Рішення № 57313714, 14.04.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/11158/15-ц Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.

Категорія 34 Доповідач Худяков А. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Худякова А.М.,

суддів: Косигіної Л.М.,

Григорусь Н.Й.,

при секретарі судового засідання Гайдамащук Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 04 листопада 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся із вказаним позовом. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 22.03.2015 року о 13-00 год. в с.Старошийка Житомирського району по вул.Грушевського він керуючи автомобілем "ВАЗ-21144", реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснив зіткнення з автомобілем «Шевроле Нива», яким керував ОСОБА_2, реєстраційний номер НОМЕР_2, що рухався попереду в попутному напрямку та раптово зупинився, в результаті чого вказані автомобілі отримали механічні пошкодження.

11.06.2015 року постановою Полонського районного суду Хмельницької області закрито провадження у справі через відсутність в діях ОСОБА_4 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

ОСОБА_4 зазначає, що інспектором ДАЇ щодо водія автомобіля «Шевроле Нива» ОСОБА_2 було складено протокол за ст.130 КУпАП та 08.05.2015 року Богунським районним судом м.Житомира ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вказаною статтею.

За вказаних обставин ОСОБА_4 посилаючись на ст.ст.22,23,1166,1167,1187,1188,1192 ЦК України просив задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача 9928,22 грн. матеріальної шкоди та 10000 грн. моральної шкоди і понесені судові витрати.

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому зазначав, що вказана дорожньо-транспортна пригода на його думку виникла з вини ОСОБА_4, який не врахував дорожню обстановку, а саме її зміну та не дотримався безпечної дистанції, та здійснив зіткнення (наїзд) з автомобілем «Шевроле Нива», що рухався попереду в попутному напрямку.

Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_2 на підставі ст.ст.22,23,1166,1167,1187,1188 ЦК України просив задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача 9600 грн. матеріальних збитків та 10000 грн. моральної шкоди і понесені судові витрати.

Протокольною ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 22 вересня 2015 року обидва позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 04 листопада 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 9928 грн.22 коп.

В решті вимог відмовлено. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_2, посилаючись на необ'єктивність, упередженість та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить постановлене рішення скасувати та провадження у справі закрити. На думку апелянта, судом не було враховано, що судами при розгляді матеріалів про адміністративне правопорушення та прийнятті рішення вина ОСОБА_2 не була встановлена.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що в результаті ДТП позивачу відповідачем була заподіяна матеріальна шкода, яка складає 9928,22 грн. та підлягає відшкодуванню відповідачем.

Проте, погодитися з таким висновком не можна, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 березня 2015 року о 13-00 год. в с.Старошийка Житомирського району, по вул.Грушевського, автомобіль "ВАЗ-21144", реєстр. номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_4, та автомобіль «Шевроле Нива», реєстр. номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_2, зіткнулися, в результаті чого вказані автомобілі отримали механічні пошкодження.

Як на підставу позову позивач посилався, зокрема, на ст.ст.1166,1167,1188,1192 ЦК України.

Так, Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її задала.

Відповідно до вимог ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував зазначених положень закону, а зосередився лише на переліку статей ЦК України, матеріалів адміністративної справи щодо ОСОБА_4, та роз'яснень постанови Пленуму ВСУ, які акцентують на обов'язкові складові відповідальності: наявність причинного зв'язку, встановлення винної особи, тощо не звернувши уваги на те, що в матеріалах даної цивільної справи таких складових немає.

Також, немає в матеріалах даної цивільної справи доказів про притягнення ОСОБА_2 в судовому порядку до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП.

Подана на обґрунтування позову лише постанова Полонського районного суду Хмельницької області від 11.06.2015 року про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП не є доказом винності у скоєні дорожньо-транспортної пригоди іншої особи ОСОБА_2, оскільки вказівка у процесуальному документі на відсутність вини одного з учасників ДТП не презюмує вини іншого.

Відповідно до частини 4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що підстав для часткового задоволення позову не було.

Крім того, для перевірки доводів апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції призначена судово-автотехнічна експертиза. Так, згідно висновку даної експертизи вбачається, що з моменту виникнення небезпеки для руху, водій автомобіля ВАЗ-21144, р.н. НОМЕР_1, ОСОБА_4 мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем «Шевроле Нива», р.н. НОМЕР_2, шляхом своєчасного, термінового гальмування. Невідповідність дій водія автомобіля ВАЗ-21144, р.н. НОМЕР_1, ОСОБА_4 вимогам п.п.12.3.,13.1. Правил дорожнього руху України з технічної токи зору знаходяться у причинному зв'язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_4 та його представник відмовились в суді апеляційної інстанції від проведення додаткової або повторної судово-автотехнічної експертизи.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених вимог ОСОБА_4

Що стосується понесених апелянтом судових витрат, то колегія суддів частково задовольняє апеляційну скаргу в цій частині, виходячи з наступного.

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В угоді про надання правової допомоги мають бути чітко і недвозначно визначені всі головні умови, на яких адвокат (повірений) приймає доручення клієнта. Гонорар є єдиною допустимою формою отримання ним винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом (повіреним) інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката (повіреного) в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; б) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката (повіреного) з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката (повіреного).

Жодний із вказаних факторів, не має самостійного значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно обставин кожного конкретного випадку. Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі, тощо) визначаються за домовленістю між сторонами і також мають бути закріплені в угоді.

Матеріалами справи доведено, що представник апелянта за дорученням не витратив багато робочого й особистого часу та не приклав значних професійних зусиль. Колегія суддів вважає, що визначений представником позивача розмір гонорару не відповідає моральним засадам суспільства; не зрозуміло, які фактори сторонами договору бралися до уваги при визначенні розміру винагороди, а тому такий розмір не можна вважати розумно обґрунтованим з урахуванням обсягу, строків і результату його дій, розрахунок витрачених нормо-годин на вчинення будь-яких дій, пов'язаних з об'ємом процесуальних прав сторони, передбачених ст.ст.27,31 ЦПК України та положень ч.2 ст. 56 ЦПК України, не відповідає наведеному.

За таких обставин колегія суддів стягує на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_4 тільки 1267 грн.96 коп. понесених судових витрат (витрати за проведення судово-автотехнічної експертизи та витрат по сплаті судового збору).

Керуючись ст.ст.303,304,307,309,314-316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 04 листопада 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 матеріальної шкоди в розмірі 9928 грн.22 коп. та судового збору в сумі 243 грн.60 коп. - скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні даних вимог.

Стягнути на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_4 1267 грн.96 коп. понесених судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього ж дня на протязі двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді