Ухвала суду № 57309946, 18.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Фаркош Ю.А.

№ 22-ц/796/1419/2016 Доповідач - Борисова О.В.

справа № 757/32873/15-ц

м. Київ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Соколової В.В.

при секретарі: Меженко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2015 року про відмову у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України, треті особи: Рада національної безпеки і оборони України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Генеральний прокурор України, ОБСЄ в Україні в особі Координатора ОБСЄ в Україні, Венеціанська Комісія, Вища рада юстиції, Міністерство юстиції України про визнання бездіяльності та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтня 2015 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом в якому просив визнати бездіяльність Президента України, як гаранта Конституції України та Законів України та стягнути з Президента України одну гривню моральної шкоди.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2015року у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1до Президента України, треті особи: Рада національної безпеки і оборони України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Генеральний прокурор України, ОБСЄ в Україні в особі Координатора ОБСЄ в Україні, Венеціанська Комісія, Вища рада юстиції, Міністерство юстиції України про визнання бездіяльності та стягнення моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати вказану ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2015 року.

Зазначає, що суд порушив його процесуальне право передбачене ст.ст.15, 122, 210 ЦПК України, п.3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ».

Посилається на те, що судом першої інстанції не враховано те, що позивач фактично пред'являє у загальному порядку цивільний позов, який належить розглядати за правилами ЦПК України.

Вказує, що судом було порушено його процесуальне право, зокрема, відповідно до пп.1, 2, 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України судом не повно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а саме які були позовні вимоги без зобов'язання вчинити дії; не доведено обставини, що мають значення для справи, а саме, що його зустрічна позовна заява відповідає вимогам ЦПК України.

Посилається на порушення судом норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а саме порушення конституційного права позивача на судовий захист в розумінні положення верховенства права на судовий захист.

Вказує, що судове рішення не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, а тому частково підлягає скасуванню.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Від представника відповідача Президента України надійшло клопотання в якому останній просив розглядати справу у його відсутності.

На електронну адресу Апеляційного суду м. Києва надійшло клопотання від Департаменту ДВС Міністерство юстиції України в якому останній поросив відкласти розгляд даної справи на іншу дату у зв'язку з великим навантаженням справ, які призначені до розгляду на 18 квітня 2016 року де є учасником Департамент ДВС Міністерство юстиції України, колегія суддів відхиляє дане клопотання, оскільки представником третьої особи не надано доказів на підтвердження вказаних обставин.

Треті особи: Рада національної безпеки і оборони України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Генеральний прокурор України, ОБСЄ в Україні в особі Координатора ОБСЄ в Україні, Венеціанська Комісія, Вища рада юстиції, Міністерство юстиції України в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розгляду справу у відсутності осіб, які не з'явились.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки заявлені вимоги ОСОБА_1 слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до роз'яснень викладених в п.п.2, 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» №3 від 01 березня 2013 року вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 15 ЦПК).

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) (далі - КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі - ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Частиною 1 ст.17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до ст.3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Частиною 1 ст.6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Статтею 171-1 КАС України визначено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Як зазначено в п.3 ч.1 ст.171-1 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо дій чи бездіяльності, зокрема Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції.

Як вбачається з обґрунтування позовної заяви, позивач просив визнати бездіяльність Президента України як гаранта його конституційного права та Законів України під час розгляду справи, стороною якої є позивач, в Жовтневому районному суді Дніпропетровської області та Апеляційному суді Дніпропетровської області.

Зі змісту заявлених вимог та правових підстав їх обґрунтування вбачається, що даний спір не підлягає розгляду в суді в порядку цивільного судочинства, так як відноситься до адміністративної юрисдикції, оскільки стосується управлінських функцій, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень - Президентом України владних управлінських функцій, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження по даній справі.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції його процесуальних прав, а саме конституційного права позивача на судовий захист колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки відмова у відкритті провадження у зв'язку з відсутністю цивільної юрисдикції щодо розгляду даного спору не є перешкодою позивачу для отримання захисту своїх прав шляхом подання позовної заяви до відповідного суду в порядку адміністративного судочинства.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на неповне з'ясування обставин справи, та щодо не доведення обставин, що мають значення для справи колегія суддів відхиляє, оскільки вказані доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, і на законність оскаржуваної ухвали не впливають.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.312 ЦПК Українирозглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Ухвала суду є законною, підстав для її скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно з ч.1 ст.82 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на ухвалу суду фізичною особою справляється судовий збір у розмірі0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Ухвалою судді Апеляційного суду м. Києва від 23 лютого 2016 року за клопотанням ОСОБА_1 було відстрочено сплату останньому судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2015 року до ухвалення апеляційним судом рішення в справі.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовлено, колегія суддів вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 312-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2015 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: