОВ „Вестфаль" (код за ЄДРПОУ 38519127) за період січень, лютий, березень, квітень, травень 2013 року".

Проведеною перевіркою встановлена неможливість фактичного здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій суб'єктам господарювання щодо надання послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Судами не встановлено, а позивачем не наведено пояснень, з ким саме він контактував під час укладення і підписання господарських договорів, яким чином перевірялися повноваження осіб, які діяли від імені зазначених контрагентів.

Таким чином, позивачем взято на себе ризик негативних наслідків у вигляді неможливості застосування податкової вигоди на підставі документів від спірних контрагентів, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Нездійснення заходів з перевірки правоздатності контрагентів є ризиком самого платника, а тому саме на нього покладаються негативні наслідки неналежної організації своєї господарської діяльності, зокрема, у вигляді непідтвердженості права на формування у податковому обліку витрат і податкового кредиту.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе.

Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та/або проведенні податкової перевірки.

Позовна вимога, яка спрямована на оскарження дій щодо призначення та/або проведення перевірки, може бути задоволений лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулось допуску посадових осіб органу державної податкової служби до перевірки.

За наслідками проведеної перевірки складено акт, а також прийнято податкові повідомлення-рішення.

Таким чином, правові наслідки оспорюваних дій в наведеному випадку є вичерпаними, їх оскарження не сприяє відновленню порушених прав позивача, що, відповідно, виключає можливість задоволення таких позовних вимог.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем не підтверджено належним чином оформленими документами, які є достатніми для встановлення дійсних змін майнового стану учасників задекларованих операцій, добросовісність податкової вигоди та правомірно було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судів.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфабізнес Груп" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.