Ухвала суду № 57344334, 13.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" квітня 2016 р. м. Київ К/800/36677/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Голубєва Г.К.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Братіслава" (далі - Товариство)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2015

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015

у справі № 826/6330/15

за позовом державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція)

до Товариства

про стягнення заборгованості.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Інспекція звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просила стягнути з відповідача податковий борг з плати за землю в загальній сумі 333 322 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015, позов задоволено.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що платник зобов'язаний сплатити узгоджені суми грошових зобов'язань; невиконання відповідачем існуючого податкового обов'язку є підставою для стягнення з нього у судовому порядку належних до сплати сум до відповідного бюджету.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Товариства, в якій воно просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні даного позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами безпідставно відхилено подані відповідачем докази на підтвердження часткового погашення оспорюваної суми податкового боргу; при визначенні дійсного обсягу податкового обов'язку відповідача у розглядуваних правовідносинах суди не врахували подання платником уточнюючих розрахунків задекларованих податкових зобов'язань з плати за землю, згідно з якими Товариство зменшило розмір самостійно обчислених платежів з даного виду податку в зв'язку з фактичним вибуттям відповідних земельних ділянок з його користування. Також скаржник посилається на те, що йому не надсилалась податкова вимога на суму податкових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом за податковими повідомленнями-рішеннями від 19.02.2013 № 0000411550 та № 0000721550.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що у зв'язку з несплатою Товариством самостійно задекларованих грошових зобов'язань з плати за землю за 2013-2015 роки, а також визначених Інспекцією штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями від 19.02.2013 № 0000411550 та № 0000721550 на час вирішення даного спору у відповідача утворилась заборгованість з даного виду податку в сумі 333 322,70 грн.

В силу вимог частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Наведена конституційна норма імплементована, зокрема, до статті 16 Податкового кодексу України (далі - ПК), в силу якої платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4 пункту 16.1).

Згідно з пунктами 36.1, 36.2, 36.3 статті 36 ПК податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

За змістом статей 37, 38 ПК податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку та припиняється, зокрема, у зв'язку з його виконанням шляхом сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

У справі, що переглядається, суди визначили обсяг податкового обов'язку відповідача, виходячи із сум самостійно задекларованих Товариством податкових зобов'язань з плати за землю з урахуванням нарахованих платникові штрафних санкцій, які не були погашені платником своєчасним виконанням.

І хоча дійсно, відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом, втім вказану норму слід застосовувати у системному взаємозв'язку із законодавчими положеннями, які визначають елементи відповідного виду податку, зокрема, об'єкт, суб'єктів, базу оподаткування.

Так, відповідно до статті 270 ПК об'єктами оподаткування плати за землю є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Таким чином, економічною підставою, що зумовлює виникнення у платника обов'язку зі сплати цього платежу, є наявність земельної ділянки у власності або користуванні. Наведене відповідає принципу економічної обґрунтованості справляння плати за землю як виду майнового податку, що передбачає покладення обов'язку зі сплати цього платежу на особу, яка фактично використовує земельну ділянку та має юридичну можливість одержувати дохід (корисний ефект) від такого використання.

У справі. що переглядається, заперечуючи проти наявності оспорюваної податкового боргу з плати за землю, відповідач послався на фактичне вибуття з його власності (користування) земельних ділянок за адресами: м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 16; м. Київ, проспект Возз'єднання, 5, літ.В; м. Київ, проспект Возз'єднання, 5, літ. А, - у зв'язку з відчуженням об'єктів нерухомості, розташованих на цих земельних ділянках.

За твердженням відповідача, починаючи з 2013 року фактично у користуванні Товариства перебувала лише земельна ділянка по вул. Марини Раскової, 52/1 у м. Києві, що виключає наявність у відповідача сплачувати протягом 2013-2015 років плату за землю за інші земельні ділянки.

Згідно з частиною першою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Таким чином, для визначення дійсного обсягу податкового обов'язку Товариства зі сплати земельного податку та орендної плати за 2013-2015 роки судам слід було встановити, які саме ділянки та на якій підставі перебували у власності (користуванні) відповідача у вказаному періоді, належним чином перевіривши доводи платника про вибуття окремих земельних ділянок з власності (користування) Товариства; перевірити правильність обчислення плати за землю з належних відповідачеві на праві власності або користування земельних ділянок. Також перевірці підлягають і доводи платника про часткову сплату ним визначених грошових зобов'язань, на підтвердження яких відповідачем подано копії платіжних доручень і виписок з банківського рахунку Товариства. Втім суди проігнорували вказані докази, оригіналів цих платіжних документів не витребували і не дослідили.

Застосований судами формальний підхід при вирішенні даного спору, який полягає в тому, що обсяг податкового обов'язку платника визначено виключно виходячи із самостійно задекларованих Товариством та донарахованих йому контролюючим органом грошових зобов'язань, виключає законність та об'єктивність оскаржуваних судових рішень зі спору.

Оскільки прийняття рішення зі справи вимагає додаткового встановлення обставин цього спору, що відповідно до частини першої статті 220 КАС перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків та прийняття правильного і обґрунтованого рішення по суті спору з урахуванням вказівок і висновків касаційного суду, викладених в цій ухвалі.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Братіслава" задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015 у справі № 826/6330/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Г.К. Голубєва