Ухвала суду № 57337246, 20.04.2016, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Черняхович І.Е.

Суддя-доповідач:Жизневська А.В.

УХВАЛА

іменем України

"20" квітня 2016 р. Справа № 806/5353/15

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Жизневської А.В.

суддів: Котік Т.С.

Малахової Н.М.,

при секретарі Нероді І.В, ,

за участю представника Міністерства оборони України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "25" лютого 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від "25" лютого 2016 року позов задоволено. Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України щодо призначення ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності другої групи, отриманої внаслідок травми і захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби. Зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_3 про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності другої групи внаслідок травми і захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби - в порядку, передбаченому чинним законодавством. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу у сумі 1000,00 грн.

Апелянт в апеляційній скарзі просить скасувати вказану постанову та прийняти нову про відмову у задоволені позову.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що травми, контузія і захворювання ОСОБА_3, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби. Це підтверджено витягом із протоколу №2510 від 13.12.2012 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (а.с.19). В подальшому, позивачу із 29.12.2012 була встановлена ІІ група інвалідності, поранення, контузія, захворювання, так, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, що підтверджено довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії НОМЕР_1 від 06.02.2013 року (а.с. 22).

Суд першої інстанції встановив, що з метою вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням ІІ групи інвалідності, внаслідок травми і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, ОСОБА_3 звернувся до Черняхівського районного військового комісаріату з відповідною заявою та надав копії необхідних документів. В свою чергу Черняхівський РВК направив його документи до Житомирського ОМВК, а останній надіслав документи до Міністерства оборони України.

З листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 21.10.2015 №248/3/6/2833, адресованого Житомирському ОМВК вбачається, що після розгляду ним документів ОСОБА_3 не встановлено підстави для подання пропозиції Міністерству оборони України щодо призначення одноразової грошової допомоги (а.с.18). Документи ОСОБА_3 повернуті без реалізації.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має підстави для звернення за виплатою одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності другої групи з 28.04.2012 р., відповідно до "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 499. Тому відмова у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги є незаконною.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Так, відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі Закон № 2232-ХІІІ).

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20.12.1991 №2011- XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011- XII).

Суд першої інстанції вірно зазначив, що основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом № 2011-ХІІ. Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.

Згідно ст. 1 Закону № 2011- XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За приписами ст.ст.1,2 Закону № 2011- XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 2011- XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно частини 1 статті 16 Закону № 2011- XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною другою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відтак, право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону № 2011-ХІІ право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження. Тобто, застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії міститься у постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 р., справа № 21-446а14 та від 21.04.2015 р., справа № 21-135а15.

Згідно пункту 2 "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008, № 499 (далі - Порядок № 499 ), одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження.

Приписами п.7 Порядку № 499 встановлено, що керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку. Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що за результатами розгляду заяви позивача листом управління організаційного, соціального забезпечення та тарифікації Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 21.10.2015 за підписом начальника цього управління, йому через Житомирський ОВК було повідомлено про відсутність права на виплату вказаної допомоги.

В ході апеляційного розгляду представник відповідача не заперечував, що відповідь Департаменту фінансів МО України є не законною, оскільки цей структурний підрозділ не уповноважений вирішувати питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги, оскільки у Міністерстві оборони України рішення щодо призначення чи відмови у призначенні одноразової грошової допомоги приймає комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги. Це врегульовано Положенням про організацію в МО України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого МО України від 14.08.2014 №530 (а.сп.54-55). Відтак, один з підрозділів МО України перебрав на себе не свої повноваження, а тому суд першої інстанції правильно зазначив про протиправність відмови МО України.

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 року по справі №21-563-а-14 зазначено, що проаналізувавши положення редакції статті 16 Закону №2011- ХІІ суд, дійшов висновку, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Відповідно до ст. 244- 2 КАС України висновку щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При розгляді справи відповідачем не надано доказів правомірності своїх дій та прийнятого рішення щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги.

Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Належним підтвердженням витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги є договір про надання правової допомоги та документ, який свідчить про оплату послуг, оформленого у встановленому законом порядку (квитанція, платіжні доручення тощо).

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи долучено договір про надання юридичних послуг від 15.12.2015 № 15, укладений з ФОП ОСОБА_4

Згідно умов цього договору, ОСОБА_4 зобов'язується надати юридичні послуги щодо захисту інтересів ОСОБА_3, а позивач зобов'язується оплатити ці послуги.

Відповідно до долученого до матеріалів справи акта прийому-передачі наданих послуг позивачу надані послуги з надання юридичної консультації, роз'яснення законодавства (протягом 30 хв.) на суму 100 грн. та складання позовної заяви до суду ( протягом 4 год. 30 хв.) на суму 900 грн., а всього на суму 1000 грн., тобто розмір гонорару за одну годину не перевищує встановлений ст. 1 Закону № 4191 граничний розмір 487,20 грн.

Оплата послуг з надання правової допомоги підтверджено квитанцією до прибуткового касового ордера № 61 від 15.12.2015 року.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на користь позивача має бути стягнуто понесені судові витрати та витрати на правову допомогу.

Суд першої інстанції належним чином з'ясував обставини справи, надав їм відповідну правову оцінку та зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Посилання апелянта на не належність відповідача є безпідставними, оскільки позивач оскаржує саме неправомірну відмову МО України.

Постанову прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "25" лютого 2016 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.В. Жизневська

судді: Т.С. Котік

Н.М. Малахова

Повний текст cудового рішення виготовлено "20" квітня 2016 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 вул. Поліщука, 8,с. Щеніїв,Черняхівський район, Житомирська область,12344

3- відповідачу/відповідачам: Міністерство оборони України проспект Повітрофлотський , 6,м.Київ,03168

- ,