Ухвала суду № 57321075, 21.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

судова палата з розгляду цивільних справ

___

Україна, 69005,м.Запоріжжя, пр.Соборний,162

Суддя 1-ї інстанції Кочева І.В. Суддя доповідач Бондар М.С

Є.у.№ 311/4280/15

21 квітня 2016 року Справа № 22ц/778/2016/16

У Х В А Л А

Іменем України

Коллегія судової палаті з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючий - суддя: Бондар М.С., судді: Бєлка В.Ю., Онищенко Е.А.

секретар - Книш С.В.

при участі: прокурора - адвоката -

_________________

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за

апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 18.02.2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі-Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за кредитним договором, посилаючись на те, що за договором кредитного ліміту від 28.04.2007 року відповідач одержав в Банку 1700 грн. з виплатою 36% річних на строк, який співпадає зі строком кредитної картки. Про те свої зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту та відсотків за користування кредитом на виконував. У зв'язку з цим, на 31.08.2015 року, виникла заборгованість на загальну суму 21 299 грн. 06 коп., із яких: 5302 грн. 34 коп. - заборгованість за кредитом, 12 809 грн. 65 коп. - проценти за користування кредитними коштами, 1696 грн. 64 коп. - пеня, 500 грн. - штраф фіксована частина та 990 грн. 43 коп. - штраф процентна складова. Тому Банк просив задовольнити заявлені вимоги.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 18.02.2016 року заявлені вимоги задоволені частково. Суд відмовив у стягненні пені.

В апеляційній скарзі відповідач покликав скасувати ухвалене рішення, стверджуючи на тому, що суд неправильно з'ясував обставини справи щодо строків договору й необґрунтовано не застосував наслідки спливу строків позовної давності до задоволених вимог у справі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палаті з цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК суд апеляційної інстанції відхиляє скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального и процесуального права.

Із матеріалів справи видно, що за договором кредитного ліміту від від 28.04.2007 року відповідач одержав в Банку 1700 грн. з виплатою 36% річних на строк, який співпадає зі строком кредитної картки(а.с.10,11).

Позивач твердив, що свої зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту та відсотків за користування кредитом позичальник не виконував належно. У зв'язку з цим, на 31.08.2015 року, виникла заборгованість на загальну суму 21 299 грн. 06 коп., із яких: 5302 грн. 34 коп. - заборгованість за кредитом, 12 809 грн. 65 коп. - проценти за користування кредитними коштами, 1696 грн. 64 коп. - пеня, 500 грн. - штраф фіксована частина та 990 грн. 43 коп. - штраф процентна складова (а.с.6-9).

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За нормами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Таким чином, за правилами ст.1050 ЦК боржник зобов'язаний мав би сплатити позивачу всі нараховані і несплачені суми за умовами договору.

В апеляційній скарзі заявник твердив, що умови до заяви на отримання кредиту, він не підписував, а отже вони не є складовою частиною укладеного кредитного договору.

У ч.1 ст.1046 ЦК України йдеться, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Укладаючи кредитний договір та зазначаючи про те, що позичальник отримав в кредит від Банку, він зобов'язався повернути кредитні кошти до закінчення строку дії картки. Водночас, своїм підписом позичальник ствердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір.

При цьому, такі Умови є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови були чинними під час укладення договору.

Окрім того, суд наголошує, що сам кредитний договір окремо деталізує обов'язок боржника повернути весь борг встановлює самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку (а.с.10-б).

З огляду на викладене аргументи скарги з цього питання не є виправданими.

У справі відповідач заявив клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

У ч.4,5 ст.267 ЦК України записано, що сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Видається, що аргументи скарги з питання неправомірності застосування наслідків спливу строків позовної давності не є прийнятними з огляду на таке.

Укладеним договором визначено, що він діє протягом строку дії картки.

Граничний строк дії картки - квітень 2011 року (а.с.87).

Отже, за змістом Договору повний розрахунок за кредитом мав бути виконаний до зазначеного часу.

Статтею ч.1 ст.256 ЦК України окреслено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або іншого обов'язку (ст.264 ЦК).

Останній внесок за кредитом позичальник здійснив 11 грудня 2012 року й цей факт демонструє про переривання строку позовної давності (а.с.84).

До суду позивач звернувся у листопаді 2015 року, а отже в межах строку позовної давності.

У своєму зверненні до апеляційного суду відповідач заявив, що надана банком інформація щодо транзакцій за її особливим рахунком не є офіційною, а тому не може бути прийнята як доказ.

Процесуальні докази (докази в процесуальному праві) - будь-які фактичні дані, отримані у процесуально передбаченому порядку, на підставі яких встановлюється наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для вирішення судової справи (ст.57 ЦПК).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду ті докази, які не стосуються предмета доказування (ст.58 ЦПК).

Надана фінансовою установою довідка про рух коштів позичальника була досліджена й обговорена під час судового засідання в апеляційному суді.

Судження відповідача, стосовно істинності довідки не переконують суд в її хибності.

Заяви про порушення банківської таємниці не стосуються предмета спору.

Беручи до уваги наведене, районний суд правильно вирішив справу і ухвалив законне рішення, а тому скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.307,308,313,314,315,317 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 18.02.2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала судової колегії може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Судді: