Ухвала суду № 57310714, 19.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" квітня 2016 р. м. Київ К/800/39372/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

від позивача - Гавриленко Ю.Ю.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таркас"

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014

у справі № 804/786/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таркас"

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2014 адміністративний позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 10.07.2013 № 0003681503. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2014. В позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

В судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Оскільки відмова в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій та бездіяльності по справі не оскаржується, відтак, суд касаційної інстанції, керуючись приписами ч.2 ст. 220 КАС України, переглядає судове рішення судів попередніх інстанцій в межах касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Таркас», за результатами якої складений Акт від 21.05.2013 №1580/153/33588332, в якому встановлені наступні порушення.

Підприємством порушено порядок заповнення податкової звітності, а саме надано уточнюючий розрахунок (до декларації за березень 2013 р.) та додаток 8 «Заява про відмову надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та /або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)» до нього.

Підприємство ТОВ «Таркас» до додатку 8 «Заява про відмову податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та /або порядку реєстрації в Єдиному податкових накладних)» не надало до ДПІ у Бабушкінському районі підтверджуючих документів.

Таким чином, контролюючим органом зроблений висновок, що ТОВ «Таркас» в порушення пункту 201.10 ст. 201. розділу Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової звітності неправомірно віднесено до податкового кредиту податкові накладні на суму 61 746,24 грн. в декларації з ПДВ за березень 2013 року, що вплинуло на розрахунок з бюджетом.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.07.2013 № 0003681503, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану в розмірі 77183,00 грн., з яких 61 746,00 грн. за основним платежем та 15437,00 грн. штрафних санкцій

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що 22.04.2012 позивачем було направлено відповідачу в електронному вигляді документи: податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2012 року; розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів; уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок; заяву про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних). Прийняття вказаних документів відповідачем підтверджується відповідними квитанціями. Таким чином, податкова декларація з ПДВ за березень 2013 року разом із Додатком № 8 до неї прийнята відповідачем.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем порушено Порядок заповнення податкової звітності, а саме надано уточнюючий розрахунок (до декларації за березень 2013 року) та додаток 8 «Заява про відмову надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та /або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)» до нього без підтверджуючих документів.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України у разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Таким чином, платник податку може реалізувати право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за отриманою від постачальника товарів (послуг) податковою накладною, складеною в період, який передував звітному, в межах 365 календарних днів з дати складання такої податкової накладної.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно Договору постачання №196 позивач мав господарські відносини з ПП «Алкіона», на виконання умов якого, на користь позивача було поставлено товар на суму 370 477,44 грн., в тому числі ПДВ на суму 61746,24 грн., що підтверджується відповідними рахунками.

На підтвердження сплати ПДВ продавцем - ПП «Алкіона» на користь позивача надані податкові накладні від 26.12.2012 №521 на суму 119390,40 грн., в т.ч. ПДВ - 19898,40 грн. та від 29.12.2012 №699 на суму 251 087,04 грн., в т.ч. ПДВ -41847,84 грн.

Проте, в порушення абз.2 п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, ПП «Алкіона» не здійснено реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. У зв'язку з цим, позивачем разом із податковою звітністю за березень 2013 року до податкового органу було надано Заяву про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (Д8).

За змістом п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про те, що право платника податку на формування податкового кредиту на підставі податкових накладних упродовж 365 днів з моменту їх складання виникає лише за умови дотримання платником податків вимог п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України щодо подання заяви зі скаргою на постачальника, який відмовляється надати податкову накладну, до податкової декларації за той звітний податковий період, у якому виник обов'язок виписати та надати податкову накладну.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що подання платником податку до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на постачальника, який відмовився надати податкову накладну, є підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту в цьому звітному періоді.

За наведених обставин та з огляду на зміст вищенаведених положень податкового законодавства, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає, що положення п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України встановлюють додаткові умови та/або коло обмежень щодо реалізації платником податку права на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту наступних періодів за отриманими від постачальників товарів (послуг) податковими накладними протягом 365 календарних днів з дати складання податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій не встановлено обставин справи щодо дотримання позивачем строку, визначеного п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на включення до складу податкового кредиту за березень 2013 року суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними в попередніх періодах. При цьому, колегія суддів касаційної інстанції наголошує, що такі строки слід відраховувати з дати складання податкової накладної до дати подання податкової декларації.

Наведені обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.07.2013 № 0003681503, відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам справи, з урахуванням чого встановити правомірність прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таркас" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 скасувати в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.07.2013 № 0003681503, з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: (підпис)О.А. МоторнийСудді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)В.В. Кошіль