Ухвала суду № 57339047, 20.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/5023/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/138/К/16 Скотар Р.Є.

Категорія - 26 (І) Суддя-доповідач - Барильська А.П.

УХВАЛА

Іменем України

20 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Барильської А.П.,

суддів - Ляховської І.Є., Михайлів Л.В.,

секретар - Петренко К.І.,

за участю: представника відповідача - Бершадської Людмили Станіславівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у м. Кривому Розі Дніпропетровської області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у м. Кривому Розі Дніпропетровської області про стягнення моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі - Відділення Фонду) про стягнення моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 02 січня 2005 року під час виконання трудових обов'язків слюсаря ремонтника в сортопрокатному цеху №1 Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») в результаті зривання одного з рим-болтів, підвіскою верхньої опори валка позивача вдарило на першому пальцю правої кисті, заподіявши йому травматичне відсічення першого пальця на рівні основної фаланги, у зв'язку із чим висновком МСЕК від 20.04.2005 року йому вперше встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 20% по трудовому каліцтву безстроково.

Позивач вважає, що у зв'язку з отриманою виробничою травмою, йому спричинено моральну шкоду, а тому просив суд стягнути на його користь з Відділення Фонду в рахунок відшкодування моральної шкоди 275000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково.

Стягнуто з Відділення Фонду на користь ОСОБА_5 у відшкодування моральної шкоди - 10000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнуто з Відділення Фонду на користь держави судовий збір у розмірі 487,20 грн. В решті позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача Відділення Фонду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким відмовити ОСОБА_5 у задоволенні його позовних вимог.

Зокрема, на думку апелянта, судом не враховано, що у рішенні Конституційного Суду України від 08.10.2008 року вказано, що право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду скасовано для всіх застрахованих громадян, незалежно від дати встановлення працездатності, однак положеннями ЦК України та КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу.

Також, представник Відділення Фонду посилається на те, що недопустимо застосовувати рішення Конституційного Суду України в частині дії на страхові випадки по різному. Застосовуючи аналогію, Відділення Фонду вважає, що і рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року повинно застосовуватись до осіб, які втратили працездатність з 01.04.2001 року по 08.10.2008 року, тобто до ухвалення цього рішення.

Крім того, представник відповідача вказує, що позивачем не доведено факту спричинення йому моральної шкоди висновками відповідних медичних установ.

На думку представника відповідача, судом також не враховано, що відповідно до ст.233 КЗпП України та роз'яснень викладених у п.16 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року №4, термін позовної давності у разі заподіяння працівникові моральної шкоди внаслідок небезпечних чи шкідливих умов праці, становить три місяці.

Апелянт вказує, що відповідно до ч.7,8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності 01.01.2015 року, передбачено, що відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежного від часу настання страхового випадку не є страховою виплатою, то відсутні підстави для покладення на Відділення Фонду обов'язку здійснювати таку виплату.

Так як Відділення Фонду є суб'єктом владних повноважень, тобто органом державної влади, який здійснює владні управлінські функції, то категорія справ є відповідачем є виступає суб'єкт владних повноважень повинна вирішуватись судами адміністративної юрисдикції.

Крім того, представник відповідача вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 з 01.04.1998 року по 26 грудня 2014 року працював у сортопрокатному цеху №1 ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» слюсарем-ремонтником 5 розряду. (а.с.6-9)

Під час виконання трудових обов'язків 02.01.2005 року о 13 год.00 хв. з ОСОБА_5 стався нещасний випадок, внаслідок якого останній отримав виробничу травму - травматичне відсічення першого пальця на рівні основної фаланги. (а.с.10)

Згідно з Акту форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві № 1 від 05.01.2005 року (а.с.12-13) та Акту форми Н-5 про розслідування нещасного випадку від 05.01.2005 року, вказаний нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом. Причиною нещасного випадку, що стався з ОСОБА_5, встановлено невиконання вимог інструкції з охорони праці; невиконання посадових обов'язків. Особи, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці ОСОБА_5 - слюсар-ремонтник, ОСОБА_6 - змінний майстер основної виробничої дільниці, ОСОБА_7 - начальник зміни сортопрокатного цеху №1. (а.с.10-11,12-13)

Висновком МСЕК від 20.04.2005 року (а.с.14) позивачу первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 20%, з 20 квітня 2005 року, безстроково.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_5 посилався на те, що у зв'язку з отриманою виробничою травмою та встановленням ступеня втрати професійної працездатності, йому спричинено моральну шкоду, яку має компенсувати відповідач.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 173 КЗпП України, ст. 21, 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманою ним на виробництві травмою.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Статтею ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.

Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року №229-IV), КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2012 року у справі № 6-26цс12, і в силу ст.214, 360-7 ЦПК Україну, яка має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Правова основа, економічний механізм та організаційна структура загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві та пов'язана з цим діяльність Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України регулюється, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1105-XIV завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть (ч. 1 ст. 14 Закону № 1105-XIV).

Відповідно до підп. «Е» п.1 ч.1 ст.21 Закону № 1105-XIV, у редакції від 31.03.2005 року, яка була чинна на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Частиною 3 ст. 28 цього Закону, у редакції від 31.03.2005 року, яка була чинна на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, зазначено, що при наявності факту спричинення моральної шкоди потерпілому проводиться страхова виплата за моральну шкоду.

У рішенні Конституційного Суду України №1-рп/2004 від 27.01.2004 року визначено, що в аспекті конституційного звернення положення ч.3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності. Зазначене положення не виключає обов'язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, в інших випадках, коли здійснення права застрахованих на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, має забезпечуватися Фондом на підставі статей 1, 5, 6, 13, 21 та частини третьої статті 28 цього Закону всім потерпілим, у тому числі в разі тимчасової, стійкої часткової чи повної втрати професійної працездатності.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року 20-рп/2008 (справа про страхові виплати) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22 лютого 2001 року N 2272-III, пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року N 717-V, якими внесено зміни до статей 1, 21, 28, 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV. У мотивувальній частині вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Зважаючи та те, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, а право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що так як позивачу первинно було встановлено втрату професійної працездатності - 20 квітня 2005 року, то він на підставі ст.21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції від 31.03.2005 року, яка була чинна на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому в результаті виробничої травми, за рахунок відповідача Відділення Фонду.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у рішенні Конституційного Суду України від 08.10.2008 року вказано, що право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду скасовано для всіх застрахованих громадян, незалежно від дати встановлення працездатності, однак положеннями ЦК України та КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу, оскільки вони зводяться до довільного тлумачення відповідачем вказаного рішення Конституційного Суду України.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача Відділення Фонду про те, що відповідно до ч.7,8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності 01.01.2015 року, передбачено, що відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежного від часу настання страхового випадку не є страховою виплатою, то відсутні підстави для покладення на Відділення Фонду обов'язку здійснювати таку виплату, колегія суддів не може взяти до уваги, виходячи з наступного.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині 1 статті 58 Конституції України.

До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що право на звернення з позовом у ОСОБА_5 виникло у 2005 році, а зміни до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» набрали чинності 01 січня 2015 року, тому положення ст.7,8 Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З цих же підстав, колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги представника Відділення Фонду про те, що рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року повинно застосовуватись до осіб, які втратили працездатність з 01.04.2001 року по 08.10.2008 року, тобто до ухвалення цього рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди ОСОБА_5, оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з отриманою виробничою травмою встановлений в судовому засіданні. Так, позивач зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, був змушений пройти курс лікування, переносить щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що наслідки отриманої на виробництві травми обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивачем не доведено факту спричинення йому моральної шкоди висновками відповідних медичних установ, колегія суддів відхиляє,так як матеріали справи містять докази щодо спричинення позивачеві ОСОБА_5 в результаті ушкодження здоров'я, моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, судом враховано характер отриманої ОСОБА_5 професійної травми, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, неможливість відновлення попереднього стану. Тому доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються вказаними висновками суду.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що так як Відділення Фонду є суб'єктом владних повноважень, тобто органом державної влади, який здійснює владні управлінські функції, то категорія справ є відповідачем є виступає суб'єкт владних повноважень повинна вирішуватись судами адміністративної юрисдикції, оскільки якщо орган державної влади (суб'єкт владних повноважень) бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору, то залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК України.

Ураховуючи положення статті 1 ЦПК України та статті 2 КАС України, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи (права на відшкодування моральної шкоди). У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права. (п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від №3 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ»)

Також, колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що судом також не враховано, що відповідно до ст.233 КЗпП України та роз'яснень, викладених у п.16 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року №4, термін позовної давності у разі заподіяння працівникові моральної шкоди внаслідок небезпечних чи шкідливих умов праці, становить три місяці, оскільки вони суперечать положенням п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, які встановлюють, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду на підставі ст.308 ЦПК України має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у м. Кривому Розі Дніпропетровської області відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: І.Є. Ляховська

Л.В. Михайлів