Ухвала суду № 57331880, 06.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1576/16

Головуючий у першій інстанції Грубіян Л. І.

Доповідач Фальчук В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - Фальчука В.П.,

суддів Кравця Ю.І., Таварткіладзе О.М.,

секретаря Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 травня 2015 року, в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

встановила:

19.02.2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг за договором позики у розмірі 40750 грн., 3% річних від вказаної суми за період часу з 01.01.2014 року по 01.01.2015 року у загальному розмірі 1326 грн. 32 коп., грошову інфляції своєчасно не повернутих коштів за період часу з 01.01.2014 року по 01.01.2015 року у розмірі 5244 грн. 52 коп., судові витрати у розмірі 473 грн. 20 коп. посилаючись на наступні обставини:

10.12.2013 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, за умовами якого він надав останній грошову позику у розмірі 40750 грн. із терміном повернення вказаної суми до 24.12.2013 року. У якості доказу укладеного договору ОСОБА_2 надала письмову розписку, в якій зазначила, що отримала від позивача вказану грошову суму, та зобов'язалася повернути позику у строк до 24.12.2013 року. Оскільки позика своєчасно повернута не була, позивач вимушений звернутися до суду з цим позовом.

В судовому засіданні заявою від 02.04.2015 року позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 1500 грн., які він поніс у зв'язку із розглядом цієї справи.

ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала у повному обсязі зазначивши, що 10.12.2013 року вона дійсно написала розписку позивачу про те, що вона отримала від нього за договором позики вказану грошову суму. Але фактично ці грошові кошти були перераховані на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРЕКТКОМЕРС ЕКСПОРТ», яке розташоване в с. Багате Ізмаїльського району Одеської області на вул. Леніна 5, у якому вона працювала головним бухгалтером.

Рішенням Ізмаїльського міськрайсуду Одеської області від 05.05.2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача грошовий борг за договором позики в розмірі 40750 грн., 3% річних за період часу з 01.01.2014 року по 01.01.2015 року у розмірі 1326 грн. 32 коп., грошову інфляцію своєчасно не повернутих коштів за період часу з 01.01.2014 року по 01.01.2015 року у розмірі 5244 грн. 52 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 473 грн. 20 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 1500 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі вказуючи, що наказом директора ТОВ «КОРЕКТКОМЕРС ЕКСПОРТ» їй було доручено отримати від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 40750 грн., та внести їх на рахунок товариства. Але під час зустрічі із позивачем у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанку» ОСОБА_3 повідомив її, що грошові кошти у розмірі 40750 грн. внесені ним особисто на рахунок ТОВ «КОРЕКТКОМЕРС ЕКСПОРТ». Тому правових підстав для стягнення з неї грошових коштів у розмірі 40750 грн. немає.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін вказуючи, що договір позики був укладений безпосередньо з ОСОБА_2, і їй же він передав грошові кошти у розмірі 40750 грн., на що отримав письмову розписку. Жодних відношень з ТОВ «КОРЕКТКОМЕРС ЕКСПОРТ» позивач не має, грошових коштів у розмірі 40750 грн. на рахунок товариства він не перераховував. Надані апелянтом докази вважає такими, що не відповідають дійсності, і є способом відповідача уникнути цивільної відповідальності за укладеним договором позики.

За правилами ч.1ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, що оскаржене, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні проводитися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав;

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що вони ґрунтуються на законі і доведені позивачем наданими доказами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошовий коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей - ч.2ст.1047 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2013 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого позикодавець надав позичальнику грошову суму у розмірі 40750 грн. на строк до 24.12.2013 року. У якості доказу укладеного договору позики ОСОБА_2 надала ОСОБА_3 письмову розписку, якою підтвердила умови цього договору та отримання нею грошових коштів у розмірі 40750 грн.

У визначений сторонами строк ОСОБА_2 не повернула ОСОБА_3 позику, у зв'язку із чим у нього виникло право вимагати від позичальника сплатити йому 3% річних від суми позики за прострочений період часу, а саме з 01.01.2014 року по 01.01.2015 року, та грошову інфляцію своєчасно не повернутих грошових коштів за вказаний період часу. В якості доказу заявлених позивачем вимог про стягнення вказаних грошових сум за договором позики є наданий ним розрахунок.

З урахуванням встановлених вище обставин, що мають значення для розгляду справи та вказаних вище норм матеріального права суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача не повернуту грошову позику у розмірі 40750 грн., а також 3% річних за період часу з 01.01.2014 року по 01.01.2015 року у розмірі 1326 грн. 32 коп., грошову інфляцію своєчасно не повернутих коштів за період часу з 01.01.2014 року по 01.01.2015 року у розмірі 5244 грн. 52 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 473 грн. 20 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 1500 грн..

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки висновків суду першої інстанції вони не спростовують, та не містять правових підстав, передбачених ст.309 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову.

Суд не приймає до уваги наказ, виданий директором ТОВ «КОРЕКТКОМЕРС ЕКСПОРТ», згідно якого ОСОБА_2 зобов'язана була отримати від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 40750 грн. для внесення їх на розрахунковий рахунок товариства, з метою оплати товару по зовнішньоекономічного контракту, оскільки доказів того, що цей наказ був виконаний ОСОБА_2 до суду не надано. Не приймається судом до уваги і платіжне доручення від 10.12.2013 року, яким на рахунок ТОВ «КОРЕКТКОМЕРС ЕКСПОРТ» перераховано 40740 грн., оскільки платником цих коштів, як вказано у платіжному дорученні є ОСОБА_4, а не ОСОБА_3. Отже доказів того, що договір позики був укладений не з ОСОБА_2, а ТОВ «КОРЕКТКОМЕРС ЕКСПОРТ» - апелянтом не надано.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Керуючись ч.1ст.303, п.1ч.1ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила;

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 травня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на протязі двадцяти днів, з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.П.Фальчук

О.М.Таварткіладзе

Ю.І.Кравець