Рішення № 57316992, 15.04.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/322/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 69 Мельничук Ю. В. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л. В.суддівПальонного В. С. , Карпенко О. В. при секретаріВинник І. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційні скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 серпня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, третя особа: Уманська міська рада, державний нотаріус Уманської міської державної нотаріальної контори Кравчук Т.І. про встановлення факту, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної власності, визнання договору купівлі-продажу даної квартири недійсним, переведення прав та обов'язків покупця, скасування реєстрації права власності на квартиру та визнання права власності на квартиру ,-

в с т а н о в и л а :

7 листопада 2013 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_8, третя особа: Уманська міська рада про встановлення факту, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної власності і належить ОСОБА_6 та ОСОБА_9 по 1/ 2 частці в праві спільної власності, визнання договору купівлі-продажу даної квартири недійсним, зобов'язання ОСОБА_6 сплатити на користь ОСОБА_8 1/ 2 частину коштів, отриманих нею від продажу квартири, визнати вказаний договір купівлі - продажу недійсним в частині покупця, переведення прав та обов'язків покупця на ОСОБА_9, виплатити ОСОБА_8 1/ 2 частину ціни договору купівлі - продажу квартири в розмірі 29084 грн., внесених на депозитний рахунок позивачем, скасування реєстрації права власності на квартиру та визнання права власності на квартиру. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що з 13 травня 1973 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_6

На підставі рішення виконавчого комітету Уманської міської ради народних депутатів № 350 від 11 листопада 1988 року, ОСОБА_6, як члену житлово-будівельного кооперативу, було видано ордер на заселення її та членів її сім'ї, в складі чотирьох осіб, до квартири АДРЕСА_1. Вартість вказаної кооперативної квартири було повністю виплачено за рахунок їх сімейного бюджету до 10 січня 1992 року .

Позивач ОСОБА_9 зазначає, що на протязі всього спільного подружнього життя йому регулярно доводилось виїжджати за кордон на заробітки. ОСОБА_9 стверджує, що відповідач ОСОБА_6, скориставшись його відсутністю, не повідомивши позивача, розірвала з ним шлюб 20 листопада 1996 року. Згодом ОСОБА_6 виїхала за кордон на заробітки, повідомивши його, що квартиру здала в оренду, а отримані від оренди кошти зобов'язувалась віддавати їхнім дітям, на що він не заперечував.

В кінці 2012 року ОСОБА_9 звернувся до відповідача ОСОБА_6 з проханням виселити квартирантів, так як після погіршення стану здоров'я він залишив роботу в м. Києві та повернувся до м. Умань. Оскільки позивач не отримав відповіді від ОСОБА_6, то деякий час чекав, надіючись на вирішення питання з проживанням в квартирі. Однак, 14 квітня 2013 року позивач дізнався від ОСОБА_6 про те, що вона продала спірну квартиру відповідачу ОСОБА_8 Тому ОСОБА_9 звернувся до суду з даним позовом та просив встановити факт, що з 10 січня 1992 року ОСОБА_6 та йому, ОСОБА_9, належить по 1/2 частці в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1; визнати договір купівлі-продажу спірної квартири від 26 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Кравчук Т.І., в частині продажу ОСОБА_6 належної йому 1/2 частки у праві спільної власності на вказану квартиру недійсним; зобов'язати ОСОБА_6 сплатити на користь ОСОБА_8 1/2 частку коштів, отриманих нею згідно спірного договору купівлі-продажу квартири від 26 жовтня 2007 року в розмірі 29084 грн.; визнати спірний договір в частині продажу продавцем ОСОБА_6 належної їй 1/2 частки у праві спільної власності на спірну квартиру недійсним в частині покупця; перевести на нього права та обов'язки покупця по спірному договору стосовно належної ОСОБА_6 1/2 частки у праві спільної власності на квартиру; виплатити ОСОБА_8 1/2 частину ціни спірного договору в розмірі 29084 грн., внесені ним на депозитний рахунок суду; скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_8 на спірну квартиру та визнати за ним право власності на всю квартиру. Стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2014 року залучено до участі у даній справі в якості третьої особи без самостійних вимог державного нотаріуса Уманської міської нотаріальної контори Кравчук Тетяну Ігорівну.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 серпня 2014 року позов ОСОБА_9 задоволено частково.

Встановлено факт, що з 15 січня 1992 року ОСОБА_9 належить 1/2 частка в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1.

Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 26 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, посвідчений 26 жовтня 2007 року державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Кравчук Тетяною Ігорівною, в частині продажу продавцем ОСОБА_6 покупцю ОСОБА_8, належної ОСОБА_9 1/2 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 недійсним.

Переведено на ОСОБА_9 права та обов'язки покупця по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 26 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, посвідченого 26 жовтня 2007 року державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Кравчук Тетяною Ігорівною стосовно належної ОСОБА_6 1/2 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язано виплатити ОСОБА_8 1/2 частину вартості квартири АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2007 року, укладеному між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, посвідченому 26 жовтня 2007 року державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Кравчук Тетяною Ігорівною в розмірі 29084 грн., внесених ОСОБА_9 на депозитний рахунок Уманського міськрайонного суду згідно квитанції № 2869.403.2 від 12 листопада 2013 року Черкаського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» м. Черкаси.

Визнано за ОСОБА_9 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

В частині задоволення інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 судовий збір в розмірі 581,64 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 оскаржили рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 посилається на те, що рішення незаконне, необґрунтоване, судом неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, судом неправильно досліджено і оцінено подані сторонами докази, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Апелянт також посилався, що ОСОБА_9 вибув із спірної квартири на інше постійне місце проживання, а тому втратив право на квартиру. На момент отримання свідоцтва про право власності на кооперативну квартиру ОСОБА_6 була розлучена та в шлюбі не перебувала. Позивачем ОСОБА_9 рішення міськвиконкому про передачу у власність квартири та свідоцтво про право власності не оспорювались. Апелянт вважає, що позивачем обрано не належний спосіб захисту свого права. Просить рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 серпня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовити повністю, в тому числі і внаслідок пропуску позивачем строків позовної давності. Судові витрати покласти на позивача.

В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_8 посилається на те, що судом неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, неправильно досліджено і оцінено надані сторонами докази, висновки суду не відповідають обставинам справи та судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Апелянт вважає, що позивач не набував права власності на спірну квартиру, оскільки після розірвання шлюбу 20 листопада 1996 року втратив статус члена сім'ї пайовика ЖБК та добровільно виселився із спірної квартири, знявшись із реєстрації в 2001 році, та мав інше постійне місце проживання. ОСОБА_8 також посилається в апеляції, що позивач не є стороною договору купівлі - продажу квартири, у заявлених ним позовних вимогах не просив витребувати майно у неї як добросовісного набувача. Судом не враховано, що спірну квартиру нею фактично було придбано за 45 000 доларів США. Просить рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 серпня 2014 року скасувати, ухвалити нове рішення у справі, яким повністю відмовити ОСОБА_9 у задоволенні його позову та стягнути з позивача судові витрати по справі.

В апеляційному порядку справа розглядалась неодноразово.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 04 грудня 2014 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 серпня 2014 року у даній справі скасовано. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, третя особа: Уманська міська рада, державний нотаріус Уманської міської державної нотаріальної контори Кравчук Т.І. про встановлення факту, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної власності, визнання договору купівлі-продажу даної квартири недійсним, переведення прав та обов'язків покупця, скасування реєстрації права власності на квартиру та визнання права власності на квартиру . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року касаційну скаргу представника ОСОБА_9 - ОСОБА_11 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Черкаської області від 04 грудня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції .

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 30 липня 2015 року апеляційні скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 серпня 2014 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_9 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Витребувано у ОСОБА_8 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року касаційні скарги ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Черкаської області від 30 липня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_8 та представників позивача, відповідачів, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, та встановлюючи факт, що з 15 січня 1992 року позивачу належить 1/2 частка в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог, дійшов висновку, що спірна кооперативна квартира за період перебування сторін в шлюбі повністю виплачена, тому є спільним майном подружжя, якою відповідач розпорядилась, продавши квартиру в жовтні 2007 року, без згоди позивача, співвласника квартири. Суд першої інстанції вважав за необхідне визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири в частині продажу продавцем покупцю належної позивачу 1/ 2 частки у праві власності на квартиру, посилаючись на порушення вимог ст. 369 ЦК України, ч.3 ст. 65 СК України, відсутності письмової згоди позивача на розпорядження спільною власністю подружжя - кооперативною квартирою та доручення на розпорядження належною позивачу 1/ 2 часткою квартири, яке не було отримано. Суд дійшов висновку, що укладений договір купівлі - продажу квартири суперечить закону, тому з підстав, передбачених ст.ст.203, 215, ч. 4 ст. 369 ЦК України, підлягає визнанню судом недійсним.

Задовольняючи вимоги позивача щодо переведення на позивача прав та обов'язків покупця, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для їх задоволення, посилаючись, що в порушення ч. 2 ст. 362 ЦК України - письмового повідомлення про намір та умови продажу іншого співвласника спільної квартири не було, договір купівлі - продажу був виконаний, а позивачем на підтвердження внесення на депозитний рахунок суду надано докази про внесення 1/2 частини суми коштів, за яку покупець придбала квартиру у продавця в жовтні 2007 року. Як наслідок задоволення вищевказаних вимог, суд визнав недійсним договір купівлі - продажу щодо 1/ 2 частини квартири, факт належності якої ОСОБА_9 встановлено судом, тому перевівши на ОСОБА_9 права та обов'язки покупця на 1/ 2 частину, яка належала до укладення договору купівлі - продажу квартири ОСОБА_6, судом задоволено і вимогу про визнання права власності на всю спірну квартиру за позивачем.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як зазначено в ст. 12 ЦК України особа вільно, на власний розсуд здійснює свої цивільні права.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом визначено ч. 2 даної статті, при чому суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Однак, право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві, що встановлено ч. 1 ст. 20 ЦК України, статтями 3, 4 ЦПК України.

Позивачем ОСОБА_9 при зверненні до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_8, третя особа - Уманська міська рада, державний нотаріус Уманської міської державної нотаріальної контори Кравчук Т.І. вибрано наступний спосіб захисту порушеного майнового права, а саме : встановлення факту, що кооперативна квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної власності, визнання договору купівлі - продажу даної квартири, укладеного ОСОБА_6 та ОСОБА_8 26. 10. 2007 року недійсним, переведення прав та обов'язків покупця на позивача, скасування реєстрації права власності на квартиру та визнання права власності на квартиру за позивачем.

Позивач ОСОБА_9 просить суд захистити його порушене право у спосіб, визначений такими нормами матеріального права : ст.ст. 22, 23, 27, 29 КпШС України, ст.ст. 16, 17 Закону України «Про власність», ч.1 ст. 112 ЦК УРСР, ст. ст.216, 364, 369, 370, 372, п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні 13 травня 1973 року сторони ОСОБА_9 та ОСОБА_6 уклали шлюб, який розірвано рішенням Уманського міського суду Черкаської області від 24 жовтня 1996 року ( т. 1 а. с. 248).

20 листопада 1996 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про розірвання шлюбу, видане відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Уманському міської Ради народних депутатів Черкаської області (т.1 а. с. 195).

Позивачем ОСОБА_9 заперечується його участь у розгляді справи про розірвання шлюбу в жовтні 1996 року та обізнаність як про існування рішення суду про розірвання шлюбу з ОСОБА_6, так і його фактичне розірвання з відповідачем ОСОБА_6

Матеріали справи не містять належних доказів отримання ОСОБА_9 рішення суду про розірвання шлюбу. Свідоцтво про розірвання шлюбу ОСОБА_9 не отримувалось ( т.1 а. с. 204). Однак, із тексту рішення суду від 24 жовтня 1996 року , належно завірена копія міститься на а. с. 248 т. 1 , вбачається, що сторонам надався строк для примирення, але й після цього сім'ю зберегти неможливо, суд дослідивши матеріали справи та пояснення сторін, а не лише позивача дійшов висновку, що шлюб підлягає розірванню.

Відсутність у паспорті громадянина України ОСОБА_9 штампу про укладення шлюбу, позивач пояснив тим, що даний паспорт на його прохання у 1999 році оформлявся дружиною ОСОБА_6, оскільки а паспорті відсутній і сам підпис ОСОБА_9 при його отриманні за заявою про видачу паспорта, написаною від імені ОСОБА_9 іншою особою ( т. 3 а.с.124-126, 171 ).

11 листопада 1988 року під час перебування в зареєстрованому шлюбі відповідач ОСОБА_6 вступила до Уманського житлово - будівельного кооперативу № 22 Черкаської області.

Рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради народних депутатів від 11 листопада 1988 року № 350 видано ордер на ім'я ОСОБА_6 на заселення сім'ї у складі чотирьох осіб: ОСОБА_6, чоловіка ОСОБА_12 та дочки - ОСОБА_13, дочки ОСОБА_13 до трикімнатної квартири АДРЕСА_1 (т.1 а. с. 11).

Згідно даних довідки ЖБК № 22 від 10 червня 2013 року № 40 позивач ОСОБА_9 членом ЖБК № 22 не був, а належав до складу сім'ї члена ЖБК № 22 ОСОБА_6 як її чоловік., був постійно прописаний та проживав з нею у квартирі АДРЕСА_1 ( т. 1 а. с. 196).

Відповідно даних довідки ЖБК № 22 від 10 січня 1992 року, виданій ОСОБА_6 про те, що членом ЖБК № 22 повністю виплачено вартість квартири АДРЕСА_1 в сумі 11502 крб. 94 коп., розташована на 8 поверсі 9- ти поверхового будинку, має підсобне приміщення, ванну туалет, кухню, водопровід, каналізацію, центральне опалення. Квартира належить ОСОБА_6 (т.1 а. с.12).

23 лютого 2004 року відділом житлового господарства виконавчого комітету Уманської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Уманської міської ради від 13 листопада 2003 року № 578, ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право власності на квартиру в АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 49) .

Згідно даних витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно 23.02. 2004 року дане свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_6 було зареєстровано в Уманському виробничому підрозділі Черкаського обласного об'єднаного бюро технічної інвентаризації ( т. 1 а. с. 50 ) .

Статтею 15 Закону України «Про власність» від 07.02. 1991 року № 697 - ХІІ, діючого на час виникнення спірних правовідносин, встановлено одержання громадянами у власність квартири чи іншого майна, та зазначено, що член житлового, житлово - будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває права власності на це майно.

Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд : продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», чинним на той період, передбачено при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім'ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім'ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно ст. 146 ЖК УРСР поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його подружжям допускається у разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя, і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване житлове приміщення у займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а у разі відсутності згоди ? за рішенням суду.

Відповідно вимог ст. 22 КпШС України, який був чинним на час набуття квартири у власність, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Отже, після внесення паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім'ї члена кооперативу, паєнакопичення - квартира є спільною сумісною власністю членів сім'ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Як вбачається із даних трудової книжки позивача ОСОБА_9 в період часу з березня 1991 року по жовтень 1999 року він працював за межами України, в Російській Федерації, а з липня 2001 року по серпень 2013 року в м. Києві.

За таких обставин, доводи апелянта - представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_6 є єдиним власником спірної квартири, оскільки вона була членом ЖБК № 22, повністю сплатила пайовий внесок за квартиру 10 січня 1992 року, отримала свідоцтво про право власності на вказану квартиру в лютому 2004 року, яке не оспорюється позивачем ОСОБА_9, питання про виділ, належної позивачу частки у паєнакопиченні не вирішувалось, не підлягають задоволенню колегією суддів, оскільки, виходячи із презумпції спільності майна подружжя, спільна квартира є спільним сумісним майном подружжя.

26 жовтня 2007 року між гр. ОСОБА_14 ( дочка сторін по справі ), яка діяла від імені ОСОБА_6, на підставі довіреності від 14 лютого 2007 року, та гр. ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Кравчук Т.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2-4481 (т. 1 а. с. 15).

Як вбачається із заяви ОСОБА_14 до Уманської міської державної нотаріальної контори

від 26.10. 2007 року при оформленні договору купівлі - продажу квартири про те, що ОСОБА_6 на момент придбання та відчуження квартири АДРЕСА_1 в шлюбі не перебувала та не перебуває в даний час, а вказана квартира не є об'єктом спільної власності та перебуває в її особистій приватній власності, будь - яких прав щодо них в інших осіб, в тому числі за договором найму, немає ( т.1. а. с. 60 ).

Позивач ОСОБА_9 стороною даного договору не був, згоди на його укладення не надавав та не був присутнім при його укладенні.

На дату укладення договору купівлі - продажу квартири, згідно даних довідки ЖБК

№ 22 від 22 жовтня 2007 року № 88, у квартирі АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_6 з дочкою ОСОБА_13, позивач зареєстрованим у вказаній квартирі не значився (т. 1 а. с. 56).

Згідно даних довідки ТОВ «Автобудкомплекс-К» № 91 від 01 серпня 2013 року ОСОБА_9 працював у товаристві з 16 квітня 2007 року, та був поселений у гуртожиток за адресою АДРЕСА_2, де проживає на час видачі довідки та займає одне ліжко-місце (т.1 а.с.14, 205).

Згідно наявних в матеріалах справи довідки Уманського МВ УМВС України у Черкаській області від 26 лютого 2014 року № 223, заява та талони на зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_9 відсутні у зв'язку зі спливом строку зберігання, що унеможливлює у належний спосіб перевірити доводи позивача ОСОБА_9 про те, що зняття його з реєстраційного обліку у спірній квартирі відбулось за його відсутності ( т.1. а. с. 244).

Як вбачається із даних паспорта громадянина України ОСОБА_9, він був прописаний у спірній квартирі з 13.01. 1989 року по 18. 10. 2000 року, дані про реєстрацію за період з 18. 10. 2000 року по 06.06. 2001 року відсутні. ОСОБА_9 зареєстрований в гуртожитку по АДРЕСА_3 з 06.06. 2001 року, та згідно наявної в матеріалах справи відповіді ТОВ «Уманьпромжитлобуд - 2 «, якому належить даний гуртожиток від 08. 05. 2014 року, ОСОБА_9 не знятий з реєстрації на час надання відповіді. Заява від імені ОСОБА_9 про надання йому житлової площі та про реєстрацію у власника гуртожитку відсутні ( т.2 а. с. 36, 37). Проте, з 11.11. 2005 року ОСОБА_9 зареєстрований в багатоповерховому будинку по АДРЕСА_4 без зазначення номеру квартири ( т. 2 а. с. 26).

Однак, як наполягає позивач ОСОБА_9 за жодною із вказаних вище адрес місця його реєстрації в м. Умані, зазначених в паспорті, він не проживав, що спростовує доводи апелянтів щодо вибуття його із спірної квартири на інше постійне місце проживання.

Допитана в судовому засіданні апеляційного суду 16 липня 2015 року свідок ОСОБА_13 - дочка сторін, дала суду свідчення про те, що на сімейній нараді було вирішено продати спірну квартиру на купити для неї квартиру в м. Києві. Її Батько - позивач ОСОБА_9 був про це обізнаний, однак присутнім при цьому не був. Проте, свідок не змогла пояснити суду, де повинен був проживати батько, після продажу спірної квартири, за відсутності в нього іншого постійного житла ( т. 4 а. с. 173, 176).

Однак, як вбачається із матеріалів справи, позивачем ОСОБА_9 не ставилось вимог про розподіл спільного майна подружжя чи виділення частки у спільній власності подружжя - кооперативній квартирі АДРЕСА_1, та визнання за ним права власності на 1/ 2 частину спірної квартири, ні в період до пред'явлення ним позовних вимог 07.11. 2013 року, ні під час розгляду справи судом першої інстанції, коли позивач мав право змінити, уточнити свої позовні вимоги.

Навпаки, позивач ОСОБА_9, звертаючись до суду із даним позовом, просив встановити факт, що з 10 січня 1992 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 належить по 1/2 частці в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1. Всі інші його вимоги також стосуються 1/2 частки спірного майна щодо визнання договору купівлі - продажу недійсним, переведення прав та обов'язків покупця, скасуванні реєстрації та визнання права власності на квартиру..

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Вказаною частиною норми Закону визначено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені в судовому порядку.

Згідно зі ч. 2 ст. 256 ЦПК України крім конкретно визначених фактів, що мають юридичне значення (ч. 1 ст. 256 ЦПК), - у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз'яснено в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03. 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що має юридичне значення», суди повинні мати на увазі, що факт володіння громадянином жилим будинком на праві власності встановлюється судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ на цей будинок, але його втрачено і немає можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку. В таких справах заявник має подати докази про відсутність можливості одержання чи відновлення відповідного документа про право власності та про те, що на підставі цього документа жилий будинок належав йому на праві власності.

Як вбачається із матеріалів справи позивач ОСОБА_15 не мав правовстановлюючого документа на кооперативну квартиру, оскільки він не був членом кооперативу, а був лише членом сім'ї ОСОБА_6, яка будучи членом кооперативу, і оформила на себе право власності, отримавши свідоцтво про право власності, та зареєструвавши дане свідоцтво, відповідно до вимог чинного законодавства. Тому позивач ОСОБА_9 не має законних підстав для звернення до суду з вимогою про встановлення вищевказаного факту, оскільки встановлення факту, що з 10 січня 1992 року ОСОБА_9 та ОСОБА_6 належить по 1/ 2 частці в праві спільної власності на спірну квартиру не підлягає задоволенню, та помилково, без відповідних правових підстав було задоволено судом першої інстанції, яким допущено порушення вимог матеріального та процесуального права .

Суд першої інстанції не звернув належної уваги, що судовий порядок встановлення факту володіння квартирою на праві приватної власності не є судовим порядком визнання права власності на неї, оскільки це різні поняття. Лише в позовному провадженні можливо звертатися з відповідними позовними вимогами, а не встановлювати факт, як просить позивач ОСОБА_9, звертаючись до суду з вимогою про встановлення факту належності йому 1/ 2 частки в праві спільної власності. З позовними вимогами про визнання права власності на 1/ 2 частину спірної кооперативної квартири позивач не звертався, обравши спосіб захисту, який він вважав захистить його порушені права.

Поза увагою суду першої інстанції залишилось, що з моменту набрання чинності в січні 2004 року ЦК України та СК України, з врахуванням того, що договір купівлі - продажу був укладений в жовтні 2007 року, коли чинним був вже ЦК України 2003 року, наявна ст. 392 ЦК України, яка безпосередньо передбачає право власника майна пред'явити позов про визнання його права власності, у разі, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Отже, звертаючись за захистом свого порушеного права, ОСОБА_9 мав би ставити питання не про встановлення факту, що квартира є об'єктом спільної власності подружжя по 1/ 2 частці, а про визнання за ним права власності на частку у спірній квартирі в порядку та з підстав, передбачених ст.ст.22, 24, 25 ч. 1 ст. 28 КпШС України та ст.ст. 60. 61, 69, 70, 71 СК України. Однак, позивачем такі вимоги не заявлялись, а право вибору способу захисту належить саме позивачу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у суду відсутні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_9 про встановлення факту належності йому 1/2 частки в праві спільної власності, оскільки встановлення даного факту законом не передбачено, так як порядок виділення частки із майна, що є у спільній сумісній власності визначений ст. 370 ЦК України.

Позивач ОСОБА_9 звернувся до суду і з вимогою про визнання договору купівлі - продажу недійсним на підставі невідповідності його вимогам закону.

Суд першої інстанції, визнаючи договір купівлі-продажу вказаної квартири від 26 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в частині продажу продавцем ОСОБА_6 покупцю ОСОБА_8, належної ОСОБА_9 1/2 частки у праві спільної власності на дану квартиру недійсним, виходив з того, що договір купівлі-продажу квартири у частині розпорядження відповідачем ОСОБА_6 не належною їй 1/2 часткою у праві спільної власності на квартиру суперечить закону, а саме: ст.ст.203, 215 та ч. 4 ст. 369 ЦК України.

Колегія суддів повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Однак, ст. 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину, передбачено загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди.

Разом із тим частиною третьою статті 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Згідно до вимог ст. 369 ЦК України передбачено здійснення права спільної сумісної власності та встановлено:

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно до ч. 2 статті 65 СК України передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Отже, при продажі квартири ОСОБА_6 діяла як від свого імені, так і від імені іншого з подружжя, представляючи його.

Оскільки ОСОБА_9 на час продажу спірної квартири був її співвласником, а для розпорядження спільним майном потрібна згода іншого співвласника, що передбачено ст. 369 ЦК України, то він має право на пред'явлення позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, передбачених нормами ЦК України і СК України.

Такі заявлені ним вимоги є належним способом судового захисту, які повинні бути розглянуті з урахуванням його інших вимог про переведення прав та обов'язків покупця (ст. 362 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи при укладенні договору купівлі - продажу квартири 28 жовтня 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Уманської міської нотаріальної контори Кравчук Т.І., така письмова згода позивача ОСОБА_9 відсутня.

Верховним Судом України в постанові від 27 січня 2016 року справа № 6-1912 цс 15 року, № 6-1622цс15 від 07 жовтня 2015 року висловлена наступна правова позиція, яка є обов'язковою для застосування всіма судами України, в якій Верховний Суд дійшов до наступних висновків :

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином .

Згідно із частиною 1 ст. 219 ЦК України в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Разом з тим відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним .

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України в разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою співвласників.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і, що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Отже, враховуючи дані правові висновки Верховного Суду України, відсутність згоди позивача ОСОБА_9 на укладення договору купівлі - продажу спірної квартири ОСОБА_6 не є підставою для визнання даного договору купівлі - продажу недійсним. Оскільки ні судом першої, ні судом апеляційної інстанцій не встановлено, що сторони договору купівлі продажу діяли недобросовісно, що ОСОБА_8, яка придбала дану квартиру в жовтні 2007 року знала, чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності і, що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Навпаки, укладаючи даний договір в нотаріальній конторі, нотаріусом було перевірено належним чином необхідні документи, на підставі яких було укладено даний договір купівлі - продажу. ОСОБА_6 вказала, що не перебуває в шлюбі, а підтвердженням цьому була відмітка в паспорті про розірвання шлюбу в листопаді 1996 року, свідоцтво про розірвання шлюбу та свідоцтво про право власності на кооперативну квартиру, пай, за яку повністю сплачено, датоване 2004 роком, тому у ОСОБА_8 не було підстав вважати, що інші особи мають права на придбану нею квартиру та сумніватися в достовірності документів, перевірених нотаріусом.

Позивачем ОСОБА_9 не підтверджено належними та допустимими доказами, що сторони договору купівлі - продажу діяли недобросовісно, тому у колегії суддів відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 від 26 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, посвідченого 26 жовтня 2007 року державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Кравчук Тетяною Ігорівною, в частині продажу продавцем ОСОБА_6 покупцю ОСОБА_8, належної ОСОБА_9 1/2 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 недійсним.

В п.17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що розглядаючи позови, пов'язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 60 - 74 Сімейного кодексу України (далі - СК).

За змістом ст.112 ЦК УРСР 1963 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин розрізняється спільна власність з визначенням часток ( часткова власність ) або без визначення часток ( сумісна власність ).

Згідно до вимог ст. 113 ЦК УРСР 1963 року володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності проводиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом .

Кожен учасник спільної часткової власності має право на оплатне або безоплатне відчуження іншій особі своєї частки в спільному майні.

Таким чином, режим спільної часткової власності характеризується тим, що кожному учаснику належить заздалегідь певний розмір частки в праві власності на спільну річ. Розмір цієї частки визначається розміром внеску кожного з учасників або розміром трудової участі

Розмір частки права власності в спільній речі при праві спільної сумісної власності заздалегідь не визначений. Право спільної сумісної власності виникає у випадках, прямо передбачених законом або договором.

Відповідно до ст. 355 ЦК України встановлено поняття і види права спільної власності, де в ч. 2 передбачено, що майно належить особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності, а в ч. 3 даної статті вказано, що право спільної власності виникає з підстав не заборонених законом , частина 4 відповідно, що спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, оскільки суди всіх інстанцій дійшли висновку, що спірна кооперативна квартира є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_6, то за відсутності договору між подружжям за їх домовленістю, та відповідних рішень суду про розподіл майна подружжя, або виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, висновок суду першої інстанції, що спільна власність подружжя стала спільною частковою є помилковим, який не ґрунтується на вимогам закону.

Таким чином, норми ст.ст. 113, 114 ЦК УРСР 1963 року та ст. ст. 356, 362 ЦК України безпідставно застосовано до даних правовідносин щодо привілеєвої купівлі частки в спільній власності та наявності підстав для визнання договору купівлі - продажу недійсним, як такого, що укладений без урахування зазначених норм закону, оскільки вказані вище норми регулюють правовідносини щодо спільної часткової власності ( з визначенням часток ) та не поширюються на правовідносини, що виникли з права спільної сумісної власності.

Крім того, невиконання вимог ст. 362 ЦК України в разі продажу частки сторонній особі не є підставою для визнання правочину недійсним. У такому випадку власник у межах установленого законом строку може вимагати в судовому порядку переведення на нього прав та обов'язків покупця за вчиненим правочином.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 10 жовтня

2012 року справа № 6- 106 цс 12, яка є обов'язковою для всіх судів України.

Як роз'яснено у п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі інших співвласників будь-який співвласник має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця протягом одного року від дня, коли він довідався або міг довідатися про вчинення правочину (частина четверта статті 362 ЦК).

Під час розгляду позову про переведення на підставі статті 362 ЦК прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним з порушенням переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, суду слід виходити з дійсної вартості частки на час розгляду справи. Невнесення одночасно з пред'явленням позову на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець, є підставою для відмови в позові.

У разі порушення переважного права купівлі частки в праві спільної часткової власності рішення суду, яким задоволено позов співвласника нерухомого майна про переведення на нього прав та обов'язків покупця, є підставою для державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Вирішуючи такі спори, суд не має права задовольняти позови про визнання правочину недійсним, якщо його метою є переведення на позивача (співвласника майна) прав та обов'язків покупця, оскільки цивільним законодавством передбачено інші наслідки порушення положення частини четвертої статті 362 ЦК.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції відсутні підстави для задоволення вимог позивача ОСОБА_9 щодо переведення на нього прав та обов'язків покупця по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 26 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 стосовно належної ОСОБА_6 1/2 частки у праві спільної власності на вказану квартиру, оскільки як вказано вище спільна сумісна власність не передбачає застосування до цих правовідносин норм матеріального права, що поширюються на правовідносини, що виникли з права спільної часткової власності.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідно немає підстав й для визнання за ОСОБА_9 права власності на квартиру АДРЕСА_1, оскільки дану вимогу позивач пов'язував з визнанням частково недійсним договору купівлі-продажу щодо 1/ 2 частини квартири та переведенням на нього прав і обов'язків покупця щодо іншої її 1 / 2 частини квартири, підстав для задоволення яких за вказаних вище обставин колегія суддів не вбачає. Як і не має підстав для задоволення решти позовних вимог, які є похідними від вказаних вище, та в задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено, та в цій частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржується.

Відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню, оскільки задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_9, судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову ОСОБА_9 у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_6, ОСОБА_8, третя особа: Уманська міська рада, державний нотаріус Уманської міської державної нотаріальної контори Кравчук Т.І. про встановлення факту, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної власності, визнання договору купівлі-продажу даної квартири недійсним, переведення прав та обов'язків покупця, скасування реєстрації права власності на квартиру та визнання права власності на квартиру.

Відповідно до норм ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Тому, враховуючи, що апеляційна скарга представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та апеляційна скарга ОСОБА_8 підлягають до задоволення та, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог - з ОСОБА_9, належить стягнути на користь відповідачів понесені ними судові витрати, стягнувши з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 290 грн. 82 коп. та на користь ОСОБА_8 290 грн. 82 коп. сплаченого ними судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів ,-

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - задовольнити .

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 серпня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, третя особа: Уманська міська рада, державний нотаріус Уманської міської державної нотаріальної контори Кравчук Т.І. про встановлення факту, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної власності, визнання договору купівлі-продажу даної квартири недійсним, переведення прав та обов'язків покупця, скасування реєстрації права власності на квартиру та визнання права власності на квартиру скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_9 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_6, ОСОБА_8, третя особа: Уманська міська рада, державний нотаріус Уманської міської державної нотаріальної контори Кравчук Т.І. про встановлення факту, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної власності, визнання договору купівлі-продажу даної квартири недійсним, переведення прав та обов'язків покупця, скасування реєстрації права власності на квартиру та визнання права власності на квартиру.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :