Ухвала суду № 57329630, 19.04.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 125/2629/15-ц Провадження № 22-ц/772/1564/2016Головуючий в суді першої інстанції Хитрук В. М.Категорія 54Доповідач Іващук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючогоІващука В.А.,суддів:Голоти Л.О., Матківської М.В., при секретаріКирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» (далі - ДП «УКРСПИРТ») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою ДП «УКРСПИРТ» на рішення Барського районного суду Вінницької області від 14 березня 2016 року,

у с т а н о в и л а :

із зазначеним позовом ОСОБА_6 звернувся в суд 30 листопада 2015 року.

Зазначав, що згідно з наказом № 160-к від 3 липня 2015 року його звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Трудову книжку йому видали 12 листопада 2015 року. Звільнення з роботи є незаконним, оскільки його не було повідомлено про майбутнє звільнення із займаної посади у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників, не було додержано роботодавцем норм законодавства щодо переважного права залишення на роботі в порядку ст. 49-2 КЗпП України, не було запропоновано іншу роботу, не було завчасно попереджено профспілку про заплановані вивільнення працівників. Просив поновити його на посаді начальника відділу контролю за виробництвом і обігом спирту управляння контролю за виробництвом і обігом спирту ДП «Укрспирт» та стягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 14 березня 2016 року позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_6 на посаді начальника відділу контролю за виробництвом і обігом спирту управляння контролю за виробництвом і обігом спирту Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» з 03 липня 2015 року.

Стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» в користь ОСОБА_6 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 93980 (дев'яносто три тисячі дев'ятсот вісімдесят) грн. 44 коп. (за вирахуванням сум податку та інших обов'язкових платежів).

Стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на користь держави судовий збір у сумі 1102 грн. 40 коп.

Ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 17 березня 2016 року виправлено допущену у рішенні описку, а саме в частині правильного найменування посади, яку займав ОСОБА_6 та з якої звільнений - начальника відділу контролю за виробництвом і обігом спирту Державного підприємства спиртової та лікеро - горілчаної промисловості «Укрспирт».

У апеляційній скарзі, ДП «УКРСПИРТ», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову повністю.

Представник позивача заперечував доводи апеляційної скарги через їх безпідставність та просив апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін. Зокрема, представником позивача у письмових запереченнях проти доводів апеляційної скарги наведено факт, що відповідач 24 березня 2016 року поновив ОСОБА_6 на роботі згідно з цим рішенням суду, у якому не було допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі. Проте, після цього позивачу було запропоновано звільнитись добровільно, інакше його звільнять через інші причину. Внаслідок такого тиску адміністрації позивач звільнився з роботи з 25 березня 2015 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення останньої виходячи із наступного.

У відповідності до положень статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Із оскаржуваного рішення суду вбачається, що таке рішення є по суті правильним і справедливим, а тому скасованим бути не може.

Судом першої інстанції встановлено і не заперечувалось сторонами, що наказом генерального директора ДП «Укрспирт» № 05-к від 12.01.2011 року ОСОБА_6 був прийнятий на роботу в Державне підприємство спиртової та лікеро горілчаної промисловості «Укрспирт» на посаду провідного інженера аналітичного відділу управління по контролю за виробництвом та обігом спирту, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

Наказом № 160-к від 3 липня 2015 року ОСОБА_7 звільнено з роботи з посади начальника відділу контролю за виробництвом і обігом спирту управляння контролю за виробництвом і обігом спирту, у зв'язку із скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

13 лютого 2015 Міністерство аграрної політики та продовольства України (уповноважений орган управління) з метою зменшення адміністративних витрат звернулося до керівника ДП «Укрспирт» з листом № 37-32-3-13/1976 від року щодо проведення оптимізації кадрів ДП «Укрспирт» шляхом їх скорочення.

5 березня 2015 року на виконання вказаного вище листа ДП «Укрспирт» видало наказ № 95 «Про внесення змін до штатного розпису», внаслідок чого посада начальника відділу контролю за виробництвом і обігом спирту управляння контролю за виробництвом і обігом спирту ДП «Укрспирт», яку обіймав позивач, скорочена.

Встановлено, що внаслідок затвердження нового штатного розпису кількість працюючих в апараті підприємства була зменшена з 195 чоловік до 125 працюючих.

Наказом ДП "Укрспирт" від 20.05.2015 року №197 затверджено нову редакцію штатного розпису, згідно якого з 1 червня 2015 року штат працівників становив 134 працівника, а згідно наказу ДП "Укрспирт" від 29 травня 2015 року №213 штат працівників встановлено в кількості 127 працівників.

5 червня 2015 на виконання вимог ст. 43 КЗПП України ДП «Укрспирт» звернулося до Голови профспілкового комітету апарату Підприємства з поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_6 що підтверджується листом №01-2-1/173 від 05.06.2015.

З протоколу засідання профспілкового комітету ДП «Укрспирт» № 260 від 22.06.2015 року вбачається, що рішення про надання згоди на звільнення ОСОБА_6 не приймалося. Прийнято рішення про звернення до адміністрації з проханням надати копію рішення по заяві ОСОБА_6 про звільнення за угодою сторін.

Задовольняючи позов та поновлюючи на роботі ОСОБА_6 з 3 липня 2015 року, стягуючи на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 93980 грн. 44 коп., суд виходив із того, як це вбачається із змісту рішення суду, що право ОСОБА_6 при його звільненні з роботи відповідачем ДП «Укрспирт» порушено, а тому підлягає судовому захисту, оскільки у порушення вимог трудового законодавства відповідач персонально не пізніше ніж за два місяці не попередив ОСОБА_6 про наступне вивільнення та не розглянув питання про можливість переважного прав на залишення на роботі, як того вимагають положення частин 1, 2 статті 49-2 КЗпП України, не запропоновано разом із попередженням про звільнення іншої роботи на цьому ж підприємстві, згідно вимог частини 2 вказаної статті цього Кодексу, не отримано попередньої згоди профспілкової організації підприємства на звільнення ОСОБА_6, як того вимагає положення статті 43 КЗпП України, а також у порушення вимог статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» роботодавець не повідомив завчасно первинну профспілкову організацію про наступні звільнення.

Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і вирішуючи цей спір суд правильно застосував норми матеріального права до встановлених судом правовідносин.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду. У апеляційній скарзі не наведено доводів про порушення судом норм матеріального і процесуального права, які дають підстави для скасування чи зміни судового рішення.

Не можна погодитись з доводами апеляційної скарги про необґрунтованість висновку суду щодо невиконання ДП «УКРСПИРТ» положень частин 1 та 2 статті 49-2 КЗпП України при звільненні ОСОБА_6

При цьому посилання у апеляційній скарзі на відсутність у законодавстві механізму щодо Персонального повідомлення працівника про його скорочення не є тією правовою підставою, на підставі якої роботодавець може не виконувати зазначені вимоги закону про персональне попередження працівника про наступне вивільнення.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Спосіб попередження ОСОБА_6 про наступне вивільнення з роботи, на який посилається відповідач, є формальним, а не реальним виконанням закону. За будь яких обставин виконання роботодавцем вимог закону про персональне попередження працівника не пізніше ніж за два місяці про наступне вивільнення не може бути формальним, оскільки така формальність призводить до незаконного позбавлення працівника права на працю. Отже доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Те саме стосується також і виконання відповідачем вимог закону про переважне право залишення ОСОБА_6 на роботі, оскільки, як вбачається із матеріалів справи та встановлених обставин, відповідач взагалі не вирішував питання щодо можливості залишення на роботі ОСОБА_6 відповідно до вказаного положення закону, при цьому пославшись на відсутність іншої роботи для нього та відсутність у нього переваг перед іншими. Такі дії роботодавця не можна вважати такими, що направлені на виконання вимог Закону щодо перевірки переважного права позивача на залишення його на роботі, такі дії є формальним виконанням вимог закону, а отже звільнення ОСОБА_6 з роботи не можна вважати законним.

З цих самих підстав не можна вважати обґрунтованими й доводи апеляційної скарги про безпідставність висновків суду щодо недотримання роботодавцем вимог частини 3 статті 49-2 КЗпП України, а саме щодо пропозиції власником або уповноваженим ним органом іншої роботи позивачу на цьому ж підприємстві.

Безпідставним є також посилання у апеляційній скарзі на те, що на підприємстві фактично відбулась ліквідація цілого управління, через що положення статті 42 КЗпП України, на думку відповідача, не можуть застосовуватись.

Такі доводи спростовуються матеріалами справи, у яких відсутні докази про вказану фактичну ліквідацію управління, а тому немає правових підстав для висновку про ліквідацію управління.

Безпідставними є посилання у апеляційній скарзі на застосування судом положення статті 49-4 КЗпП України, оскільки зі змісту судового рішення такого не вбачається.

Разом із тим, у рішенні міститься посилання на статтю 49-1 КЗпП України, яка виключена Законом України від 5 липня 1995 року №263/95-ВР. Проте посилання на вказану норму права, а також на факт невиконання роботодавцем положень статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», не є самостійною правовою підставою для задоволення позову. Це порушення Закону судом вказано поряд із іншими порушеннями які мають вирішальне значення для вирішення справи, а тому доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування рішення.

Також колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги щодо неправильного стягнення судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки суд не врахував при цьому вихідну допомогу виплачену ОСОБА_6, яку мав врахувати згідно з роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року.

Такі доводи апеляційної скарги суперечать чинним на день вирішення справи вимогам закону. Вказане питання до 5 січня 2006 року регулювалось частиною 3 статті 117 КЗпП України, згідно з якою в разі якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.

Ураховуючи саме це положення закону Верховним Судом України у пункті 32 постанови Пленуму №9 від 6 листопада 1992 року було дано роз'яснення, зокрема про те, що вихідна допомога має бути врахована при визначенні судом компенсації (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) яка зменшується на відповідну суму вихідної допомоги.

Проте, частину третю статті 117 КЗпП України виключено згідно Закону України № 3248-IV від 20 грудня 2005 року (набув чинності 5 січня 2006 року).

Зміст супровідної записки депутатів Верховної Ради України до проекту Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (у якій зокрема зазначено обґрунтування необхідності прийняття цього Закону) свідчить про те, що внесені зміни до статті 117 КЗпП України направлені саме на те, щоб середній заробіток за час вимушеного прогулу не обмежувався урахуванням виплаченої працівнику зарплати по новому місцю роботи, а також, зокрема, виплаченою йому вихідною допомогою.

Виходячи із цього вбачається, що Верховним Судом України у пункт 32 вказаної постанови Пленуму не внесено змін через прийняття зазначеного Закону № 3248-IV від 20 грудня 2005 року. Проте пункт 32 вказаних роз'яснень постанови Пленуму немає підстав застосовувати при вирішенні цього спору, оскільки в силу змін коментованого Закону вказані роз'яснення йому не відповідають.

Отже судом першої інстанції правильно не врахована отримана позивачем вихідна допомога при обрахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, наданим доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку, а отже оскаржуване рішення суду є правильним і справедливим та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» - відхилити.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 14 березня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: /підпис/ В.А. Іващук

/підпис/ Л.О. Голота

/підпис/ М.В. Матківська

Згідно з оригіналом

Суддя В.А. Іващук