Окрема думка судді № 57325498, 21.04.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

"21" квітня 2016 р.

Апеляційний суд Івано-Франківської області

ОКРЕМА ДУМКА

судді Повзла Володимира Васильовича стосовно ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області у справі за апеляційною скаргою адвоката Лотоцького М.В. на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11.03.2016 року щодо ОСОБА_2

Так, згідно вироку Івано-Франківського міського суду від 19 вересня 2012 року ОСОБА_2 було засуджено за ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263, ст. 70 КК України до довічного позбавлення волі.

Вказаний вирок набрав законної сили 26.02.2013 року.

Захисник Лотоцький М.В. звернувся до суду з клопотанням про зарахування ОСОБА_2 строку попереднього ув'язнення в СІЗО із розрахунку один день в СІЗО до двох днів позбавлення волі, відповідно до вимог Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26.11.2015 року.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11.03.2016 року в задоволенні вказаного клопотання було відмовлено.

Колегія суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області залишила без змін ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11.03.2016 року щодо ОСОБА_2, про відмову зарахування у строк покарання строку попереднього ув'язнення.

Колегія суддів встановила наступне:

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, з урахуванням вимог Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26.11.2015 року, зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно пункту 2 Розділу II «Прикінцеві положення» ЗУ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» строк попереднього ув'язнення за правилами, визначеними у ч. 5 ст. 72 КК України, зараховується до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом набрав законної сили обвинувальний вирок та покарання за яким не відбуто повністю.

Правила, закріплені у ст. 72 КК України, розповсюджуються лише на осіб, яким призначено строковий вид покарання. Довічне позбавлення волі до переліку таких покарань не відноситься. Не застосовуються ці правила й у випадку заміни засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі внаслідок акта про помилування.

Відповідно, колегія суддів більшістю вважала таким, що не підлягає зарахуванню у строк покарання, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, строк попереднього ув'язнення ОСОБА_2 з 22.08.2010 року по 26.02.2013 року, так як вказана особа є засуджена до довічного позбавлення волі.

Разом з тим, з викладеною в ухвалі апеляційного суду думкою, не погоджуюсь.

Керуючись статтею 375 КПК України, вважаю за необхідне висловити стосовно постановленої ухвали окрему думку.

Необхідність зумовлена насамперед тим, що Апеляційний суд Івано-Франківської області не обґрунтував належним чином основні свої твердження, не зробив повного аналізу змісту ряду положень законодавства, практична реалізація яких, може призвести до негативних наслідків: порушення ряду конституційних засад, обмеження прав і свобод людини і громадянина, зокрема можливостей своєчасної реалізації засудженим до довічного позбавлення волі, очікуваними правами, які передбачені ч. 6 та ч. 7 ст. 151, ст. 151-1 КВК України, та дискримінації засуджених до довічного позбавлення волі у порівнянні з особами засудженими до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, при тих обставинах, що обидві категорії засуджених мають певний строк попереднього ув'язнення по справі.

Вважаю такою, що підлягала до задоволення апеляційну скаргу захисника, зі скасуванням ухвали суду першої інстанції та постановленням нової ухвали, якою слід було зарахувати у строк покарання строк попереднього ув'язнення ОСОБА_2 з 22.08.2010 року по 26.02.2013 року, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Твердження про неможливість зарахування строку попереднього ув'язнення, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, особі, засудженій до довічного позбавлення волі, вважаю таким, що не ґрунтується на законі.

Аналізуючи сукупність норм чинного законодавства, яке стосується зарахування у строк покарання, строку попереднього ув'язнення, вважаю, що чинним законодавством не обмежено застосування вказаного принципу до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, з урахуванням вимог Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26.11.2015 року, зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

В тексті закону відсутнє посилання як на покарання у виді «довічного позбавлення волі», так і на покарання у виді «позбавлення волі на певний строк», законодавець обмежився загальною фразою «позбавлення волі».

Аналогічно, законодавець у тексті Закону не вказав на неможливість застосування закону до певної категорії засуджених осіб, в залежності від призначеного покарання.

Крім того враховую, що на етапі прийняття вказаного Закону, його необхідність обумовлювалася законодавцем наступними обставинами: «що сучасні умови тримання осіб в слідчих ізоляторах є неналежними ..., умови утримання принижують гідність осіб ..., умови відбування покарання осіб, визнаних винними, у виправних колоніях різних рівнів безпеки є кращими, ніж умови утримання в слідчих ізоляторах. Відповідно, метою і завданнями прийняття такого законопроекту є відновлення прав і законних інтересів людей, засуджених до позбавлення волі, права яких були значно обмежені під час утримання під вартою», про що свідчить зміст Пояснювальної записки до законопроекту.

Таким чином, вважаю, що суб'єктом, до якого можливо застосування вказаного закону, є будь-яка особа, яка перебувала під вартою на слідстві та до вступу вироку у законну силу.

Відповідно до ст.ст. 50, 51 КК України, покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі, є заходом примусу, що застосовується від імені держави, за вироком суду, до особи, визнаною винною у вчинені злочину, які обидва, мають початок строку відбуття покарання, яке встановлює суд у вироку.

Було б неправильним вважати, що довічне позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк не є тотожними поняттями, тобто це покарання у виді позбавлення волі, які різняться наявністю чи відсутністю кінцевого терміну відбуття покарання та режимом відбуття покарання, яке регламентується КВК України.

Підтвердження цієї позиції законодавця міститься у наступному.

Зміст ст. 64 КК України є логічним продовженням змісту ст. 63 КК України, так в ст. 64 КК України відсутнє посилання, що покарання у виді довічного позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до виправної колонії максимального рівня, в той час, як ст. 63 КК України містить посилання на те, що вказане покарання полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі регулюється главою 22 КВК України, яка передбачає виникнення у такої категорії засуджених певних прав, після відбуття останніми певного строку покарання, яким є покарання саме у виді довічного позбавлення волі.

Таким чином, вважаю, що законодавцем не заборонено застосування до осіб, яким призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, ч. 5 ст. 72 КК України, так як таке зарахування не встановлює строковість призначеного покарання, не скорочує та не змінює термін відбуття покарання, але може впливати на строк, з якого особа має можливість не реалізацію певних прав, передбачених Главою 22 Кримінально-виконавчого кодексу України, які виникають після відбуття певного строку покарання.

Крім того вважаю, що за відсутністю прямої заборони застосування ч. 5 ст. 72 КК України до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, практика відмови у зарахуванні, може свідчити про дискримінацію, яка у будь-яких своїх проявах заборонена як національним законодавством, так і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

А тому вважаю, що підписуючи ухвалу колегії суддів, повинен відповідно до змісту ст. 375 КПК України, висловивши з цього приводу вказану позицію, підписати ухвалу з окремою думкою.

21.04.2016 року В.В. Повзло