Рішення № 57326778, 18.04.2016, Зміївський районний суд Харківської області

№621/2643/15-ц

Пр.2/621/97/16

РІШЕННЯ

іменем України 18 квітня 2016 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Вельможної І.В.,

за участю секретаря судового засідання- Акулової А.М.,

позивача - ОСОБА_1,

представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4,

представника відповідача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зміїв цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, треті особи - Служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації, Орган опіки та піклування Зміївської міської ради Зміївського району Харківської області, Зміївський районний сектор управління державної міграційної служби в Харківській області, приватний нотаріус Зміївського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_7, про визнання договору купівлі продажу недійсним, застосування наслідків недійсності правочину та вселення,

в с т а н о в и в:

05 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_6, треті особи - Служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації, орган опіки та піклування Зміївської міської ради Зміївського району Харківської області, Зміївський районний сектор ГУ МС у Харківській області, в якому просила визнати договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу ОСОБА_7 нікчемним, вселити її за місцем реєстрації, тобто у вищезазначену квартиру та зобовязати ОСОБА_4 не чинити перешкоди в користуванні жилим приміщенням.

У подальшому позивач уточнила позовні вимоги та 18 листопада 2015 року, остаточно визначившись з вимогами просила визнати договір купівлі продажу квартири № 2, розташованої у будинку № 11 по вул. Гагаріна в м. Змієві Харківської області, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідчений 08 вересня 2015 року приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу ОСОБА_7 недійсним, застосувати наслідки недійсності правочину, вселити її за місцем реєстрації до вищезазначеної квартири, поновити права малолітніх дітей на користування квартирою та закріпити за ними житлове приміщення.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона є бабою малолітніх дітей ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. До вересня 2015 року вона разом з онуками та донькою ОСОБА_6 проживала у ІНФОРМАЦІЯ_3. Вказану квартиру позивач придбала за власні кошти, виручені від належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_2. Однак, у звязку з відсутністю ідентифікаційного податкового номеру, договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 було укладено на імя ОСОБА_6 З вересня 2015 року, у звязку з неприязними стосунками з співмешканцем доньки ОСОБА_10, змушена була проживати у сторонніх людей. З приводу чого неодноразово зверталася до органів міліції, Зміївської міської ради. Пізніше позивач дізналася про те, що ОСОБА_6 продала квартиру, знявшись з реєстрації до часу укладення договору. Вважає, що договір купівлі продажу квартири укладений з порушенням норм чинного законодавства, оскільки відсутня згода органу опіки та піклування на вчинення правочину, порушені права малолітніх дітей.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1, її представники ОСОБА_2, адвокат ОСОБА_3 підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні показала, що між нею та співмешканцем її доньки ОСОБА_10, склалися неприязнені стосунки, які ґрунтувались на неналежній його поведінці, зловживанням наркотичними засобами, жорстокому ставленні до малолітніх онуків. У червні 2015 року їй стало відомо про намір доньки продати квартиру в якій вони мешкали. На початку вересня 2015 року відносини між ними стали вкрай напруженими і 04 вересня 2015 року вона вимушена була залишити квартиру. 09 вересня їй стало відомо, що донька продала квартиру з приводу чого вона звернулась до правоохоронних органів, інших служб та довідалась, що її донька ОСОБА_6 та малолітні онуки напередодні укладення договору купівлі-продажу були зняті з реєстрації за місцем проживання. Вважає, що договір купівлі продажу підлягає визнанню недійсним, оскільки порушення права її малолітніх онуків, вона не має жодних відомостей про умови їх проживання та побоюється за їх життя та здоровя.

ОСОБА_2 у судовому засіданні посилався на порушення майнових прав малолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9, що є підставою задоволення позовних вимог.

Адвокат ОСОБА_3 у судовому засіданні зауважили на те, що спірна квартира це єдине житло, яке мала ОСОБА_6, для її малолітніх дітей єдине житло, право користування яким вони мали. Однак, відповідач зняла з реєстрації своїх дітей у квартирі для можливості її продажу та ухилення від отримання дозволу органу опіки та піклування на укладення договору купівлі-продажу. Зазначила про порушення майнових прав дітей, що є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Відповідач ОСОБА_4, її представник адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали.

Відповідач ОСОБА_4 суду показала, що на протязі всього року сім'я ОСОБА_1 мала намір продати квартиру, мали потенційних покупців. ОСОБА_1 веде досить дивний спосіб життя, не працює, вихованням онуків не займалась, постійно залишала квартиру, не перебувала вдома досить тривалий час. У серпні 2015 року ОСОБА_6 запропонувала купити належну їй квартиру, пояснивши, що має намір виїхати на постійне місце проживання свого співмешканця ОСОБА_10 Оскільки вона вже була власницею квартири, розташованої поруч, погодилась придбати житло. У спірній квартирі не було жодних умов для проживання, тим більше для малолітніх дітей, відсутні меблі, відключене електропостачання. З огляду на це ОСОБА_6 разом з дітьми з 04 вересня 2015 року мешкали у належній їй квартирі АДРЕСА_3. При цьому, весь час ОСОБА_6 намагалася звязатися з матірю та повідомити її про продаж квартири, але та не відповідала на телефонні дзвінки.

Представник відповідача - адвокат ОСОБА_5 пояснив, що діти ОСОБА_6 вибули з квартири 04.09.2015 року, а тому підстав для отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення договору не було. Майнові права дітей не порушені, а навпаки, діти виховуються у повній родині, забезпечені всім необхідним.

Відповідач ОСОБА_10 (до шлюбу ОСОБА_6) А.Г., у судовому засіданні, в режимі відеоконференції, позовні вимоги не визнала та пояснила, що квартиру у м. Змієві купила за власні кошти. Мати не працювала посилаючись на незадовільний стан здоровя. У лютому 2015 року разом з матірю вирішили продати квартиру, мати одразу відмовилася від належної їй частки грошей. На час зняття з реєстрації 04 вересня 2015 року, було декілька покупців на квартиру, але 04 вересня 2015 року вирішила продати квартиру сусідці ОСОБА_11, у якої і проживала з 04 по 08 вересня 2015 року. У квартирі не було світла, каналізації, відключена вода. Вказала, що на даний час зареєструвала шлюб з ОСОБА_10, який турбується про неї та дітей, забезпечує матеріально, діти мають гідні умови проживання, а звинувачення її матері є безпідставними та не відповідають дійсним обставинам.

Представник служби у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації ОСОБА_12 просив вирішити спір на розсуд суду. У подальшому в своїх поясненнях, наданих у судовому засіданні, вказав, що позов підтримує, оскільки вважає, що правочином порушені майнові права дітей, однак, при цьому зазначив, що на момент укладення договору купівлі продажу квартири згода органу опіки та піклування не була потрібна.

Приватний нотаріус Зміївського районного нотаріального округу ОСОБА_7 позовні вимоги не визнала та пояснила, що при укладенні договору купівлі продажу квартири вона діяла відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Нею було перевірено паспорт ОСОБА_6, зясовувалося чи перебуває квартира у спільній власності подружжя. До уваги була взята довідка КП «Зміїв - сервіс», в якій зазначено, що у квартирі малолітні або неповнолітні діти не проживають.

Представник органу опіки та піклування Зміївської міської ради у судове засідання не зявився, просив розгляд справи проводити за відсутності представника, при вирішенні спору покладався на розсуд суду.

Крім того, на виконання ухвали суду, було надано інформацію про те, що до виконавчого комітету Зміївської міської ради заява про надання дозволу ОСОБА_6 на укладення договору купівлі продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 та зняття з реєстрації малолітніх дітей ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, не надходила, виконавчим комітетом Зміївської міської ради, як органом опіки та піклування, відповідні рішення не приймалися.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_6, на підставі договору купівлі продажу, укладеного 28 грудня 2011 року між нею та ОСОБА_13, посвідченого приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу ОСОБА_14 та зареєстрованого в реєстрі за № 2884, належала квартира АДРЕСА_1. (а.с. 38-41)

08 вересня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрваний в реєстрі за № 1969. (а.с. 36)

Cудом встановлено, що ОСОБА_6 є матірю малолітніх дітей ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с. 116, 117)

Відомості про батька малолітньої ОСОБА_9, відповідно до ОСОБА_2 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження, зазначені відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України. (а.с. 115)

Батько малолітнього ОСОБА_8, відповідно до копії свідоцтва про народження серії І-НО № 629567, зареєстрованого Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області, помер 13 травня 2010 року. (а.с. 118)

З даних копії будинкової книги, у квартирі АДРЕСА_1 з 04 січня 2012 року були зареєстровані ОСОБА_6 разом з дітьми та ОСОБА_1 04 вересня 2015 року ОСОБА_6 знята з місця реєстрації, разом з нею, 04 вересня 2015 року, вибули ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с. 96-97)

Обґрунтовуючи правовову позицію та підстави позову, позивач посилається на норми статей 71, 203, 215 ЦК України, ст. ст. 171, 173, 176, 177, 178 СК України, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», ст. ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства».

Згідно зіст. 202 ЦК України,правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною третьоюстатті 17 Закону України «Про охорону дитинства»передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини другоїстатті 177 СК України).

Устатті 12 Закону України «Про основи захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»зазначено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (пункт 7постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Таким чином, закон визначає необхідність отримання він органів опіки і піклування дозволу на укладення правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню.

Відповідно до даних копії довідки № 5638 від 08.09.2015 року, виданої КП «Зміїв - сервіс», вбачається, що за адресою: АДРЕСА_5, значиться зареєстрованою ОСОБА_1 ОСОБА_6 зареєстрованою не значиться, малолітні та неповнолітні діти не проживають та не зареєстровані. (а.с. 43)

Допитана у якості свідка ОСОБА_15, яка працює паспортистом в КП «Зміїв - сервіс», пояснила, що вищезазначену довідку складала особисто, на підставі наданих ОСОБА_6 паспортів на її імя, паспорту ОСОБА_1 та будинкової книги на квартиру АДРЕСА_1.

У судовому засіданні представником позивача ОСОБА_3, ставилась під сумність відповідність зазначеної вище довідки та достовірність даних відображених у ній, однак такі доводи не знайшди свого об'єктивного підтвердження в ході розгляду справи.

З досліджених у судовому засіданні документів щодо зняття з реєстрації ОСОБА_6 та її дітей ОСОБА_8, ОСОБА_9, вбачається, що 04 вересня 2015 року ОСОБА_6 звернулася з заявою про зняття її з реєстраційного обліку у звязку з вибуттям разом із дітьми до с. Страшевичи, Старосамбірського району. До заяви додано копію ОСОБА_2 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України. Крім того, надано копію свідоцтва про народження ОСОБА_9, ОСОБА_8, копія про смерть ОСОБА_16 (а.с. 114)

Нормою ст. 160 СК України та ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати. Фізична особа, відповідно до ст. 3 вказаного Закону має право визначати як своє місце проживання, так і місце перебування. Оскільки дитина є не досить зрілою істотою для формування своєї думки щодо визначення місця свого проживання, право на визначення місця проживання та місця перебування дитини надано перш за все батькам дитини, незалежно від того, перебувають вони у шлюбі чи ні, проживають разом чи окремо. Дитина може бути зареєстрована у місці проживання одного з батьків за їх спільною згодою, а перебувати з іншим з батьків.

Згідно з п.п. 3.3, 3.4 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 року за № 2109/22421, у разі реєстрації місця проживання батьків за однією адресою при знятті з реєстрації одного з батьків разом з дитиною/дітьми до 14 років другий з батьків надає письмову згоду на зняття дитини/дітей з реєстрації місця проживання. Зняття з реєстрації місця проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування, здійснюється за погодженням з органами опіки і піклування.

Виходячи з наведеного, зняття з реєстрації дітей відбулося з дотриманням вимог, встановлених вищезазначеним Порядком.

Таким чином, у судовому засіданні достовірно встановлено, що станом на 08 вересня 2015 року, тобто на час укладення договору купівлі продажу квартири АДРЕСА_1, за вищевказаною адресою ОСОБА_6 та її малолітні діти зареєстрованими не значилися, що само по собі виключає необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на відчудження нерухомого майна та дотримання умов посвідчення правочину приватним нотаріусом ОСОБА_7

Однак, Верховний суд України у своєму правовому висновку за результатами розгляду справи №6-3005цс15 від 10.02.2016 року, визначив про те, що підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини.

Однією з підстав предявлення позову до суду є, на думку позивача ОСОБА_1, порушення майнових прав її онуків, а саме позбавлення їх права на проживання у спірній квартирі.

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12 зроблено висновок, що майнове право, можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

До майнових обов'язків належать, зокрема, договірні зобов'язання майнового характеру, зобов'язання з утримання тощо, обов'язки з відшкодування шкоди, а також обов'язки щодо вчинення певних дій стосовно майна, передбачених законом або договором, та на інших підставах (наприклад, обов'язок щодо знесення самочинного будівництва).

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що сам по собі факт втрати права малолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користування спірною квартирою в зв'язку з вибуттям разом з матір'ю на інше місце проживання, не є порушенням їх майнових прав.

Крім того, в ході судового розгляду справи було встановлено, що 15 грудня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_10, відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Самбору Самбірського міськрайонного управління юстиції у Львівській області зареєстровано шлюб. (а.с. 191)

Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_17, 20 вересня 2014 року, виданому повторно, батьком дитини зареєстровано ОСОБА_10 (т. 2 а.с. 17,18)

Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоровя, в якому вона проживає.

Діти, які не є власниками майна, що належить на праві власності їх батькам (інколи іншим родичам), набувають права користування таким майном в силу прямого припису Закону (ст. ст. 3, 176 СК, ст. 405 ЦК України). При цьому дане право не залежить від фактичного стану сімейних відносин.

У ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», прямо вказано, що діти члени сімї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Щодо поняття член сімї, то відповідно до ч. 3 ст. 64 ЖК України, до членів сімї належить дружина, їх діти, батьки.

Враховуючи реєстрацію шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_10, факт батьківства останнього відносно малолітньої ОСОБА_18, їх реєстрацію та проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_6, однією сім'єю, що підтверджується довідкою №56/02-26 від 22.02.2016 року та актом обстеження від 19.02.2016 року, суд дійшов висновку, що на даний час, малолітні діти, за захистом прав яких звернулась до суду ОСОБА_1, набули право користування жилим приміщенням за зазначеною вище адресою.

А тому, посилання позивача щодо беззаперечного порушення прав малолітніх, внаслідок відчуження квартири їх матірю, право на користування та проживання в якій вони набули, суд сприймає критично.

На підтвердження наявності неналежних умов для проживання малолітніх дітей у спірній квартирі, крім того, наявність складних стосунків та непорозумінь між ОСОБА_1 та її донькою ОСОБА_6, зазначили допитані у судовому засіданні свідки.

Так, свідок ОСОБА_10 показав суду про те, що з травня 2015 року проживав разом з ОСОБА_6 у квартирі, належній останній. Враховуючи, що квартира для проживання була не придатна, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 тривалий час намагалися її продати. Після конфлікту між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, остання забрала речі і пішли з квартири. 09 вересня 2015 року було укладено договір купівлі продажу квартири, з 04 вересня 2015 року проживали у ОСОБА_4, оскільки у квартирі, де проживали, не було світла, газу. 15 вересня 2015 року переїхали за місцем проживання його батьків. На теперішній час він зареєстрував шлюб з ОСОБА_6, має намір усиновити дітей. Мають місце реєстрації та постійного проживання, все необхідне для нормального розвитку дітей.

ОСОБА_19, допитана у якості свідка, пояснила про те, що їй добре знайома сімя ОСОБА_1, оскільки у будинку № 11 по вул. Гагаріна в м. Змієві знаходилася квартира її доньки. Так, їй відомо про те, що в серпні 2015 року ОСОБА_1 забрала речі і пішла з квартири. Умов для проживання у квартирі, де мешкала ОСОБА_6, не було, тому деякий час вона зі співмешканцем та дітьми проживала у ОСОБА_4 ОСОБА_1 не працювала, не добре поводилася з онуками. Крім того, зазначила, що з ОСОБА_1 у неї склалися недружні стосунки.

Свідок ОСОБА_20 у судовому засіданні показала про те, що мешкає у квартирі АДРЕСА_6, тобто по сусідству зі сторонами у справі. Їй відомо про те, що влітку 2015 року ОСОБА_10 почав проживати з ОСОБА_6 У серпні 2015 року ОСОБА_1 посварилася з донькою, зібрала речі і пішла з квартири. Квартира ОСОБА_6 не придатна для проживання, тому за пять днів до укладення договору купівлі продажу квартири, сімя останньої переселилася у квартиру № 3 до ОСОБА_4

Факт відсутності електропостачання у період з 01.07.2915 року по 09.09.2015 року у квартирі №2 по вул. Гагаріна, б. 11 в м. Зміїв, підтверджується довідкою АК "Харківенергозбут" від 28.03.2016 року. (а.с.53)

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, вимог щодо застосування наслідків недійсності правочину, закріплення права на житлове приміщення за малолітніми.

Відносно вимоги ОСОБА_1 про вселення, суд виходить з наступного.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.

Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком.

Виходячи з наведеного, відсутні підстави для вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_7.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що ОСОБА_6, реалізуючи своє право на розпорядження належним їй майном, вільний вибір місця проживання, право на шлюб та сім'ю, забезпечила своїм малолітнім дітям можливість зростати з батьками у повній родині, що само по собі не може сприйматись як порушення прав дітей, зокрема і майнових.

Керуючись ст. ст. 29, 383, 405 ЦК України, ст. ст. 64, 150, ЗУ "Про охорону дитинства", ст. 150, ЗУ «Про основи захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»ст. ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, треті особи - Служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації, Орган опіки та піклування Зміївської міської ради Зміївського району Харківської області, Зміївський районний сектор управління державної міграційної служби в Харківській області, приватний нотаріус Зміївського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_7 про визнання договору купівлі продажу недійсним, застосування наслідків недійсності правочину та вселення відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено - 22 квітня 2016 року.

Головуючий: