Постанова № 57309771, 19.04.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"19" квітня 2016 р. Справа № 5004/717/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Грязнов В.В.

суддя Розізнана І.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Петрук О.В.,

без участі представників сторін, які в судове засідання не з’явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відповідача-Товариства з обме-женою відповідальністю «Волинь-Петрол» на ухвалу господарського суду Волинської області від 03.03.2016р. у справі №5004/717/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий

банк» м.Київ

(новий стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія

«ІФГ Капітал» м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Петрол» м.Луцьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

Товариство з обмеженою відповідальністю «Адендум» м.Луцьк

про звернення стягнення на предмет іпотеки в сумі 17 449 914 грн. 90 коп.,-

Ухвалою господарського суду Волинської області від 19.03.2013р. у справі №5004/979/11 (суддя Філатова С.Т.) відмовлено в задоволенні заяви Відповідача про визнання наказу №5004/ 717/11-2 від 27.05.2011р. таким, що не підлягає виконанню, який видано на виконання рішення від 11.05.2011р. у справі №5004/717/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Украї-нський промисловий банк» (надалі в тексті – Банк), (новий стягувач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» (надалі в тексті – Компанія) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Петрол» (надалі в тексті – Товариство), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача – Товариство з обмеженою відповідальністю «Адендум» (надалі в тексті – Боржник) про звернення стягнення на предмет іпоте-ки в сумі 17 449 914 грн. 90 коп.(т.1, арк.справи 222-226).

Відхиляючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що процесуальним законодавством прямо передбачено підстави, за якими наказ може бути визнано таким, що не підлягає виконанню і наведений перелік підстав є вичерпний, а саме: якщо його видано помилково; якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеля-ційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково). Крім того, припинення основного зобов’язання внаслі-док ліквідації юридичної особи – боржника за цим зобов’язанням не припиняє поруки, якщо кре-дитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи – борж-ника.(т.1, арк.справи 223-225).

Не погоджуючись із винесеною ухвалою, Відповідач подав скаргу до Рівненського апеляцій-ного господарського суду, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Волинської облас-ті від 03.03.2016р. у даній справі та прийняти нове рішення, яким задоволити заяву про визнання наказу від 27.05.2011р. №5004/717/11-2 таким, що не підлягає виконанню.(т.2, арк.справи 5-7).

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Скаржник зазначає, що суд першої інстанції виніс ухва-лу за невірного застосування норм матеріального та процесуального права і неповним з’ясуванням обставин справи, що призвело до невірних висновків. На думку апелянта, суд не врахував, що зо-бов’язання за основним договором припинилося внаслідок ліквідації боржника, а зобов’язання на забезпечення теж припинилося, тому наказ належить визнати таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду від 07.04.2016р. поновлено про-пущений строк, прийнято до провадження апеляційну скаргу Відповідача, справу призначено до слухання на 19.04.2016р.(т.2, арк.справи 2, 3).

На адресу Рівненського апеляційного господарського суду 15.04.2016р. надійшов лист То-вариства, в якому зазначає, що надати докази надіслання апеляційної скарги ТзОВ «Адендум» не-можливо, оскільки останнє ліквідоване.(т.2, арк.справи 23).

Сторони не забезпечили явку своїх представників в призначене на 19.04.2016р. судове за-сідання, причини неявки суду не повідомили, хоч про час та місце розгляду скарги були повідом-лені у встановленому порядку.(т.2, арк.справи 16-22,25).

Проте, оскільки, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду у даній справі від 07.04.2016р. явка представників сторін не визнавалась обов’язковою та з врахуванням 15-тиден-ного строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу по суті.(т.2, арк.справи 3).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуа-льного права, апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2011 року ТзОВ «Український промисловий банк» звернувся до господарського суду Волинської області з позовом до ТзОВ «Волинь-Петрол» про звернення стягнення на предмет іпотеки.(т.1, арк.справи 3-5).

Рішенням господарського суду Волинської області від 10.05.2011р. у справі №5004/717/11 позов Банку задоволено та звернено стягнення на заставне майно в межах 17 449 914 грн. 90 коп. заборгованості згідно іпотечного договору №299/Zin-07-3 від 26.12.2007р. з додатком, яке нале-жить на праві власності ТзОВ «Волинь-Петрол» і розташоване за адресою: Рівненська область, Бе-резнівський район, с.Малинськ, вул.Північна, 10-А, а саме: трансформаторну підстанцію, загальною площею 45,9 м2; нафтобазу, загальною площею 277,5 м2, на користь ТзОВ «Український промис-ловий банк».(т.1, арк.справи 108-110).

Матеріали справи свідчать, що постановою Відділу примусового виконання рішень Держав-ної виконавчої служби України (надалі в тексті – Відділ ДВС) від 08.07.2011р. відкрито виконавче провадження №27469174 на підставі виданого 27.05.2011р. наказу №5004/717/11-2, яким встанов-лено спосіб виконання продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах виконавчого про-вадження. Визначено початкову ціну реалізації предмета іпотеки в сумі 5 880 000 грн.(т.1, арк. справи 113, 246-247).

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 09.12.2014р. задоволено заяву Компа-нії та замінено стягувача у виконавчому провадженні №27469174 з виконання наказу господарсь-кого суду Волинської області №5004/717/11-2, яке перебуває на виконанні Відділу ДВС – з ТзОВ «Український промисловий банк» на ТзОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал».(т.1, арк.справи 192-193).

Матеріалами справи стверджується, що під час примусового виконання судового наказу, ух-валою господарського суду Волинської області від 10.03.2015р. у справі №5004/1531/11 ліквідовано юридичну особу – ТзОВ «Адендум» (м.Луцьк, вул.Стрілецька, 12, код ЄДРПОУ 31011646) та при-пинено провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Адендум».

Матеріалами справи стверджено, що у лютому 2016 року Відповідач – ТзОВ «Волинь-Пет-рол» звернулося до господарського суду Волинської області із заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, обґрунтовуючи її тим, що боржник ліквідований, зобов’язання за кре-дитним договором припинилося, а тому в силу ст.559 Цивільного кодексу України – з припиненням основного зобов’язання припиняється і порука.(т.1, арк.справи 202-203).

Як вже зазначалося, у задоволенні даної заяви відмовлено, про що 03.03.2016р. винесено ух-валу.(т.1, арк.справи 222-226).

Перевіривши дотримання місцевим судом вимог чинного законодавства при винесенні ос-каржуваної ухвали, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга безпідставна і не підлягає задо-воленню, з огляду на таке:

Згідно ст.45 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обо-в’язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, ус-тановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Таким чином, право позивача (стягувача) на стягнення, а обов’язок відповідача (боржника) сплатити суму, встановлену рішенням суду, що набрало законної сили, – є обов’язковим на всій території України (ст.124 Коституції України, ст.115 ГПК України).

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.(ст.116 ГПК України).

При цьому, наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Зако-ном України «Про виконавче провадження». Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи виз-нати наказ таким, що не підлягає виконанню та стягнути на користь боржника безпідставно одер-жане стягувачем за наказом.(ч.ч. 1, 2 ст.117 ГПК України).

Матеріали справи свідчать, що в заяві від 19.02.2016р. і в апеляційній скарзі, ТзОВ «Волинь-Петрол» зазначає про припинення, на час звернення до суду, його зобов’язання як поручителя (іпо-текодавця) за кредитним договором, укладеним ТзОВ «Український промисловий банк» та борж-ником-ТзОВ «Адендум», в силу ст.ст. 559, 593, 609 ЦК України, внаслідок ліквідації останнього та внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.(т.1, арк.справи 202-203; т.2, арк.справи 5-7).

Розглядаючи дану апеляційну скаргу, колегія суддів приймає до уваги, що ч.4 ст.117 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, а саме: у разі якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою осо-бою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню пов-ністю або частково. Іншими причинами є, зокрема, скасування чи зміна в апеляційному або в ка-саційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково. Такої ж думки дотримується Вищий господарський суд України, що знайшло відображення у п.3.3 постанови Пленуму від 17.10.2012р. №9 «Про деякі питання пра-ктики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України». Крім того, аналогічна по-зиція Вищого господарського суду України висвітлена у постановах від 05.06.2012р. №5004/526/11; 06.06.2012р. №5/14; 25.07.2012р. №6/154; 19.12.2012р. №25/229-10; 24.04.2013р. №29/280; 10.06. 2013р. №51/148; 18.06.2013р. №5011-16/8365-2012; 31.07.2013р. №47/510; 15.10.2013р. №24/ 35-09-1409; 22.10.2013р. №6/187/17/12; 10.12.2013р. №5019/2452/11; 19.02.2014р. №910/3234/13; 26.06. 2014р. №917/717/13; 12.11.2015р. №9/19-11; 03.02.2016р. №5024/882/2012.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що виконавче провадження №27469174 на ви-конання наказу №5004/717/11-2 було відкрито постановою від 08.07.2011р., а ТзОВ «Адендум» ліквідоване через чотири роки у березні 2015 року. Тобто, ухвалення рішення про звернення стяг-нення на предмет іпотеки і початок процедури реалізації відбулись задовго до ліквідації боржни-ка за кредитною угодою.

Колегія суддів зазначає, що положення ст.559 ЦК України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов’язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов’язок поручителя щодо виконання зобов’язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки.

Правовий аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що припинення ос-новного зобов’язання внаслідок ліквідації юридичної особи – боржника за цим зобов’язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинен-ня юридичної особи – боржника. Такої ж думки дотримується Верховний Суд України у постанові від 25.11.2015р. №6-172цс15.

Правомірним вважає колегія суддів покликання суду першої інстанції щодо іпотеки як ок-ремого виду забезпечення виконання зобов’язання, позаяк правова природа іпотеки полягає у за-безпеченні можливості кредитора в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпо-текою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. На відносини майнової поруки норми ст.559 ЦК України щодо припинення поруки не поширюються, оскільки за правовою природою іпотека є заставою та регу-люється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України та Законом України «Про іпо-теку» і Законом України «Про заставу».

Тому правова позиція заявника про припинення договору іпотеки з підстав, передбачених ст.559 ЦК України ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Анало-гічний висновок знайшов відображення в постанові Верховного Суду України від 16.10.2012р. у справі №3-45гс12, а також у п.4.1.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014р. №1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних дого-ворів».

При цьому, колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання Скаржника на практику Ви-щого господарського суду України у справі №922/328/13-г, оскільки в тому випадку виконавчий напис був вчинений на зобов’язання, яке вже припинилося, а як стверджується матеріалами спра-ви та встановлено судом першої інстанції – зобов’язання у справі №5004/717/11 виникло у ТзОВ «Волинь-Петрол» не лише на підставі договору, а й за рішенням суду, яке набрало законної сили. Не приймаються до уваги і посилання на постанову Верховного Суду України від 11.09.2013р. у справі №6-52цс13, оскільки кредитор шляхом звернення до Відділу ДВС реалізував своє право на стягнення до настання ліквідації основного боржника. За таких обставин, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню суперечитиме конституційному принципу обов’язковості і безстроко-вості судового рішення, винесеного іменем України, яке набрало законної сили.(ст.124 Коституції України, ст.115 ГПК України).

З огляду на обставини набрання рішенням законної сили та відкриття виконавчого провад-ження – тобто реалізацію кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки до момен-ту ліквідації боржника за кредитним договором – колегія суддів не вбачає підстав для переоцінки висновків суду першої інстанції.

Матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про неправомірність висновків су-ду першої інстанції щодо характеру правовідносин сторін, змісту і обсягу зобов’язань Відповіда-ча, рівно як і невмотивованості твердження про безпідставність відмови в задоволенні заяви.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім пе-реконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді заяви судом першої інстанції, судовою колегією не встанов-лено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування винесеної у справі ухвали, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105, 106, 117 Господарського процесуаль-ного кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Петрол» на ухва-лу господарського суду Волинської області від 03.03.2016р. у справі №5004/717/11 – залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

3. Справу №5004/717/11 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.