Рішення № 57339031, 18.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/73/16 Справа № 208/2612/14 Головуючий у 1 й інстанції - Івченко Т.П. Доповідач - Варенко О.П.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Варенко О.П.,

суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 січня 2011 року

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2010 року позивач звернувся з вищезазначеним позовом до відповідачів, в якому просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1/0817U8Д від 21.07.2008 року, в розмірі 81579,68 доларів США, звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаних предметів іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити відповідачів, які зареєстровані і проживають у зазначених об'єктах іпотеки зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України міста Дніпродзержинськ; стягнути з відповідачів судові витрати та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1700, 00 грн. судовий збір та 120,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 січня 2011 року позовні вимоги задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1/0817U8Д від 21.07.2008 року, в розмірі 81579,68 доларів США, яка згідно до курсу НБУ становить 646926 грн.87 коп., звернуто стягнення на:

* квартиру АДРЕСА_1, - предмет іпотеки за договором іпотеки № 17U8/1 від 21.07.2008 року, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством акціонерний банк «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням «ПриватБанку» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу;

* квартиру АДРЕСА_2, - предмет іпотеки за договором іпотеки № LRSE/1 від 21.07.2008 року шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством акціонерний банк «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі- продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витяту з Державного реєстру прав власності, а також наданням «ПриватБанку» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Виселено ОСОБА_2, з квартири АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України міста Дніпродзержинськ з зазначеної адреси.

Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України міста Дніпродзержинськ з зазначеної адреси.

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до неї.

Вислухавши представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог в оскаржуваній частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що боржником не виконано основне зобов'язання, а тому іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте колегія судів не може погодитись з таким висновком в повному обсязі з огляду на наступне.

Судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №1/0817U8Д від 21.07.2008 року (а.с.7-9), відповідно до якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 60000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 20.07.2018 року. Згідно п.1.4 договору, кредит надається на споживчі цілі.

ОСОБА_2 не виконала умови погашення кредиту згідно до умов договору, що підтверджено розрахунком заборгованості за кредитним договором, згідно до якого у зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним лювором, станом на 03.06.2010 року має заборгованість - 81579,68 доларів США., яка складається з наступного: 58742,55 доларів США - заборгованість за кредитом; 16116,74 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2805,62 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 31,53 долара США - штраф на фіксовану частину; 3883,25 долара США - штраф на процентну складову, яка згідно до курсу НБУ на час подачі позову становить 646926,87 гривень.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПриватБанк і відповідач ОСОБА_2 21.07.2008 року уклади договір іпотеки № 17U8/1, згідно з яким відповідач надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 14-16).

Відповідно до п.18.8.1. договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Згідно ст.39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Однак, заочне рішення суду першої інстанції в цій частині не відповідає вимогам діючого законодавства.

Як роз'яснюється у правовій позиції Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1205цс15, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам частини шостої статті 38, статті 39 Закону України «Про іпотеку» і положенням пункту 4 частини першої статті 215 Цивільного процесуального кодексу України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

За таких обставин, колегія судів приходить до висновку про необхідність зміни заочного рішення суду першої інстанції та викладення другого пункту другого абзацу резолютивної частини рішення в такій редакції: «* квартиру АДРЕСА_1 - предмет іпотеки за договором іпотеки № 17U8/1 від 21.07.2008 року шляхом проведення прилюдних торгів з ціною продажу предмета іпотеки встановленою на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна».

Згідно п.1 кредитного договору (а.с.10), Банк зобов'язався надати Позичальникові кредит у сумі 60000,00 доларів США.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше майно нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці, загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Виходячи з положень ст. 3 вказаного Закону він має тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини 1 статті 263 ЦК України).

Встановлений Законом мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року (справа № 6-46цс15).

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-482цс15, рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого пунктом 3 цього Закону.

Враховуючи викладене та те, що загальна площа спірної квартири складає 57,4 кв.м, вона є єдиним нерухомим житловим майном відповідача, придбана не за кредитні кошти, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом доповнення резолютивної частини рішення абзацем наступного змісту: «Виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочити до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року».

Згідно ч. 1, 3 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15, за змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109 та статті 1322 ЖК УРСР.

Згідно із ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, судового рішення, яке набрало законної сили (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою), свідоцтва про смерть.

Зняття з реєстрації місця проживання покладено на управління, відділи (сектори) Державної міграційної служби України (далі - ДМС ) в районах, районах у містах, містах обласного значення (територіальний підрозділ ДМС).

Таким чином, рішення суду про виселення і є остаточним рішенням, на підставі якого територіальний підрозділ ДМС зобов'язаний зняти відповідачів з реєстраційного обліку.

Оскільки виселення громадян з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам іншого постійного жилого приміщення, а позивач при зверненні до суду так під час розгляду справи в суді не зазначив інше житло, яке має бути надано заявнику апеляційної скарги одночасно з виселенням з квартири, є всі підстави для відмови у задоволенні позову про виселення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині виселення ОСОБА_2 та зняття її з реєстраційного обліку, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В решті оскаржуваної частини заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 січня 2011 року підлягає залишенню без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо правомірності звернення стягнення на предмет іпотеки при наявності заборгованості відповідача за кредитним договором.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, стягненню з ОСОБА_2 підлягає судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1827,00 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 січня 2011 року - змінити, викласти другий пункт другого абзацу резолютивної частини рішення в такій редакції: «* квартиру АДРЕСА_1 - предмет іпотеки за договором іпотеки № 17U8/1 від 21.07.2008 року шляхом проведення прилюдних торгів з ціною продажу предмета іпотеки встановленою на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна»; доповнити другий абзац резолютивної частини рішення третім пунктом наступного змісту: «Виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочити до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року».

Заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 січня 2011 року в частині:

виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України міста Дніпродзержинська з зазначеної адреси скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити Публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про виселення.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1827,00 грн. на рахунок судового збору: отримувач коштів - УДКСУ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37989274; банк отримувача - ГУДКСУ у Дніпропетровській області м.Дніпропетровська; код банку отримувача (МФО) - 805012; рахунок отримувача - 31218206780004; код класифікації доходів бюджету - 22030101, ЄДРПОУ суду 02891291.

В решті оскаржуваної частини заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 січня 2011 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: О.П.Варенко

Судді: В.С.Городнича

О.В.Лаченкова