Рішення № 57331422, 20.04.2016, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/81/16-ц

Провадження № 2/515/276/16

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року м.Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Шевиріна А.О.,

за участю секретаря Чумаченко Д.М.,

представника позивача адвоката ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2 райради ОСОБА_3,

представника відповідача КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» - ОСОБА_4,

представника третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 районної ради Одеської області, комунального закладу «ОСОБА_2 центральна районна лікарня», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_2 районна державна адміністрація Одеської області, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

21 січня 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 районної ради (далі райрада) Одеської області, комунального закладу «ОСОБА_2 центральна районна лікарня» (далі КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ», лікарня, комунальний заклад), в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив поновити його на посаді головного лікаря КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» з 28 грудня 2015 року, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. В обґрунтування вимог зазначив, що з 28.07.2006 року та до свого звільнення безперервно працював на посаді головного лікаря комунального закладу. Зазначив також, що 23.12.2015року ОСОБА_2 райрадою за поданням ОСОБА_2 районної державної адміністрації (далі райдержадміністрація, РДА) Одеської області від 09.12.2015року було прийнято рішення №21-VII, яким роботу керівника лікарні визнано незадовільною та звільнено позивача з займаної посади, після чого 28.12.2015 року райрадою прийнято розпорядження №64/р-2015 щодо звільнення ОСОБА_6 Вказав, що на підставі згаданих документів 29.12.2015року комунальним закладом «ОСОБА_2 ЦРЛ» видано наказ №283-Р про звільнення позивача з 28.12.2015 року. Посилаючись на те, що підставою для звільнення ОСОБА_2 райрадою визначено п.1 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), а саме вчинення позивачем одноразового грубого порушення трудових обовязків, при цьому відповідачем не дотримано передбаченого трудовим законодавством порядку застосування цього виду дисциплінарного стягнення, не проведено розслідування обставин допущення порушення, не визначено, яку шкоду заподіяно, а також не вчинено всіх інших дій, передбачених ст.ст.147-149 КЗпП України, які мають передувати прийняттю рішення про звільнення, зазначаючи про те, що висновки та рекомендації депутатських комісій органу місцевого самоврядування, які було покладено в основу рішення райради, не підтверджуються жодними доказами, ОСОБА_6 вважав, що є підстави для його поновлення на роботі судом зі стягненням з комунального закладу середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 18.03.2016року до участі у справі залучено ОСОБА_2 районну державну адміністрацію Одеської області у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позові. Пояснив, що зі змісту подання ОСОБА_2 райдержадміністрації від 09.12.2015року та рішення ОСОБА_2 райради від 23.12.2015року є не зрозумілим, яке порушення третя особа та відповідач вважали грубим одноразовим, оскільки подання ОСОБА_2 РДА містить одночасне посилання з одного боку на неможливість працівників загальноосвітніх навчальних закладів району пройти обовязковий профілактичний контроль та з іншого - на цинічне представлення головним лікарем КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» як своїх власних результатів проведеної ОСОБА_2 центром первинної медико-санітарної допомоги роботи щодо імунізації дитячого населення. Зазначив також, що подання райдержадміністрації та рішення райради посилань на інші можливі порушення, на які посилався голова райради у письмових запереченнях, щодо порушення позивачем ОСОБА_7 України «Про засади запобігання і протидії корупції», відповідачами та третьою особою до початку судового розгляду справи взагалі не згадувалися та у жодному документі не відображалися.

Представник ОСОБА_2 районної ради Одеської області ОСОБА_8 в судовому засіданні, яке відбулося 01.03.2016року, позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні позову відмовити повністю. Надав письмові заперечення, зі змісту яких слідує, що рішення ОСОБА_2 райради від 23.12.2015року №21-VII про звільнення ОСОБА_6 було прийняте у звязку з порушенням ним вимог ОСОБА_7 України «Про засади запобігання і протидії корупції», постанови Кабінету Міністрів України від 04.09.2013року №706 «Питання запобігання та виявлення корупції», п.п.4,6 розпорядження голови ОСОБА_2 районної ради від 11.09.2014року №39/Р-2014 «Про затвердження Плану заходів щодо попередження та профілактики корупційних правопорушень у ОСОБА_2 районній раді», наказу головного лікаря лікарні від 20.11.2014року №198-Л «Про затвердження плану заходів щодо попередження та профілактики корупційних правопорушень в КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ», що полягало у неподанні головним лікарем до секретаріату райради звітів про виконання Плану заходів щодо попередження та профілактики корупційних правопорушень в КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» за IV квартал 2014 року, та за 2015 рік.

