Ухвала суду № 57310760, 14.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2016 року м. Київ К/800/54640/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Леонтович К.Г., Васильченко Н.В., Калашнікової О.В.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року у справі № 826/11133/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Міністерства оборони України, в якому просила: визнати бездіяльність та неналежну діяльність Міністерства оборони України із забезпечення позивачка квартирою незаконною; зобов'язати Міністерство оборони України забезпечити позивача постійним житлом в гарнізоні м. Києва, а на період відсутності постійного житла забезпечити позивача службовим житлом в гарнізоні м. Києва в межах норм, передбачених чинним законодавством України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в супереч вимогам законодавства відповідач не забезпечила позивача житлом.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року, позов задоволений частково. Визнана бездіяльність та неналежна діяльність Міністерства оборони України із забезпечення ОСОБА_1 квартирою - протиправною. Зобов'язане Міністерство оборони України забезпечити ОСОБА_1 постійним житлом в м. Києві площею відповідно до чинного законодавства України в порядку черговості. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Міністерство оборони України звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 відмовити відповідачу у задоволенні касаційної скарги та задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком, полковником Збройних сил України, заступником начальника управління військової частини А0515, ветераном Збройних сил України, проходили службу у підрозділі Збройних Сил України в м. Києві і перебували на квартирному обліку в Київському гарнізоні з 02.08.2005. Чоловік позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов'язків військової служби.

Позивач знаходиться на квартирному обліку Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, що є структурним підрозділом Міноборони України з 2005 року.

Станом на 22.09.2015 р. позивач зі складом своєї сім'ї у кількості 2 особи перебуває в загальній черзі гарнізону м. Києва за № 5811 та в списках для позачергового отримання житла за № 748 (дата зарахування на облік 02.08.2005 р.).

Однак, зі своєю сім'єю ОСОБА_1 фактично мешкає у кімнаті (площа - 17м) спеціальної будівлі Дніпровської квартирно-експлуатаційної частини Міноборони.

Доказів, які б свідчили про забезпечення позивача житлом або про виплату останньому компенсації за найм житла, надано не було.

Вважаючи бездіяльність Міноборони щодо незабезпечення позивача та її сина житлом у гарнізоні м. Києва незаконною, вона звернулася до суду з позовом.

Суди першої і апеляційної інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що відповідачем не були надані докази, які б підтверджували, що дії Міноборони якимось чином спрямовувалися на виконання своїх зобов'язань перед позивачем. Крім того, відсутність бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від виконання зобов'язання, взятого на себе державою в особі органу виконавчої влади.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України „Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР (з урахуванням відповідних змін; далі - Закон України № 203/98), Законом України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (з урахування відповідних змін; далі - Закон України № 2011), Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок № 1081), Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністра оборони України від 6 жовтня 2006 року № 577 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція № 577).

Відповідно до статті 5 Житлового кодексу України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств.

Згідно з частиною 1 статті 9 Житлового кодексу України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

За частиною 1 статті 43 Житлового кодексу України, громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Частиною 1 статті 12 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства. У позачерговому порядку в разі потреби поліпшення житлових умов надаються жилі приміщення сім'ям військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, за місцем їх перебування на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

При цьому, відповідно до частини 9 статті 12 Закону України №2011, військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.

Згідно з абзацом 7 частини 1 статті 12 Закону України № 2011, порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Пунктом 22 Порядку №1081 передбачено, що облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.

За пунктом 29 цього Порядку, військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільнені з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.

Пунктами 31, 32 Порядку №1091 встановлено, що житлові приміщення надаються тільки військовослужбовцям, які перебувають на обліку, крім випадків, передбачених законодавством. Військовослужбовцям житло надається згідно з чергою. Черговість надання житла визначається за часом зарахування на облік (включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень).

Також Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, визначається організація забезпечення та надання житлових приміщень, в тому числі, особам, військовослужбовцям - звільненим в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, після звільнення та членів їх сімей.

У пункті 3.10 Інструкції № 577 визначено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.

Судами встановлено, що позивач перебуває в черзі на отримання першочергово житла з 2005 року.

У черзі на якій перебуває позивачка з сином, перед нею є ще інші сім'ї, що потребують житла. Нею не була доведена перевага на отримання житла перед іншими особами, що перебувають у черзі.

Суди вірно зазначили, що вимоги позивача щодо надання житла без врахування черговості не відповідає вищевказаним нормам законодавства, а тому не підлягає задоволенню.

Відповідачем не були надані докази, які б підтверджували, що дії Міноборони якимось чином спрямовувалися на виконання своїх зобов'язань перед позивачем.

Щодо посилань відповідача стосовно неможливості виконання перед позивачем зобов'язань, визначених законодавством, на підставі відсутності відповідних бюджетних асигнувань, то слід зазначити, що відсутність бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від виконання зобов'язання, взятого на себе державою в особі органу виконавчої влади. Дана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 13.10.2009 р. по справі № 21-348во09.

Крім того, жодний нормативно-правовий акт, який врегульовує спірні правовідносини, не містить застережень стосовно того, що обставини, на які вказує Міноборони, могли бути підставою для незабезпечення житлом, зокрема, військовослужбовців або військовослужбовців у відставці.

Отже, бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненадання позивачу постійного житла, є такою, що суперечить вимогам чинного законодавства і порушує права та інтереси позивача, а тому є протиправною.

Щодо вимог позивача в частині зобов'язання відповідача забезпечити її та сім'ю службовим житлом на період відсутності постійного житла, слід зазначити наступне.

Відповідно до абзацу 3 пункту 1 статті 12 Закону передбачено, що військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, які повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Пунктом 7 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081, та пунктом 3.1 розділу III Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 № 737, передбачено, що військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що службове житло надається виключно військовослужбовцям.

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України „Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу.

Враховуючи, що позивач була звільнена з військової служби у відставку в 2008 році, тому не має правових підстав для забезпечення службовим житлом, оскільки не проходить військову службу.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про наявність підстав часткового задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Міністерства оборони України відхилити.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: