Рішення № 57314547, 19.04.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 375/1667/15-ц Головуючий у І інстанції Нечепоренко Л. М.Провадження № 22-ц/780/1739/16 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т. Ц.Категорія 42 19.04.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

19 квітня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Нагорної Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 20 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення у житлове приміщення,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В грудні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення у житлове приміщення. Заявлені вимоги мотивувала тим, що з 1991 року по 2015 рік перебувала з відповідачем у шлюбі, під час якого у них народилося двоє дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є інвалідом ІІІ групи, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після одруження вони отримали під будівництво земельну ділянку, в подальшому на даній земельній ділянці вони за спільний сімейний кошт побудували будинок з господарськими спорудами. Після розірвання шлюбу відповідач вигнав її з дітьми з будинку та змінив замки. В грудні 2015 року депутатом Рокитнянської ради складено акт обстеження житлово-побутових умов, яким встановлено, що будинок та господарські будівлі по АДРЕСА_1 зачинені, що перешкоджає її доступу до користування спільним майном. Просила зобов'язати відповідача не чинити їй та їхнім дітям перешкод в користуванні будинком та господарськими спорудами по АДРЕСА_1 шляхом вселення до будинку та зобов'язати відповідача передати їй ключі від даного будинку.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 20 січня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено, зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 та їх дітям ОСОБА_4, ОСОБА_5, перешкод у користуванні будинком та господарськими будівлями по АДРЕСА_1. Вселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до зазначеного будинку, зобов'язано відповідача передати позивачу ключі від будинку. Стягнуто із відповідача на користь позивача судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу в розмірі 1500 грн.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 20 січня 2016, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що відповідач не має права на проживання у спірному будинку, оскільки він будував будинок за особисті кошти, а тому будинок не є об'єктом спільної сумісної власності. Зазначав, що ОСОБА_3 створює нестерпні умови для проживання, погрожує йому, вчиняє сварки, має постійне місце проживання за іншою адресою. Крім того, вважав, що судом незаконно стягнуто витрати на правову допомогу.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ОСОБА_3 перебувала у шлюбі із ОСОБА_6 із 28 вересня 1991 року по 24 листопада 2015 року.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які на час розгляду справи є повнолітніми.

Згідно будинкової книги на будинок АДРЕСА_1, в ньому зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5; свідоцтво про право власності на будинок видане 23 грудня 2003 року, право власності зареєстроване 14 січня 2004 року.

Згідно листа КП «Південне бюро технічної інвентаризації» від 07 квітня 2016 року № 650, право власності на будинок АДРЕСА_1 станом до 01 січня 2013 року було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Рокитнянської селищної ради від 23 грудня 2003 року на підставі рішення № 573 від 11 листопада 2003 року та зареєстрованого в бюро технічної інвентарізації за реєстровим № 5330 в книзі № 26.

08 грудня 2015 року депутатом Рокитнянської селищної ради складено акт обстеження житлово-побутових умов, яким встановлено, що господарчі будівлі і житлова будівля за адресою АДРЕСА_1 зачинені, це в свою чергу перешкоджає доступу ОСОБА_3 до майна спільного сімейного користування.

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до змісту ст. 156 ЖК України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Під час розгляду справи та в апеляційній скарзі відповідачем ОСОБА_2 не заперечувалось, що він не визнає права ОСОБА_3 на користування спірним будинком і створює їй перешкоди в користування цим майном, зокрема шляхом заміни замків від вхідних дверей.

З огляду на викладене суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідачем створюються перешкоди позивачу в користуванні будинком АДРЕСА_1, та у відповідності до ст. 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України зобов'язав ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 перешкод в користуванні даним будинком, вселивши її до зазначеного будинку і зобов'язавши відповідача передати ОСОБА_3 ключі від вказаного будинку.

Заперечення відповідача права проживання позивача у спірному будинку із підстав зведення будинку за його особисті кошти, а також що позивач має постійне місце проживання разом із своєю матір'ю, не ґрунтуються на вимогах закону і висновків суду в даній частині не спростовують.

Крім того, із доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що будинок набуто подружжям ОСОБА_3 під час перебування в шлюбі, а із позовом про визнання майна особистою приватною власністю ОСОБА_2 не звертався, відтак відповідно до вимог ст. 60 СК України даний будинок є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відтак, посилаючись на підставність її користування майном, що набуте в шлюбі, позивач обґрунтовано звернулась до суду із вимогами про усунення перешкод в користуванні спірним будинком.

Не спростовують висновків суду доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 порушує правила спільного проживання та отримала застереження про недопустимість вчинення насильства в сім'ї, оскільки дані обставини не позбавляють її права користування житлом, в якому вона в передбаченому порядку зареєстрована.

Разом із тим, колегія суддів не може погодитися із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову щодо дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які не є позивачами в даній справі, однак відносно яких судом прийнято рішення.

Такі дії суду суперечать ст. 3 ЦПК України, яка проголошує право кожного на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, тобто презюмує самостійність кожної особи при зверненні до суду.

Оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є повнолітніми та не зверталися до суду із позовом про захист їх прав, судом ухвалено рішення в частині, що стосується зобов'язання відповідача на користь даних осіб, без законних підстав, а тому в цій частині підлягає скасуванню.

Оцінюючи висновки суду щодо правильності стягнення судових витрат, колегія суддів звертає увагу, що позивачем надано розрахунок понесених витрат на правову допомогу за договором про надання правової допомоги в розмірі 1500 грн. та квитанцію прибуткового касового ордера № 15, при цьому зазначено конкретний характер наданої правової допомоги і кількість витрачених годин.

Пунктами 47, 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Враховуючи, що понесені позивачем витрати на правову допомогу документально підтверджені та доведені в розмірі 1500 грн., колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про віднесення їх до судових витрат, які підлягають відшкодуванню на користь позивача, і доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів відхиляються.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції при задоволенні вимог на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 20 січня 2016 року в частині зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та їх вселення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 20 січня 2016 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.