Ухвала суду № 57343584, 19.04.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/26173/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ровєр» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2016 року,

У с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ровєр» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 06 серпня 2015 року №0005632206 та №0005642206.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, встановивши реальність господарських операцій по відносинам позивача з контрагентами: ТОВ «Укр Медиа Консалт» та ТОВ «Українська нафто-газова компанія».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 березня 2015 року, за підсумками якої складено акт від 16 липня 2015 року №419/1-26-50-22-06-36958989 та виявлено порушення пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 602 034,00 грн, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 цього Кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 560 556,00 грн.

Унаслідок вказаної перевірки, 06 серпня 2015 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0005632206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 2 002 542,50 грн, з них 1 602 034,00 грн - за основним платежем, 400 508,50 грн - за штрафними санкціями, та №0005642206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 700 695,00 грн, з них 560 556,00 грн - за основним платежем, 140 139,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями контролюючого органу, а також із результатами їх оскарження в адміністративному порядку, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на наступне.

Як убачається із матеріалів справи, визначення позивачу грошових зобов'язань з податків на прибуток та на додану вартість обґрунтовано тим, що останнім безпідставно віднесено витрати на зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток та сформовано податковий кредит внаслідок придбання товарів та послуг у вищевказаних контрагентів. Так, відповідач уважає, що взаємовідносини позивача з контрагентами не мали реального характеру. Цей висновок базується на використаних у ході податкової перевірки актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача (акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 22.01.2014 №233/26-55-22-07/38451519 щодо підтвердження господарських відносин ТОВ «Укр Медиа Консалт» із платниками податків за період з 01 серпня по 31 жовтня 2013 року, акт ДПС в Харківській області від 27.08.2014 №1175/20-38-22-01-04/37764888 щодо підтвердження господарських відносин ТОВ «Українська нафто-газова компанія» із платниками податків за період з 01 червня 2012 року по 16 січня 2014 року) та їх змісті.

У той же час, до податкової перевірки і до суду позивачем надано первинні та інші документи, складання яких опосередковувало його господарські відносини з вищевказаними контрагентами, а також пояснення й докази пов'язаності здійснених за цими операціями витрат із власною господарською діяльністю.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

Господарська діяльність, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).

Податковим кредитом, у розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. пп. «а», «б» п. 185.1 ст. 185 Кодексу до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

Податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Обов'язкові реквізити первинних документів визначені частиною 2 цієї норми права.

За визначеннями, що містяться у статті 1 вказаного Закон, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене підтверджує висновок про те, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Українська нафто-газова компанія» (продавець) укладено договори купівлі-продажу природного газу від 24.05.2012 №12/06/26, від 31.10.2012 №169/ПСГ, від 23.01.2013 №Т/13-01-17, від 28.02.2013 №189/ПСГ, відповідно до яких продавець зобов'язується передати у власність покупцю природній газ українського походження для подальшої реалізації, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договорів.

На підтвердження виконання договорів і руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії вказаних договорів, додаткових угод до договору від 24.05.2012 №12/06/26, актів приймання-передачі обсягів природного газу, виписаних контрагентом податкових накладних, банківських виписок, що підтверджують розрахунки із продавцем.

Зазначені господарські операції відображені позивачем у бухгалтерському обліку, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку.

Факт поставки товару за вказаними договорами підтверджується довідками Публічного акціонерного товариства «Укртансгаз» і Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», з яких видно, що прийом-передача природного газу між ТОВ «Українська нафто-газова компанія» та позивачем відбувалась у підземному сховищі газу, що узгоджується із умовами укладених між ними угод.

Окрім того, на підтвердження реальності вищевказаних господарських операцій позивачем надано докази реалізації придбаного природного газу третім особам (договори, додаткові угоди, акти, податкові накладні, картки бухгалтерського обліку тощо).

Також, колегією суддів установлено, що між позивачем (поклажодавець) та ТОВ «Укр Медиа Консалт» (постачальник) за договорами зберігання від 31.10.2013 №97 та від 31.10.2013 №95, відповідно до яких поклажодавець передає зберігачеві, а зберігач приймає за плату на відповідальне зберігання та зобов'язується повернути поклажодавцеві у схоронності регулятори тиску та газорегулюючий пункт.

28 жовтня 2013 року між позивачем та ТОВ «Укр Медиа Консалт» (агент) укладено агентську угоду №253/АС, відповідно до якої позивач доручив, а агент прийняв зобов'язання виконувати агентські функції, направлені на забезпечення формування необхідного страхового запасу природного газу позивача в ПСГ ПАТ «Укртрансгаз».

На підтвердження виконання договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії вищевказаних договорів, актів прийому-передачі виконаних послуг, виписаних контрагентом податкових накладних, звіту агента, банківських виписок, що підтверджують розрахунки з контрагентом.

Зазначені господарські операції відображені позивачем у бухгалтерському обліку, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку.

Таким чином, позивачем надано первинні бухгалтерські та інші документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг та товару у вищезазначених контрагентів.

Під час податкової перевірки контролюючим органом не висловлено жодних зауважень до змісту та форми документів, які складались між позивачем та його контрагентами.

Колегією суддів установлено, що основними видами господарської діяльності позивача та ТОВ «Українська нафто-газова компанія» є торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи, а ТОВ «Укр Медиа Консалт», зокрема, - надання інших допоміжних комерційних послуг. Відтак, спірні господарські операції узгоджуються зі звичайною для вказаним підприємств господарською діяльністю.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати цей податок та складати податкові накладні на кожну поставку послуг.

Отже, спірні господарські операції, що відбулись між позивачем та правосуб'єктними платниками податків, підтверджуються документально, узгоджуються зі звичайною для них господарською діяльністю. Зазначене свідчить про їх реальність.

Колегія суддів враховує, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування. За змістом указаної норми податковий кредит та витрати вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства щодо взаємовідносин з контрагентами, зроблені з огляду на акти податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок щодо цих підприємств із іншими контрагентами, колегія суддів не приймає, адже вони не мають жодного документального підтвердження та не ґрунтуються на аналізі первинних документів. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки може бути лише свідченням того, що з певних причин зустрічна звірка платника податків не була проведена, і не являється належним доказом відсутності реального характеру господарських взаємовідносин цього платника з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за правилами статті 16, пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 44.1. статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Податкове законодавства України не ставить у залежність виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту та витрат від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, їх знаходження за податковою адресою чи наявності основних засобів. Невиконання податкового обов'язку тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо порушника, а не його контрагентів, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання першим незаконної податкової вигоди.

Така правова позиція узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішеннях у справі «Інтерсплав проти України» та у справі «Булвес» АД проти Болгарії».

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах, були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем документально підтверджено реальність спірних господарських операцій.

Натомість, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.

Отже, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін, на підставі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.