Рішення № 57320125, 11.04.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/6423/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 квітня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Павліченка С.В.

суддів: Куцина М.М., Собослоя Г.Г.,

при секретарі: Терпай С.В.

розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 20 січня 2016 року по справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_3, Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання владних рішень незаконними та їх скасування, визнання свідоцтв про право власності недійсними, набуття права власності на майно за набувальною давністю, -

в с т а н о в и л а :

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання владних рішень незаконними та їх скасування, визнання свідоцтв про право власності недійсними, набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Позовні вимоги мотивує тим, що в 1974 році позивач, ОСОБА_1, одружився із ОСОБА_4. Із дня одруження він, як член сім'ї, став проживати у будинку АДРЕСА_1. Головою (власником) вказаного дворогосподарства був батько дружини - ОСОБА_5.

Дворогосподарство відносилося до категорії колгоспного двору.

Станом на 1974 рік в даному дворогосподарстві постійно проживали: ОСОБА_5, його дружина - ОСОБА_6, їхній син - ОСОБА_7, дружина позивача - ОСОБА_4 та двоє її синів від першого шлюбу: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, а також позивач, ОСОБА_1. В період проживання в будинку батьків дружини позивача у них народилося двоє дітей: донька - ОСОБА_11, 1974 р.н. та син - ОСОБА_12, 1978 р.н.

Вказаний будинок збудовано в 1946 році та складався із двох житлових кімнат - 35 м2, кухні - 12.50 м2 та 2-х підсобних приміщень - 5.5 м2 та 5.60 м2 для проживання в ньому такої кількості осіб: дорослих та дітей, був затісний, що стверджується довідкою Верхньовизницької сільської ради №4 від 12.01.2015 року та планом будівлі. Восени 1979 року, з ініціативи та за згодою власника дворогосподарства - ОСОБА_5, позивач з дружиною, поряд зі старим будинком, розпочали будівельні роботи для збудування нового будинку для проживання окремо їх сім'ї. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 помер, що стверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 24.09.1980 року.

Під осінь 1992 року сім'я позивача в складі дружини та двох дітей переселилися із старого до нового будинку. Позивач також зазначає, що у 1988 році, ОСОБА_9 одружився і з 1990-1992 p.p. постійно проживав із дружиною в її помешканні в АДРЕСА_2, де, ІНФОРМАЦІЯ_5 помер. Сім'я позивача вела безперешкодно та відкрито селянське господарство. ІНФОРМАЦІЯ_6 дружина позивача - ОСОБА_4 померла.

В новозбудованому будинку залишилися проживати позивач з сином ОСОБА_12, що стверджується довідками №823 та №824 від 29.07.2014 року. За час життя дружини правовстановлюючих документів на будинок не оформляли.

Після смерті дружини позивач вирішив оформити право власності на будинок та землю. Однак, в сільській раді йому повідомили, що право власності буде реєструватись на всіх зареєстрованих в дворогосподарстві осіб, в тому числі і на ОСОБА_9. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 14.12.2014 року ОСОБА_9 визнано таким, що втратив право користування житлом.

В ході розгляду даної справи було надано виписку з протоколу 16-ої сесії Великовизницької сільської ради Мукачівського району 21-го скликання від 31 травня 1994 року про передачу у приватну власність земельну ділянку в с.В.Визниця, площею 0.50 га. з них - 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,25 га для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_9. В 2011 році позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Верхньовизницької сільської ради, третя особа - ОСОБА_9 про визнання нечинними рішень владних повноважень. В ході даного судового процесу позивачу стало відомо, що 30.09.2002 року Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району було прийнято рішення за №36 «Про оформлення права власності та реєстрацію домоволодіння» в АДРЕСА_1 за ОСОБА_9 та на підставі якого останньому видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05.04.2011 року, що стверджується копіями рішення Верхньовизницької сільської ради №36 від 30.09.2002 року та витягом із реєстру про право власності від 05.04.2011 року. У квітні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_14, ОСОБА_3, Верхньовизницької сільської ради. РС Мукачівського МРУЮ в Закарпатській області про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності та визнання права власності на житловий будинок.

У ході судового засідання 15.07.2015 року представником відповідачів було подано заперечення до якого долучено рішення 9-ї сесії 21 скликання Верхньовизницької сільської ради народних депутатів від 27.02.1992 року «Про виділення земельних ділянок під індивідуальне будівництво» відповідно до якого передано у довічне спадкове володіння земельну ділянку площею 0,50 га на перебудову житлового будинку по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9 помер та за ним відкрилася спадщина на будинок АДРЕСА_1, згідно свідоцтва про право власності за законом.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 20 січня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції як незаконного та необґрунтованого і постановлення нового рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий суд послався на те, що ОСОБА_9 був останнім членом колгоспного двору по АДРЕСА_1, тому право власності на дворогосподарство було оформлено за ним відповідно до вимог закону.

В обґрунтування такого висновку суд послався в т. ч. на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року.

Колегія суддів на може погодитись з такими висновками місцевого суду.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом ст. 15 ЦПК України спори щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Зважаючи на наведене та, що при розгляді справи в порядку адміністративного судочинства ОСОБА_9 не був стороною, не можна визнати встановленні щодо нього адміністративним судом обставинитакими, що не потребують доведення в даній справі.

Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР ( у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР (далі - Держкомстат СРСР) від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно із зазначеними Вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, відносяться до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

З матеріалів справи вбачається наступне.

Дворогосподарство АДРЕСА_1 відносилось до колгоспного двору ( т. 1, а.с. 22-24).

Відповідно до архівних витягів з протоколів засідання правління колгоспу (100 - річчя Леніна) від 19 вересня 1990 року та 2 листопада 1990 року ОСОБА_9 звільнився з роботи водія в колгоспі з 24.09.1990 року, та виключений з членів колгоспу 2 листопада 1990 року.

Відповідно до довідки 3 8/65 від 15.02.2016 рокуОСОБА_9 з 23.10.1990 року по 16.01.2008 року працював на заводі "Мукачевприлад" в м. Мукачево.

Належних доказів про те, що ОСОБА_9 був останнім чи єдиним членом колгоспного двору, або єдиним спадкоємцем останнього члена колгоспного двору у справі немає.

В спірному дворогосподарстві, зокрема з моменту народження з 29.08.1939 року до дня смерті -ІНФОРМАЦІЯ_7 проживала ОСОБА_4 дружина позивача.

З 1974 року по даний час проживає сам позивач.

Отже ні станом на 15 квітня 1991 року ні до вказаної дати чи після неїОСОБА_9 у встановлений законом спосіб не набув одноосібного права власності на майно колгоспного двору.

Зважаючи на наведене,Верхньовизницька сільська рада та її виконачий комітет не мали належних підстав ухвалювати рішенняради від27.02.1992 року «Про передачу ОСОБА_9 . 1958 р.н. удовічне усадковане володіння на перебудову житлового будинку згідно проекту планування та забудови села по АДРЕСА_1.», рішення виконкому Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району від 30.09.2002 року №36 «Про оформлення права власності та реєстрацію домоволодіння » по АДРЕСА_1 та видавати ОСОБА_9 свідоцтво про право власності на це нерухоме майно.

Наведені рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтво підлягають визнанню недійсними.

У зв'язку з цим підлягає визнанню недійсним і свідоцтво про право на спадщину за законом отриманеОСОБА_3 після смерті ОСОБА_9

З матеріалів справи також вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 1974 року відкрито користується та володіє майном дворогосподарства по АДРЕСА_1, в тому числі з 1992 року даним майном добросовісно, відкрито і безперервно володіє лише ОСОБА_1 та члени його сім'ї.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 9 Постанови пленуму ВССУ від 07.02.2014 №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав"при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.

Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування частини першої статті 344 ЦК не можна визнати вірним.

Зазначені обставини, відповідно до п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог .

Керуючись ст. 120 125 ЦК України в редакції 1963 року, ст. 334 ЦК України, ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області,-

р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 20 січня 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсними:

- рішення 9-ї сесії 21- го скликання Верхньовизницької сільської ради від27.02.1992 року «Про передачу ОСОБА_9 . 1958 р.н. у довічне усадковане володіння на перебудову житлового будинку згідно проекту планування та забудови села по АДРЕСА_1.»;

- рішення виконкому Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району від 30.09.2002 року №36 «Про оформлення права власності та реєстрацію домоволодіння » по АДРЕСА_1 ;

-свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 видане виконавчим комітетом Верхньовизницької сільської ради від 05.04.201 1р. та зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності ТзОВ «Мукачівське РБТІ та ЕО 05.04.2011 запис у реєстрованій книзі № 1 внесено за № 279. реєстрований номер 33332926, (власник: ОСОБА_9; форма власності: приватна; частка: 1/1; об'єкт: АДРЕСА_1; загальна площа: 41,8 кв.м.);

- свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.05.2015 року посвідчене державним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу на домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_3.(спадкова справа № 49/2013, зареєстровано в реєстрі № 3208).

Визнати за ОСОБА_1 право власності на майно: будинок -під літерою - «Г»: сарай- під літерою .- «Б» ; убиральня - під літ. -«В»; сарай -під літ.- «Е»; навіс - під літерою.- «С»; №1- ворота, №2 - огорожа, літню кухню із ванною - під літерою. - «Д»; під АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді