Рішення № 57331675, 19.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/691/16

Головуючий у першій інстанції Кравчук Т. С.

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Сидоренко І.П., Погорєлової С.О.,

при секретарі: Колмакові В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення боргу та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в рівних частках на користь ОСОБА_2 заборгованість за Договором позики грошей від 07 лютого 2011 року у розмірі 122 199 гривень 30 копійок, а також судовий збір.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, вякій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2015 року та постановити нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

В свою чергу не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 подала до суду апеляційну скаргуу якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2015 року в частині стягнення з неї 61099,65 грн. змінити та відмовити позивачу у стягненні з неї заборгованості за договором позики від 07.02.2011 року.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає відхиленню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.213ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам в повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, відповідно обставин справи, 13 жовтня 2010 року між ОСОБА_2, в особі представника за довіреністю ОСОБА_7, та ОСОБА_5 було укладено договір позики грошей, відповідно до якого, ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_5 прийняв 168000 гривень, що на момент підписання договору становило 21000 дол. США, з зобов'язанням повернути грошові кошти у визначені договором розміри, строках і порядку, з урахуванням зміни курс валют на момент розрахунку.

Згідно п.13 договору позики від 13.10.2010 року, ОСОБА_5 діяв за згодою своєї дружини, ОСОБА_4 , що підтверджується заявою, посвідченою приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бураковою О.І. 13.10.2010 року за реєстр. №937.

Згідно з п.4 договору позики від 13.10.2010 року, сума позики передана на строк до 22.10.2010 року.

18 травня 2012 року ОСОБА_2, в особі представника ОСОБА_7, через приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Буракову О.І,, було передано заяву на адресу ОСОБА_5 з вимогою повернення позики за договором від 13.10.2010 року з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за час прострочення в строк до 01 червня 2012 року.

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 13.10.2010 року, суд першої інстанції виходив з того, що сплив строк позовної давності.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком , до якого суд прийшов шляхом невірного трактування п. 7 договору позики від 13.10.2010 року.

Так, згідно п. 7 договору позики від 13.10.2010 року, відповідачі після спливу строку повернення позики зобов'язані повернути позику протягом строку, встановленого вимогою позикодавця (позивач), але не пізніше ніж за 30 днів з дня одержання повідомлення, відправленого нотаріусом або врученим під розписку.

Відповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

18.05.2012 року ОСОБА_2 через приватного нотаріуса Буракову О.І. було направлено заяву на адресу ОСОБА_5 з вимогою повернення позики за договором позики від 13.10.2010 року з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за час прострочення в строк до 01 червня 2012 року.

В матеріалах справи містяться, надані позивачем докази відправлення нотаріусом боржникам письмової вимоги, щодо повернення боргу з урахуванням інфляції та 3% річних.

Таким чином, трирічний строк позовної давності за вказаним договором позики починається в червні 2012 року з моменту пред'явлення вимоги, та закінчувався в червні 2015 року.

З позовом до суду ОСОБА_2 звернулась в березні 2014 року, тобто в межах передбаченого строку.

Позивачем було заявлено вимогу про стягнення заборгованості за договорами позики з урахуванням встановлених індексів інфляції та 3 % річних, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Однак, суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про стягнення боргу за договором позики від 07.02.2011 року з урахуванням трьох відсотків річних в розмірі 122199,30 грн., відмовив в стягненні інфляційних витрат , посилаючись на те, що норми ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні, а в даному випадку грошове зобов'язання визначене сторонами договору в іноземній валюті - доларах США.

Такий висновок суду першої інстанції не кореспондується з матеріалами справи.

Частиною першої ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законодавством чітко встановлено обов'язок боржника повернути заборгованість за договором позики з урахуванням індексів інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно п. 1 договору позики від 13.10.2010 року чітко зазначено, що позикодавець ( ОСОБА_2) передала у власність, а позичальник ( ОСОБА_5) прийняв 168000 грн., що на момент підписання цього договору , за домовленістю сторін, в еквіваленті становить 21000 доларів.

Відповідно п. 1 договору позики від 07.02.2011 року зазначено, що позикодавець ( ОСОБА_2) передала у власність, а позичальник ( ОСОБА_5) прийняв 44500 грн., що на момент підписання цього договору , за домовленістю сторін, в еквіваленті становить 5500 доларів.

Тобто, вказаними договорами визначено, що зобов'язання виконується в національній валюті - гривні. Сума в доларах США визначена лише як еквівалент, а не як основна валюта зобов'язання.

Тому, оскільки апеляційний суд обмежений доводами апеляційної скарги, на користь позивача підлягає стягненню з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в рівних частках заборгованість за договором позики грошей від 13 жовтня 2010 року сума позики з урахуванням офіційного курсу НБУ в розмірі 467460 грн., інфляційні втрати в розмірі 99724,59грн. та три відсотків річних за час прострочення, у розмірі 22770,10 грн., а разом 589 954 (п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) гривні 69 копійок.

За договором позики грошей від 07.02.2011 року підлягає стягненню з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в рівних частках на користь ОСОБА_2 позика з урахуванням офіційного курсу НБУ в розмірі 122430 грн., інфляційні втрати в розмірі 22481,11 грн. та три відсотків річних за час прострочення, у розмірі 5307,96 грн., а разом 150219,07 грн.

Суд не може вийти за межі позовних вимог , тому, колегія суддів погоджується з вказаними розрахунками позивача , оскільки їх принцип є правильним.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 про необхідність стягнення моральної шкоди з ОСОБА_6 в сумі 260000 грн., то колегія вважає його неспроможним, а висновок суду першої інстанції в цій частині щодо відмови в задоволенні цих вимог через недоведеність, необґрунтованим, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, коли встановлена відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Договірними зобов'язаннями, що виникли між сторонами, можливість відшкодування моральної шкоди не передбачена, а норми ст. 1167 ЦК України, як і норми ст. 1166 ЦК України, підлягають застосуванню тільки до не договірних зобов'язань.

Отже колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції і в частині та відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди з наведених вище підстав.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_4, то вони спростовуються наданням нею особисто заяв від 13.10.2010 року та від 07.02.2011 року, які були посвідчені приватним нотаріусом Бураковою О.І. при укладанні договорів позики, в яких відповідач ОСОБА_4 зазначила, що названі договори позики укладаються в інтересах сім ї, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

За таких обставин, колегія приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2.

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2015 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення боргу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1) та ОСОБА_4 в рівних частках на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2) заборгованість за договором позики грошей від 13 жовтня 2010 року, з урахуванням встановлених індексів інфляції та трьох відсотків річних за час прострочення, у розмірі 589 954 (п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) гривні 69 копійок.

Стягнути з ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1) та ОСОБА_4 в рівних частках на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2) заборгованість за договором позики грошей від 07 лютого 2011 року, з урахуванням встановлених індексів інфляції та трьох відсотків річних за час прострочення, у розмірі 150 219 (сто п'ятдесят тисяч двісті дев'ятнадцять) гривень 07 копійки.

В решті заявлених позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: І.П. Сидоренко

С.О. Погорєлова