Ухвала суду № 57344153, 19.04.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/25084/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

19 квітня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 23 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Товариство з обмеженою відповідальністю «Сол-проперті» про визнання протиправним та скасування рішення від 24 квітня 2015 року №20924932,-

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 23 лютого 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є. щодо нерухомого майна, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності: 9483223 від 24 квітня 2015 року), про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 20924932 від 24 квітня 2015 року. Скасовано заходи забезпечення адміністративного позову у справі №826/25084/15, вжиті ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 грудня 2015 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «Кей-Колект» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та закрити провадження у справі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що державний нотаріус не є суб'єктом владних повноважень, у зв'язку з чим справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 лютого 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (банк) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту №11122645000, відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 63000,00 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. За використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 11,8% річних (п.1.3.1 договору).

Згідно додатку №1 до договору «Графік погашення кредиту» позичальник зобов'язався погашати суму наданого кредиту в період з 27 лютого 2007 року по 27 лютого 2028 року.

27 лютого 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки №48487, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно (квартира), відповідно до довідки-характеристики, виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 12 лютого 2007 року №1226328, квартира складається з однієї кімнати загальною площею - 43,30 кв.м, жилою площею - 19,50 кв.м, що належить іпотекодавцю на праві приватної власності та знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань іпотекодавця за договором про надання споживчого кредиту №11122645000 від 27 лютого 2007 року (п.1.2 договору).

Між АКІБ «УкрСиббанк» (кредитор) та ОСОБА_4 (поручитель) 27 лютого 2007 року укладено договір поруки №98836, за умовами якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_2 (боржник) усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту та заставу майна №11122645000 від 27 лютого 2007 року, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

В подальшому, між ПАТ «УкрСиббанк» (клієнт) та ТОВ «Кей-Колект» (фактор) укладено договір факторингу від 11 червня 2012 року №4, відповідно до умов якого клієнт зобов'язується передати у власність фактору, а фактор - прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором. Обсяг (сума) прав вимоги станом на дату укладення цього договору визначений у додатку 1 до цього договору, зокрема за договором №11122645000 від 27 лютого 2007 року, укладеним між позивачем та банком. Одночасно з відступленням прав вимоги до фактора переходять усі права клієнта за всіма договорами забезпечення. Передання прав клієнта за договорами забезпечення, що були посвідчені нотаріально, відбувається на підставі окремого договору, що укладається сторонами одночасно з укладенням цього договору і підлягає нотаріальному посвідченню (п.1 договору).

11 червня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» (цедент) та ТОВ «Кей-Колект» (цесіонарій) укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, на підставі договору факторингу №4 від 11 червня 2012 року. За умовами цього договору цедент передає, а цесіонарій приймає права вимоги за договорами іпотеки, зазначеними в додатку 1 до цього договору, зокрема за договором іпотеки, укладеного ОСОБА_2 з банком від 27 лютого 2007 року. Відповідно до п.1.2 договору відступлення прав вимоги за іпотечними договорами розповсюджується в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи: всі права іпотекодержателя, що передбачені умовами іпотечних договорів, право звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до іпотечних договорів.

24 квітня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Єгоровою М.Є. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №20924932, відповідно до якого останньою розглянуто заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 24 квітня 2015 року реєстраційний №11156794, та вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована АДРЕСА_1, за суб'єктом ТОВ «Кей-Колект».

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 24 квітня 2015 року приватним нотаріусом Єгоровою М.Є. Київського міського нотаріального округу внесено запис про право власності №9483223 про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на об'єкт нерухомого майна - квартира, об'єкт житлової нерухомості, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний №20924932 від 24 квітня 2015 року. Підставою виникнення права власності визначено - договір іпотеки №48487, серія та номер: 233, виданий 27 лютого 2007 року.

В подальшому, на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 24 квітня 2015 року (індексний №20925496) зареєстровано право приватної власності ТОВ «Сол-Проперті» на квартиру АДРЕСА_1, в результаті чого відповідачем внесено запис про право власності на вказаний об'єкт №9483525 від 24 квітня 2015 року на підстави договору купівлі-продажу від 24 квітня 2015 року №1479.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про протиправність рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є. щодо нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 (номер запису про право власності: 9483223 від 24 квітня 2015 року), про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 20924932 від 24 квітня 2015 року, оскільки наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено набуття ТОВ «Кей-Колект» права на ініціювання процедури щодо проведення державної реєстрації права приватної власності останнього на об'єкт іпотеки, а відповідач не мав права приймати оскаржуване рішення.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Частиною 1 ст.9 вказаного Закону передбачено, що державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Норми Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), містять положення, аналогічні наведеним.

Так, відповідно до п.2 вищенаведеного Порядку нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Пунктом 5-5 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.46-1 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) нотаріус є спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і який має печатку такого реєстратора.

При цьому, перелік нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси, визначений в ст.34 Закону України «Про нотаріат».

Стаття 34. Нотаріальні дії, що вчиняють нотаріуси

Матеріали справи не містять доказів, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. вчинялись нотаріальні дії, передбачені ст.34 Закону України «Про нотаріат», з об'єктом нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача права приймати оскаржуване рішення від 24 квітня 2015 року індексний номер 20924932 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_1, та на підставі чого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. внесено запис про право власності на вказаний об'єкт №9483223 від 24 квітня 2015 року.

Статтею 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Підстави для державної реєстрації прав та їх обтяжень визначені ст.19 вказаного Закону, відповідно до ч.1 якої державна реєстрація прав проводиться на підставі:

1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;

2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;

5) рішень судів, що набрали законної сили;

6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Відповідно до п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Також згідно з ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Наведене продубльовано в договорі іпотеки від 27 лютого 2007 року №48487, зокрема п.4.3 договору передбачено, що у випадках, зазначених в п.п.2.1.1-2.1.2 цього договору іпотеки іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене згідно до ст.35 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до п.5.2 цього ж договору повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя останнім надсилається іпотекодавцю рекомендованим листом.

Разом з тим, апелянтом до матеріалів справи не додавались докази направлення позивачу іпотекодержателем повідомлення, оформленого згідно ст.35 Закону України «Про іпотеку», та не підтверджено завершення 30-денного строку з моменту отримання такої вимоги про усунення порушень основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору.

На вимогу суду апеляційної інстанції приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. надано документи, на підставі яких вчинялись реєстраційні дії. Зокрема, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. подано копію вимоги про усунення порушення, яка була направлена на адресу ОСОБА_2, однак йому не вручена. Таким чином, всупереч п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявником не було надано документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві.

Окрім того, згідно додатку 1 до договору про надання споживчого кредиту від 27 лютого 2007 року №11122645000 «Графік погашення заборгованості» виконання умов даного договору шляхом внесення платежів ОСОБА_2 передбачено до 27 лютого 2028 року.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно відсутності підтвердження набуття ТОВ «Кей-Колект» права на ініціювання процедури щодо проведення державної реєстрації права приватної власності останнього на об'єкт іпотеки.

Відповідно до п.1 ст.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання, а тому установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами.

Статтею 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Зазначений Закон не зупиняє дії інших нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, та є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Положеннями цього Закону встановлена загальна заборона примусового стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, без згоди власника (незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було вчинено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника (про що, свідчать матеріали справи, зокрема копія довіреності від 23 грудня 2014 року на представлення інтересів позивача у суді, у якій зазначено адресу реєстрації ОСОБА_2 АДРЕСА_1) та загальна площа не перевищує 140 кв.метрів.

Згідно п.4.2 договору іпотеки від 27 лютого 2007 року №48487 звернення стягнення здійснюється на підставі: або рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса, або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Натомість, жодних доказів наявності відповідних підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки матеріали справи не містять.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є. щодо нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 (номер запису про право власності: 9483223 від 24 квітня 2015 року), про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 20924932 від 24 квітня 2015 року.

У своїй апеляційній скарзі ТОВ «Кей-Колект» посилається на те, що державний нотаріус не є суб'єктом владних повноважень, та справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим наявні підстави для закриття провадження.

Частинами 1, 2 ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії та бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

В п.8 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» зазначено, що відповідно до абз.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом статті 9 цього Закону державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус. Відповідно до ч.2 ст.30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації. Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на вищенаведене, посилання апелянта на непідсудність даного спору адміністративним судам та твердження щодо необхідності закрити провадження у справі, оскільки її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, є безпідставними та суперечать ст.ст.2, 3, 17 КАС України.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 23 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 22 квітня 2016 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Т.М.Грищенко

І.О.Лічевецький

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Лічевецький І.О.

Грищенко Т.М.