Рішення № 57340657, 14.04.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.04.2016р. Справа № 905/632/16

Господарський суд Донецької області у складі судді Мельниченко Ю.С., при секретарі судового засідання Паюновій Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватної компанії Дейта Експрес, м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Центральна збагачувальна фабрика Курахівська, с. Вовчанка, Донецька область

про стягнення 2 624 714 грн. 61 коп.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю б/н від 01.12.2015р.

від відповідача: представник не зявився.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 811 Господарського-процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 14.04.2016р. суд виходив до нарадчої кімнати (каб. 324) для прийняття рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Приватна компанія Дейта Експрес, м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Центральна збагачувальна фабрика Курахівська, с. Вовчанка, Донецька область, про стягнення заборгованості за договором підряду №155-07/14 від 24.07.2014 року в сумі 1 405 533 грн. 14 коп., інфляційних втрат у сумі 808 664 грн. 12 коп., 3% річних у сумі 62 312 грн. 03 коп., неустойки у сумі 348 205 грн. 32 коп., а всього 2 624 714 грн. 61 коп.

Ухвалою суду від 19.02.2016р. господарським судом Донецької області було прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи призначено на 02.03.2016р. Ухвалою суду від 02.03.2016р. розгляд справи було відкладено на 29.03.2016р.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 29.03.2016р. по 14.04.2016р.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором підряду №155-07/14 від 24.07.2014 року щодо оплати вартості виконаних робіт. Крім того, в позовній заяві міститься вимога про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти на всіх рахунках, що належать відповідачу у розмірі 2 624 714 грн. 61 коп. Нормативно позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 253, 525, 526, 610, 611, 625, 837, 854 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 193, 230, 231 Господарського кодексу України.

Представник позивача у судових засіданнях 02.03.2016р., 29.03.2016р. та 14.04.2016р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в обґрунтування своїх вимог посилався на укладання договору підряду №155-07/14 від 24.07.2014 року із відповідачем, невиконання останнім за ним своїх зобов'язань з оплати вартості виконаних робіт, внаслідок чого утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування 3% річних, інфляційних втрат та неустойки.

Представник відповідача у свою чергу у судовому засіданні 29.03.2016р. заперечував проти задоволення позовних вимог. 29.03.2016р. в судовому засіданні від представника відповідача надійшло клопотання про призначення колегіального розгляду справи, у задоволенні якого судом було відмовлено. 29.03.2016р. в судовому засіданні від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів для огляду, яке було судом задоволено, у судовому засіданні суд та представник відповідача оглянули оригінали документів зазначених у клопотанні. Про судове засідання 14.04.2016р. відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про оголошення перерви по справі від 29.03.2016р.

13.04.2016р. через електронну пошту господарського суду Донецької області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за яким відповідач вважає, що момент виникнення права на оплату повязаний з підписанням підсумкового акту приймання-передачі виконаних робіт та надання довідок про вартість таких робіт, однак означеного акту підписано не було, а отже у позивача не виникло право на оплату.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Центральна збагачувальна фабрика Курахівська (далі замовник) та Приватною компанією Дейта Експрес (далі підрядник) був укладений договір підряду №155-07/14 від 24.07.2014 року (далі за текстом Договір), за умовами якого підрядник зобовязується на свій ризик, своїми силами та коштами, використовуючи свої матеріали та обладнання, у відповідності з умовами договору, виконати підрядні роботи (далі роботи) по переобладнанню щита № 4 ТОВ ЦЗФ Курахівська, які включають розробку робочого проекту, закупівлю обладнання та монтажні роботи (далі обєкт), згідно технічного завдання ТОВ ЦЗФ Курахівська, яке є невідємною частиною договору. Замовник, в свою чергу, зобовязується прийняти та своєчасно оплатити виконані підрядником роботи.

Відповідно до п.2.1. договору, вартість виконуваних підрядних робіт по договору становить 2 105 588 грн. 63 коп., в тому числі ПДВ 350 931 грн. 44 коп. та визначається на підставі договірної ціни на будівництво ЦЗФ Курахівська Щит №4, здійснюване в 2014 році, локального кошторису на придбання обладнання, меблів та інвентарю №1а Щит №4 ТОВ ЦЗФ Курахівська, кошторису № 1 Розробка прикладного програмного забезпечення Переобладнання щита №4 ТОВ ЦЗФ Курахівська, кошторису №1 Розробка робочого проекту Переобладнання щита №4 ТОВ ЦЗФ Курахівська, які є невідємною частиною договору, які містять перелік та обєми робіт, назву та кількість матеріалів.

Як визначено п.4.1.1. договору, розрахунок за виконані підрядні роботи здійснюється щомісячно на підставі підписаних актів приймання виконаних підрядних робіт, довідок про вартість виконаних підрядних робіт. Замовник перераховує на поточний рахунок підрядника відповідні суми вартості виконаних та прийнятих підрядних робіт протягом 5 (пяти) з 90 (девяностого) календарного дня після підписання актів приймання виконаних підрядних робіт, довідок про вартість виконаних підрядних робіт.

Згідно з п. 12.1, договір вступає у дію в день його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2014р., але в жодному разі до повного виконання сторонами зобовязань по договору.

Факт виконання позивачем прийнятих на себе зобовязань за договором підряду №155-07/14 від 24.07.2014 року на загальну суму 2 052 062 грн. 01 коп. підтверджується наступними актами приймання виконаних робіт:

-Акт № 141 приймання виконаних робіт від 26.08.2014р. на суму 146 528 грн. 87 коп., в т.ч. ПДВ 24 421 грн. 48 коп.;

-Акт № 163 приймання виконаних робіт від 25.09.2014р. на суму 146 528 грн. 87 коп., в т.ч. ПДВ 24 421 грн. 48 коп.;

-Акт № 165 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2014р. від 25.09.2014р. на суму 1 251 760 грн. 75 коп., в т.ч. ПДВ 7 499 грн. 40 коп.;

-Акт № 176 приймання виконаних будівельних робіт за вересень-2 2014р. від 29.09.2014р. на суму 120 175 грн. 31 коп., в т.ч. ПДВ 12 175 грн. 31 коп.;

-Акт № 192 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014р. від 24.10.2014р. на суму 387 068 грн. 21 коп., в т.ч. ПДВ 64 511 грн. 37 коп.

Разом з актами приймання виконаних будівельних робіт сторонами були підписані відповідні довідки про вартість виконаних робіт, які містяться у матеріалах справи.

Вказані акти підписані повноважними представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками підприємств.

В свою чергу відповідачем оплачено роботи на загальну суму 646 528 грн. 87 коп., що підтверджується наступними виписками по рахунку позивача:

-Виписка по рахунку за 03.10.2014р. на суму 146 528 грн. 87 коп.;

-Виписка по рахунку за 27.11.2015р. на суму 500 000 грн. 00 коп.

Судом встановлено, що зобовязання з оплати вартості виконаних робіт за договором відповідачем не виконані в повному обсязі, вартість робіт у розмірі 1 405 533 грн. 14 коп. станом на час розгляду справи не сплачена.

Граничним строком оплати виконаних робіт, встановленим п.4.1.1. договору, за актом № 141 є 29.11.2014р., за актом № 163 є 29.12.2014р., за актом № 165 є 29.12.2014р., за актом № 176 є 02.01.2015р., за актом № 192 є 27.01.2015р.

Проаналізувавши укладений сторонами договір підряду №155-07/14 від 24.07.2014 року, суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором підряду, отже, правовідносини сторін підпадають під регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.

Статтею 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно із ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми узгоджуються з вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Посилання відповідача на необхідність підписання підсумкового акту приймання-передачі виконаних робіт, як на підставу для здійснення оплати за виконані роботи, не знайшло свого підтвердження у матеріалах справи. Так, договором підряду №155-07/14 від 24.07.2014 року у розділі 4 передбачено порядок здійснення розрахунків за договором, згідно якого розрахунок за виконані підрядні роботи здійснюється щомісячно на підставі підписаних актів приймання виконаних підрядних робіт, довідок про вартість виконаних підрядних робіт.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав у відповідача для ухилення від виконання свого обовязку за договором стосовно оплати робіт, як це визначено п. 4.1.1. договору, протягом 5 (пяти) з 90 (девяностого) календарного дня після підписання актів приймання виконаних підрядних робіт.

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається здійснення відповідачем розрахунку з позивачем впродовж вказаного строку, що призвело до порушення відповідачем зобовязання з оплати робіт як боржником, який прострочив виконання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором підряду №155-07/14 від 24.07.2014 року у сумі 1 405 533 грн. 14 коп. обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню.

Крім стягнення основної заборгованості позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 62 312 грн. 03 коп., оцінюючи правомірність нарахування яких суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на підставі вказаної норми закону нараховані та заявлені до стягнення 3% річних:

-за актом № 163 приймання виконаних робіт від 25.09.2014р. за період з 29.12.2014р. по 05.02.2016р. у сумі 4 865 грн. 56 коп.;

-за актом № 165 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2014р. від 25.09.2014р. за період з 29.12.2014р. по 05.02.2016р. у сумі 41 565 грн. 32 коп.;

-за актом № 176 приймання виконаних будівельних робіт за вересень-2 2014р. від 29.09.2014р. за період з 02.01.2015р. по 05.02.2016р. у сумі 3 950 грн. 97 коп.;

-за актом № 192 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2014р. від 24.10.2014р. за період з 27.01.2015р. по 05.02.2016р. у сумі 11 930 грн. 18 коп.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок є методологічно та арифметично невірним. Фактично розмір 3% річних складає 59 237 грн. 60 коп., у звязку з чим, позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню, а в частині стягнення 3% річних у сумі 3 074 грн. 43 коп. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивачем також відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України нараховані інфляційні втрати за прострочення оплати вартості робіт у розмірі 808 664 грн. 12 коп.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він є методологічно та арифметично невірним, оскільки в розрахунках позивача період нарахування не відповідає вимогам п.3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», відповідно до якого розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Крім того, індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Фактично розмір інфляційних втрат дорівнює 771 311 грн. 00 коп. на підставі чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а в частині стягнення 37 353 грн. 12 коп. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню на суму 348 205 грн. 32 коп., виходячи з 0,1% від вартості виконаних підрядних робіт за кожен день прострочення.

Оцінюючи правомірність нарахування якої суд зазначає наступне.

Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Аналогічні норми містяться в ст. 549 Цивільного кодексу України, згідно з якими штрафом/пенею визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема, в разі прострочення виконання.

Пунктом 9.11. договору передбачено, що в разі прострочення виконання замовником прийнятих на себе зобовязань, у відповідності з п. 4.1.1. договору, замовник сплачує підряднику неустойку в розмірі 0,1% від вартості виконаних підрядних робіт за кожен день прострочення, та, окрім того, відшкодовує всі збитки підрядника, завдані простроченням виконання замовником зобовязань по договору.

Разом з тим, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок позивача суд дійшов висновку, що він є арифметично не вірним, на підставі чого суд зробив власний розрахунок пені. Фактично розмір пені становить 346 299 грн. 79 коп., з огляду на вищевикладене позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а в частині стягнення 1 905 грн. 53 коп. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені було здійснено за допомогою програмного забезпечення «Ліга Закон».

Крім того, вирішуючи питання про вжиття заходів до забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Згідно ст.66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими повязується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобовязання після предявлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобовязанням. Однак, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Приписами ст.67 ГПК України передбачено вичерпний перелік засобів забезпечення позову, зокрема, серед інших заходів забезпечення позову, передбачено, що позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Оцінюючи доводи позивача щодо переведення відповідачем грошових коштів на інші фіктивні рахунки, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про вжиття заходів забезпечення позову, у звязку з тим, що вказані твердження не були підтверджені відповідними доказами. Доводи позивача не мають причинно-наслідкового зв'язку з умовою, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, позивачем не надано конкретних рахунків, на які необхідно накласти арешт. Накладання арешту на грошові кошти на всіх рахунках є недопустимим оскільки таким заходом може блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язане з предметом спору.

Вирішуючи питання про розподіл господарських витрат зі сплати судового збору, суд зазначає, що витрати зі сплати судового збору за вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись ст.ст. 525, 526, ч.1 ст. 530, ст.ст. 546, 549, 610, 612, 625, 629, 837 Цивільного кодексу України; ч. 1, 7 ст. 193, ч.1 ст. 230, ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 42-47, 33, 34, 43, 49, 66, 67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Центральна збагачувальна фабрика Курахівська (код ЄДРПОУ 33959754, місцезнаходження 85621, Донецька область, Марїнський район, село Вовчанка, вулиця Нагорна, будинок 1А) на користь Приватної компанії Дейта Експрес (код ЄДРПОУ 20325394, місцезнаходження 83001, Донецька область, місто Донецьк, площа Конституції, будинок 3) заборгованість за договором підряду №155-07/14 від 24.07.2014 року в сумі 1 405 533 грн. 14 коп., інфляційних втрат у сумі 771 311 грн. 00 коп., 3% річних у сумі 59 237 грн. 60 коп., пені у сумі 346 299 грн. 79 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 38 735 грн. 72 коп.

В задоволенні позову Приватної компанії Дейта Експрес в частині стягнення 3% річних у сумі 3 074 грн. 43 коп., інфляційних втрат у сумі 37 353 грн. 12 коп., пені у сумі 1 905 грн. 53 коп. відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 14.04.2016р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.04.2016р.

Суддя Ю.С. Мельниченко