Рішення № 57331999, 20.04.2016, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№592/8972/15-ц

Провадження №2/592/212/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Сум в складі головуючого Костенко В.Г.

секретар Антуфьєва В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» про визнання правочинів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Позивач свої вимоги мотивує тим, що 11.03.2008 року був укладений договір споживчого кредиту №11312657000 на суму 25821 доларів США строком. Для забезпечення зобовязання укладений договір застави транспортного засобу від 11.03.2008 року №117353. 11.02.2009 року додатковою угодою до договору продовжено строк дії договору до 10.03.2016 року і змінено ануїтентний платіж. Позивач вважає кредитний договір таким, що не відповідає закону, оскільки укладений в іноземній валюті. Перед укладанням договору його не повідомлено сукупну вартість кредиту, не ознайомлено з методикою визначення валютного курсу. Тому позивач просив визнати недійсними кредитний договір і договір застави.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав в повному обсягу.

Представник відповідача заперечував та пояснив, що договір на момент укладання відповідав закону, його умови були зрозумілими. Окрім того вказав, що позивач був співробітником банку, йому відомі умови надання кредиту. Тому просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення учасників розгляду, які зявилися, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не обґрунтований і не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 11.03.2008 між АКІБ «УкрСиббанк», на час розгляду ПАТ «УкрСиббанк», та позивачем було укладено договір про споживчого кредиту №11312657000 з додатками №1 і №2 за умовами якого банк надав позивачу кредит на споживчі потреби в розмірі 25821 доларів США, строком до 11.03.2015 року зі сплатою під 16% річних.

У додатку №1 Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту, зазначені помісячно платежі з повернення кредиту, сплати відсотків, страхових платежів, загальна їх сума та сукупна вартість кредиту.

Додаток №2 ОСОБА_2 містить інформацію про тарифи банку, щодо розміру комісії.

11.02.2009 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору продовжено строк дії договору до 10.03.2016 року і змінено ануїтентний платіж та відсоткову ставку на 14%.

У договорі сторони дійшли згоди:

п. 10.13 Підписання даного Договору Позичальником свідчить про те, що:

- всі умови даного Договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього;

- перед підписанням даного Договору Позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином судом встановлено, що при укладанні кредитного договору сторони погодили умови договору, позивач ознайомлений і погоджується з договірними умовами споживчого кредитування.

З встановленого вбачається, що доводи позивача відносно того, що її було введено в оману ненаданням повної та достовірної інформації по кредиту.

Також встановлено, що з 28.10.1991 року АКІБ «УкрСиббанк», на час розгляду ПАТ «УкрСиббанк», мав відповідну банківську ліцензію і дозвіл на валютні операції./а.с.80-83/

З встановлених фактів вбачається, що спірні правовідносини є цивільними і врегульовані ст.ст. 203, 230, 638, 533, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 11, 15, 21, Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.1 ст. 638 та ст.1054 ЦК України істотними умовами кредитного договору є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір і порядок нарахування та виплати процентів, відповідальність сторін.

Із змісту оспорюваного кредитного договору вбачається, що вказані в ЦК України, умови договором передбачені і погоджені сторонами.

Відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. В іншому випадку правочин може бути визнаний судом недійсним.

Пункт 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним» №9 від 06.11.2009 року вказує на те, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Відповідно до п.3 ст.3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, позивач був вільним у виборі, як фінансової установи, так і валюти кредитування.

Як вбачається з оспорюваного договору, сторони на момент його укладення визначили грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті та досягли згоди по всіх істотних умовах договору.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» в Україні на момент укладання спірного договору дозволялося укладати кредитні договори в валюті, на що банкам надавалися відповідні ліцензії.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Відповідно до ч.6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом, вважає, що оспорюваний договір в своїх умовах свідомо порушує принцип рівності сторін договору, на шкоду споживача послуг, оскільки банк попри чисельні обов'язки покладені на позивача, взяв на себе лише обов'язок надання кредиту; при цьому при укладенні оспорюваного договору обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію та порушено право споживача на свободу вибору продукції, чим було порушено права.

Разом з цим, оскільки під час розгляду справи було встановлено, що відповідно до кредитного договору сторони погодили умови договору, позивач ознайомлений і погоджується з договірними умовами споживчого кредиту, а також що перед укладанням цього договору отримав від банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважає, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що відповідачем при укладенні кредитного договору були порушені зазначені права позивача на отримання повної та достовірної інформації щодо умов кредитування відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того позивачем не доведено, що при укладенні кредитного договору та під час строку дії кредитного договору дії відповідача містили ознаки нечесної підприємницької діяльності.

Відтак позивач не довів наявності підстав для визнання кредитного договору з судом недійсним, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову за необґрунтованістю.

Рішення суду може бути оскаржено до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Ковпаківський районний суд м. Сум шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення суду. Особою, яка була відсутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - в десятиденний строк з моменту отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складений 22.04.2016 року.

Суддя В.Г. Костенко