Представник ОСОБА_2 районної ради Одеської області ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. Пояснив, що згідно з чинним законодавством перебування на посаді головного лікаря комунального закладу «ОСОБА_2 ЦРЛ» можливе лише на підставі укладеного трудового договору (контракту). Зазначив, що 16.10.2015року ОСОБА_2 райрадою як власником комунального закладу було прийнято рішення про визнання посади керівника (головного лікаря) КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» такою, що підлягає переведенню на контрактну форму трудового договору, який має укладатися з ОСОБА_2 РДА, та 29.10.2015року ознайомлено ОСОБА_6 про зміну істотних умов праці й про можливість припинення трудового договору за п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України. Представник відповідача також зазначив, що колегіальним органом при ухваленні рішення від 23.12.2015року про звільнення ОСОБА_6 допущена помилка при формулюванні підстави звільнення за п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України, однак висловив думку, що суд не позбавлений можливості змінити формулювання причин звільнення та приведення його у відповідність з чинним законодавством про працю, вказавши вірну підставу для звільнення п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України, оскільки позивач фактично відмовився від укладення трудового договору на підставі згаданого рішення райради від 16.10.2015року, про що свідчить затягування ним часу при ознайомленні зі зміненими умовами праці та оскарження рішення райради до адміністративного суду.

Представник комунального закладу «ОСОБА_2 ЦРЛ» в судовому засіданні позов не визнала та просила у ньому відмовити. Пояснила, що наказ про звільнення позивача від 29.12.2015року видавався лікарнею на підставі ухвалених рішень та розпорядження ОСОБА_2 райради, при цьому сам наказ було сформульовано не коректно та в подальшому змінено, оскільки комунальний заклад не мав права звільнювати ОСОБА_6, тому що ці повноваження згідно зі статутом лікарні належать виключно райраді.

В судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_2 райдержадміністрації позов не визнав, та просив у ньому відмовити. Зазначив, що у третьої особи були підстави внести подання від 09.12.2015року про звільнення ОСОБА_6 з посади головного лікаря, оскільки до третьої особи надходили непоодинокі скарги на позивача з приводу його діяльності на займаній посаді та ефективності управління лікарнею.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову з таких підстав.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням ОСОБА_2 районної ради Одеської області від 28.07.2006року №20-V ОСОБА_6 затверджено на посаді головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної лікарні, а також затверджено посадову інструкцію позивача. В подальшому ОСОБА_2 центральну районну лікарню власником перетворено на комунальний заклад «ОСОБА_2 центральна районна лікарня», при цьому ОСОБА_6 продовжував обіймати посаду головного лікаря (т.1, а.с.а.с.6, 17-28, 29-35).

З матеріалів справи вбачається, що головою ОСОБА_2 районної державної адміністрації внесено подання ОСОБА_2 районній раді від 09.12.2015року №01-15/3259 з пропозицією розглянути на черговому засіданні сесії райради питання щодо звільнення з займаної посади головного лікаря КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» ОСОБА_6 Зі змісту подання слідує, що підставою для його внесення є лист начальника відділу освіти ОСОБА_2 районної державної адміністрації від 11.11.2015року №1652 щодо неможливості проходження 18 працівниками загальноосвітніх навчальних закладів району обовязкового профілактичного медичного огляду у звязку з заборгованістю комунального закладу перед ОСОБА_2 міжрайонним відділом лабораторних досліджень ДУ «Одеський лабораторний центр Держсанепідемслужби України», а також доповідна записка головного лікаря ОСОБА_2 центру первинної медико-санітарної допомоги від 11.11.2015року №1199 про те, що всі результати проведеної роботи цього Центру щодо імунізації дитячого населення проти поліомієліту (організаційної, санітарно-освітньої, безпосередня імунізація) цинічно представлені головним лікарем КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» як свої власні (т.1, а.с.114).

Судом також встановлено, що на підставі вказаного подання голови ОСОБА_2 райдержадміністрації 18.12.2015року проведено засідання постійної комісії райради з питань соціального захисту населення та охорони здоровя, яка вирішила визнати роботу керівника лікарні ОСОБА_6 незадовільною та звільнити його з посади головного лікаря (т.1, а.с.а.с.8, 9).

З матеріалів справи вбачається та визнається сторонами, що ОСОБА_6 у період з 21.12.2015року до 27.12.2015року включно перебував на лікарняному (т.1 а.с.15).

З витягу з протоколу спільного засідання постійних комісії ОСОБА_2 районної ради VII скликання від 21.12.2015року вбачається, що за результатами обговорення згаданого подання голови ОСОБА_2 РДА, за відсутності позивача на цьому засіданні, депутатами прийнято рішення про винесення питання про звільнення ОСОБА_6 з посади головного лікаря КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» на 3-ю сесію районної ради 23 грудня 2015 року (т.1 а.с.а.с.10, 11).

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 районною радою Одеської області 23.12.2015року з посиланням на норми законодавства про місцеве самоврядування, охорону здоровя та норми трудового законодавства, а саме на п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України, прийнято рішення №21-VII, яким, крім іншого, визнано роботу керівника КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» незадовільною та звільнено ОСОБА_6 з займаної посади й визначено перший робочий день після виходу позивача з лікарняного датою його звільнення (т.1 а.с.7).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України та відповідно до зазначеного рішення райради від 23.12.2015 року ОСОБА_2 районною радою прийнято розпорядження від 28.12.2015року №64/Р-2015 року, яким ОСОБА_6 визнано звільненим з посади головного лікаря КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» з 28.12.2015року (т.1, а.с.13).

Судом також встановлено, що комунальним закладом «ОСОБА_2 ЦРЛ» на підставі вказаних рішення та розпорядження ОСОБА_2 райради видано наказ від 29.12.2015року №283-Р, яким ОСОБА_6 звільнено з посади головного лікаря з 28.12.2015року на підставі п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України та доручено бухгалтерії лікарні виплатити компенсацію за невикористані відпустки (т.1 а.с.14).

Зі змісту наказу КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» від 19.02.2016року слідує, що згаданий наказ комунального закладу від 29.12.2015року №283-Р викладено у новій редакції та постановлено вважати таким, що втратив чинність (т.2, а.с.а.с.59, 60).

Вирішуючи спір, що виник між сторонам з трудових правовідносин, суд виходить з такого.

Згідно з п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний, зокрема, у випадку одноразового грубого порушення трудових обовязків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу.

За змістом п.2 ч.1 ст.147 КЗпП України звільнення є одним із заходів стягнення, що застосовується до працівника за порушення трудової дисципліни.

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника (ч.1 ст.147-1 КЗпП).

Відповідно до ч.1 ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (ч.2 ст.148 КЗпП).

Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено статтею 149 КЗпП України.

Так, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, при цьому за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган, в силу ч.3 ст.149 КЗпП України, повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

В судовому засіданні встановлено, що на позивача як на головного лікаря КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» покладені низка трудових обовязків, що викладені у розділі 2 відповідної посадової інструкції, затвердженої 31.07.2006 року в.о. голови ОСОБА_2 РДА ОСОБА_9 (т.1, а.с.а.с.29-35).

Відповідно до п.п.1.1, 1.4 Статуту КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ», затвердженого рішенням сесії ОСОБА_2 районної ради Одеської області від 11.10.2013року №413-VI, засновником лікарні є ОСОБА_2 райрада, при цьому комунальний заклад підзвітний та підконтрольний в організаційно-методичній діяльності та лікувально-профілактичній роботі ОСОБА_2 райдержадміністрації, а також управлінню охорони здоровя Одеської обласної державної адміністрації (т.1, а.с.а.с.17-28).

За змістом п.6.2 Статуту до виключної компетенції ОСОБА_2 райради належить прийняття рішення за поданням ОСОБА_2 РДА щодо звільнення головного лікаря КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ».

З наведеного слідує, що прийняттю рішення щодо звільнення головного лікаря КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» має передувати вчинення ОСОБА_2 райрадою або уповноваженим нею органом певних дій, повязаних із розслідуванням факту виявленого порушення трудової дисципліни, зокрема, отримання від особи, до якої застосовується стягнення, письмових пояснень, встановлення тяжкості вчиненого нею проступку, визначення розміру заподіяної шкоди та встановлення обставин, за яких вчинено проступок.

Між тим, ОСОБА_2 РДА як органом, який ініціював процедуру звільнення ОСОБА_6 шляхом внесення відповідного подання від 09.12.2015року, та ОСОБА_2 райрадою, як субєктом прийняття рішення про звільнення позивача з займаної посади, жодних з передбачених трудовим законодавством дій, направлених на встановлення характеру допущеного головним лікарем порушення трудових обовязків та необхідних для застосування дисциплінарного стягнення (відібрання письмових пояснень, встановлення тяжкості вчиненого проступку, визначення розміру заподіяної шкоди, тощо), не здійснено.

Більш того, зі змісту подання голови ОСОБА_2 РДА від 09.12.2015 року не вбачається, яке саме порушення вважалося головою райдержадміністрації грубим одноразовим та слугувало підставою ініціювання звільнення позивача з посади головного лікаря КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» (непроходження працівниками загальноосвітніх закладів району обовязкового профілактичного огляду у звязку із заборгованістю лікарні перед ОСОБА_2 міжрайонним відділом лабораторних досліджень чи цинічне представлення ОСОБА_6 результатів роботи, проведеної ОСОБА_2 центром первинної медико-санітарної допомоги щодо імунізації дитячого населення проти поліомієліту).

У цьому звязку слід зазначити, що до матеріалів справи долучені листи головного лікаря КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» від 18.11.2015року №2297 та від 18.11.2015 року №2296 на імя начальника відділу освіти ОСОБА_2 РДА та начальника ОСОБА_2 міжрайонного управління Держсанепідслужби в Одеській області, в яких наведено кількість осіб, які станом на 09.11.2015року не пройшли обовязковий медичний огляд та висловлено прохання відсторонити таких працівників від роботи, а також доповідна записка голови оглядової комісії лікарні ОСОБА_10 від 27.11.2015року, в якій зазначено причини непроходження працівниками освіти медичного огляду (неподання відділом освіти ОСОБА_2 РДА уточнених списків, неявка осіб, тощо) та вказано, що після уточнення списків відділом освіти огляд пройдено усіма особами, що були в них включені (т.1, а.с.а.с.141-146).

В матеріалах справи також містяться листи головного лікаря КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» від 16.11.2015року №2259 на імя голови ОСОБА_2 РДА щодо порядку фінансування медичних оглядів працівників освіти району, а також листи заввідділу ОСОБА_2 міжрайонного відділу лабораторних досліджень від 19.11.2015 року №08/1221 та 02-24/1224 на імя позивача щодо порядку проходження працівниками бюджетних установ медогляду та його фінансування, зі змісту яких неможливо дійти висновку про винність ОСОБА_6 у несвоєчасному проведенні медичного огляду. Між тим, зі змісту вказаного службового листування вбачається, що керівником лікарні вчинялися дії, направлені на забезпечення проходження особами медичного огляду та отримання необхідного для цього фінансування (т.1 а.с.а.с.147-149, т.2 а.с.а.с.55, 56).

У цьому контексті слід зауважити, що будь-якої оцінки наведеній інформації, так само як і зазначення підстав для висновку про винність ОСОБА_6 за незабезпечення вчасного проведення медичного огляду з посиланнями на конкретні пункти його посадової інструкції, подання голови ОСОБА_2 РДА від 09.12.2015 року також не містить.

Суд, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обовязків грубим, виходить з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обовязків. При цьому суд встановлює не тільки факт невиконання працівником обовязку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обовязку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановлює вину працівника та наявність причинного звязку між невиконанням працівником трудових обовязків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Зазначене узгоджується з обовязковим для врахування висновком Верховного Суду України (далі ВСУ), викладеним у постанові ВСУ від 21.05.2014 року у справі №6-33цс14.

Суд зазначає, що в матеріалах справи містяться звернення протягом 2015-2016 років члена громадської ради при ОСОБА_2 райдержадміністрації ОСОБА_11, направлені депутатам ОСОБА_2 райради, президенту громадської організації «Наукова організація «ОСОБА_11 з проблем безпеки життєдіяльності», керівнику Білгород-Дністровської місцевої прокуратури, голові ОСОБА_2 РДА, начальнику відділу ОСОБА_2 відділення поліції, а також звернень члена громадської ради при ОСОБА_2 РДА ОСОБА_12 від 21.06.2014року та депутата ОСОБА_2 райради ОСОБА_13 від 20.06.2014року до Міністерства охорони здоровя України, в яких заявники вказують на вчинення головним лікарем КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» кримінальних правопорушень, на його невідповідність займаній посаді, допущення фінансових махінацій з бюджетними коштами, порушення процедури проходження інтернатури лікарями в комунальному закладі, введення в штат лікарні непередбачених законом посад, порушення антимонопольного законодавства, здійсненні корупційної діяльності, а також на інші порушення, вчинені позивачем за час його перебування на займаній посаді (т.1.а.с.а.с.89-93, 97, 111-113, 115, 116, т.2 а.с.21-34, 40-48, 51, 52).

Однак, на думку суду, зазначені письмові документи не є належними доказами у розумінні ч.1 ст.58 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування, а саме допущення позивачем грубого одноразового порушення трудових обовязків у листопаді 2015 року. У цьому звязку слід зауважити, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що викладені у зверненнях факти були встановлені відповідними органами, до яких зверталися заявники.

Більш того, з наданого представником ОСОБА_2 райради копії рішення Адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.12.2012року №149-рш вбачається, що відповідним органом АМК встановлено порушення ОСОБА_7 України «Про захист економічної конкуренції» саме відповідачем ОСОБА_2 райрадою Одеської області, а не позивачем (т.2, а.с.а.с.36-38).

Крім того, до матеріалів справи долучено копії акта ревізії від 10.09.2014року №041-11/166 фінансово-господарської діяльності лікарні за період з 01.01.2012року по 01.07.2014року, проведеної Держфінінспекцією в Одеській області, вимоги про усунення порушень, виявлених ревізією, від 23.09.2014року №15-041-23-14/9030 з попередженням про неналежне виконання бюджетного законодавства, а також копію довідки від 21.01.2016року №1 за результатами комплексної перевірки стану правової роботи та систематизації законодавства в лікарні за період з 01.01.2010року по 28.12.2015року, проведеної робочою групою КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» (т.1 а.с.а.с.176-255, т.2 а.с.а.с.2-11).

Наведені матеріали справи свідчать про допущення ОСОБА_6 порушень бюджетного законодавства під час перебування на посаді головного лікаря у період з 01.01.2012 року до 01.07.2014року, а також про наявність ознак допущених позивачем інших порушень трудових обовязків, визначених у розділі 2 Посадової інструкції головного лікаря, проте суд вважає, що вказані письмові документи є також, в силу ч.1 ст.58 ЦПК України, неналежними доказами, оскільки не повязані з предметом доказування у справі. Суд також зауважує, що власник комунального закладу, який був обізнаний у 2014 році з допущеними ОСОБА_6 порушеннями бюджетного законодавства, виявленими під час ревізії органом Держфінінспекції, жодних дій для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відповідно до встановленого порядку та у передбачений законом строк не вчинив.

Суд вважає неспроможними посилання відповідача ОСОБА_2 райради у своїх письмових запереченнях на допущення ОСОБА_6 порушень антикорупційного законодавства (незабезпечення подання звітів про стан виконання Плану заходів щодо попередження та профілактики корупційних правопорушень) як на підставу для його звільнення, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що з вказаними обставинами ОСОБА_2 РДА та ОСОБА_2 райрада повязували звільнення головного лікаря комунального закладу.

Крім того, заслуговують на критичну оцінку доводи представника ОСОБА_2 райради про можливість зміни судом формулювання звільнення ОСОБА_6 з п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України на п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України через його відмову укласти контракт з райдержадміністрацією, оскільки, по-перше, питання щодо законності перебування позивача на посаді головного лікаря у звязку з відсутністю трудового договору не є предметом розгляду цієї справи, по-друге, власник та орган, що ініціював звільнення ОСОБА_6, повязували його звільнення саме з незабезпеченням позивачем проходження медогляду працівниками освіти та цинічним присвоюванням результатів роботи іншого медичного закладу, що унеможливлює надання цим обставинам юридичної кваліфікації за п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України (відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці), та, по-третє, в матеріалах справи міститься письмова згода ОСОБА_6 на укладення контракту з ОСОБА_2 РДА від 01.12.2015року, і ця згода отримана ОСОБА_2 райрадою до ухвалення рішення про звільнення 23.12.2015року, що спростовує твердження представника райради про відмову позивача укласти трудовий договір з третьою особою (т.1 а.с.173).

Посилання представника ОСОБА_2 райради на те, що факт звернення позивача в листопаді 2015 року до суду в порядку адміністративного судочинства з позовом про визнання незаконним рішення райради, яким посаду головного лікаря КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» визнано посадою, що підлягає переведенню на контрактну форму трудового договору, вказує на відмову позивача укласти трудовий договір, суд вважає неспроможними, оскільки, звернення ОСОБА_6 до суду не спростовує надання ним в подальшому згоди на укладення контракту. Крім того, зі змісту постанови Одеського окружного адміністративного суду від 24.12.2015року у справі №815/6687/15 слідує, що ОСОБА_6, звернувся до суду з позовом про скасування рішення ОСОБА_2 райради лише в частині визначення строку укладення трудового договору, що свідчить не про його відмову від укладення трудового договору, а лише про реалізацію ОСОБА_6 конституційного права на звернення до адміністративного суду за захистом своїх інтересів.

За змістом ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 2 ст.235 КЗпП України, крім іншого, встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до ч.1 ст.27 ОСОБА_7 України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995року №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 5 цього Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п.8 Порядку).

В судовому засіданні встановлено та не заперечувалося сторонами, що середня заробітна плата ОСОБА_6 за один день на посаді головного лікаря КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» за два місяці (жовтень та листопад 2015 року), що передували звільненню, складає 405грн.92коп. (т.1 а.с.83).

З огляду на викладене, з урахуванням того, що ОСОБА_2 РДА внесено подання про звільнення ОСОБА_1 без належних для того підстав, при цьому власником комунального закладу звільнено позивача на підставі п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України з порушенням установленого законом порядку, а саме не визначено, за яке грубе одноразове порушення позивач підлягає звільненню, не встановлено всіх обставин порушення, не вчинено дій для отримання від ОСОБА_6 письмових пояснень з приводу допущеного ним порушення, а також не встановлено його наслідків й розміру заподіяної позивачем шкоди, не зясовано ступеню вини позивача у допущенні порушення, суд вважає, що є підстави для поновлення ОСОБА_6 на попередній роботі та стягнення з КЗ «ОСОБА_2 ЦРЛ» середнього заробітку у розмірі 31661грн.76коп. за час вимушеного прогулу з 29.12.2015 року до 19.04.2016року включно (78 х 405,92).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи.

Частиною 1 ст. 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він, відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Беручи до уваги те, що згідно з п.1 ч.1 ст.5 ОСОБА_7 України «Про судовий збір» ОСОБА_6 звільнено від сплати судового збору, судовий збір за подання до суду позову немайнового характеру у розмірі 551грн.20коп. підлягає стягненню з відповідачів на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,10,11,14, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 367 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 районної ради Одеської області, комунального закладу «ОСОБА_2 центральна районна лікарня», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_2 районна державна адміністрація Одеської області, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити повністю.

Поновити ОСОБА_6 на посаді головного лікаря комунального закладу «ОСОБА_2 центральна районна лікарня» з 28 грудня 2015 року.

Стягнути з комунального закладу «ОСОБА_2 центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 31661 (тридцяти однієї тисячі шестисот шістдесяти однієї) гривні 76 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_6 та стягнення заробітної плати за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 районної ради Одеської області судовий збір у розмірі 275 (двохсот сімдесяти пяти) гривень 60 коп. в дохід держави.

Стягнути з комунального закладу «ОСОБА_2 центральна районна лікарня» судовий збір у розмірі 275 (двохсот сімдесяти пяти) гривень 60 коп. в дохід держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Одеської області через Татарбунарський районний суд Одеської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: